«Ти народжена мені на погибель»

«Божевільна циганка», «безсоромна спокусниця», «авантюристка, що не має моральних принципiв» — як тільки не величали Кармен рецензенти прем’єри опери Ж. Бізе 1875 року. 

Образ норовистої «шахрайки» приголомшив не лише добропорядних французьких буржуа, але навіть, здавалося б, розкуту в поглядах молодь. Сюжет опери про експансивну й легковажну простолюдинку, яка захопила у вир пристрасті блискучого армійського офіцера, шокував, а фінальний «поєдинок» Кармен і Хозе — цей найнеординарніший «любовний дует» у історії опери — з кінематографічною різкістю вписаний в картину тріумфу тореадора Ескамільйо, — просто бентежив глядачів. Не знаючи кому співчувати в цій сцені й взагалі в опері, розгублена публіка поставила своє здивування в провину... самому Бізе. І чим більше розгорялися пристрасті навколо скандальної опери, тим менше сил залишалося в композитора для захисту від нападок розлюченої преси. Через три місяці після прем’єри з величезною раною в душі за улюблену «Кармен» Жорж Бізе помер у атмосфері повного неприйняття, не доживши й до 38 років.

Але історія любить парадокси. Обвинувачення в «аморальності» змінилися захопленим поклонінням перед незрівнянністю героїні опери, а різкість поведінки Кармен, що так обурила прем’єрну публіку, стала трактуватися суто як пікантність її примхливого характеру. І французи — ці великі знавці жіночої натури — вже самі дивувалися своїй недалекоглядності.

Опера повернулася до Парижа через вісім років і відтоді вже не сходить зі сцени, очолюючи п’ятірку кращих опер світу.

Але ледве встигши стати оперним хітом, «Кармен» відразу ж потрапила в поле пильної уваги всіх бажаючих «приєднатися» до слави Ж. Бізе. Згадую це виключно в позитивному сенсі — як незаперечне свідчення музичного генія французького композитора, справедливо оціненого лише своїми нащадками.

Все почалося з перетворення найближчим другом Бізе — Е. Гіро — розмовних діалогів опери (в традиціях Opera Comique) на музичні речитативи. Коли б не було даної редакції «Кармен», можливо, ім’я Е. Гіро так і залишилося б відомим лише історикам музики.

Крім того, зараз надзвичайно популярні численні обробки й перекладення опери. Серед них, приміром, «Скрипкова фантазія на теми «Кармен» Сарасате, «Кармен-сюїта» Р. Щедріна, що пропонує хореографічну версію іспанського сюжету. Дивно, що навіть Ф. Ніцше — людина, яка абсолютно не потребує «додаткової» слави, до того ж ярий апологет творчості Р. Вагнера (а більшого антиподу стилю Бізе не вигадаєш) наприкінці життя протиставляв далеким від реальності «ходульним» героям опер колишнього однодумця «здорову» живу (!) музику Ж. Бізе, яка «міцно стоїть на ногах». Очевидно, чарівливість Кармен підкорила й стійкого філософа, не кажучи вже про професійних музикантів і мільйони меломанів, що потрапили до її «полону».

В історію музики Бізе, по суті, й увійшов як автор однієї — геніальної — опери. Проте, справедливості ради, слід хоча б нагадати, що композитор написав ще шість опер (окрім величезної кількості вокальних і оркестрових творів), серед яких «Шукачі перлів» (1863), «Пертська красуня» (1866), «Джаміле» (1872), які можуть сміливо претендувати на увагу й популярність.

№205 27.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»