ЩОДЕННИК 14 жовтня

Зі мною сталася тривіальна, як на сьогодні, річ: мене пограбовано серед білого дня. Нині таке вже не в дивовижу. Однак, як саме це було зроблено, гадаю, багатьом буде не просто цікаво, а знадобиться для набуття досвіду, щоб убезпечити себе від подібного.

Троєщинські продовольчі базари «славляться» не тільки шахраями, а ще й кишеньковими злодіями. Коли витягають гаманця, то обивателі засуджують, як правило, роззяву. Зі мною сталося інакше: гроші витягли прямо з гаманця. Причому це було зроблено артистично. Улучивши момент, коли об’єкт (себто я) розкрив гаманця, щоб розрахуватися, двоє молодиків влаштували шарварок. Один почав голосно цікавитись якістю та ціною м’яса на прилавку, — і то поверх моїх рук, — а другий у цей час цупив гроші. «Роззява» оговталася раніше, ніж було заплановано, тобто я встигла помітити, що мій гаманець став порожнім і що дебелий молодик на другому плані тримав зібгані п’ять гривень. Заскочений зненацька моїм «несвоїм голосом», він тицьнув їх мені назад, але решту п’ятнадцять гривень так і не віддав. Поруч були люди і за прилавком, і біля нього, однак жоден не подав навіть голосу на мою підтримку. Повиснути ж на злодієві мені забракло сміливості, та в цьому й не було сенсу. Він собі безперешкодно пішов. А другий — років вісімнадцяти — залишився «догравати комедію». Він казав, що ні при чому, і співчутливим голосом питав про суму вкраденого.

На ватяних ногах я допленталася додому і «порадувала» своїх новиною, що в нас забрали останні гроші.

Ну що ж, як казав один із героїв артиста Хазанова, зате досвід маю. Але наступного дня мене опосіли інші думки — не про те, що суспільство морально деградує, це вже давно відомо, а про те, що наша молодь стає, як писав Панас Мирний, «пропащою силою», а це вже трагедія, бо це ж наші діти...

№196 14.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»