Знизу приреченість, зверху — безсилля

Стан справ у сільському господарстві Волині, як, мабуть, і всієї України, воістину катастрофічний. Ще ніколи так не бувало, щоб у жовтні, коли минули всі терміни, озимих було посіяно лише половину, на зяб виорано ледь п’яту частину відведених площ, а цукрові буряки через неймовірно низькі темпи збирання (їх копають переважно вручну) мають усі шанси залишитися під снігом.

Візуальна причина цього — відсутність пального. Власне, напередодні осінніх польових робіт жодних проблем із ним не передбачалося: ДАК «Хліб України» обіцяла через Дрогобицький нафтопереробний завод поставити в область 3 тис. тонн солярки. Насправді ж компанія фактично зірвала роботу нафтопідприємства, бо замість споряджених 126 тис. тонн нафти доставила в Дрогобич лише 9,6 тис. тонн. Цього замало навіть щоб просто запустити завод. Хто винен — запитувати наївно, бо ДАК «Хліб України» — не приватна лавка. Невже державні мужі не знали, що колгоспам треба збирати врожай і готувати грунт під майбутній?

Нерозпорядливість уряду — це, однак, ще не вся проблема. Навіть якби пальне було, ВАТ «Облагропостач» тої ж таки Волині не змогло б його викупити, бо КСП в області заборгували постачальникам 1 млн. 281 тис. грн., плюс 430 тис. грн. за вже взяте під регіональний контракт зерна пальне. Тобто суть справи — у повній неплатоспроможності сільгосппідприємств. Вони банкрути — ось що найголовніше і про що так уперто замовчується.

Верховна Рада стоїть за те, щоб дотувати продукцію полів та ферм, відновити держзамовлення на основні її види. Це політика брежнєвських часів. Не була вона ефективною й ніколи не буде. Село має ввійти в ринок. Ілюзія? Ні. Є в селі П’ятидні Володимир-Волинського району агрофірма, якою керує народний депутат України Валерій Діброва. Господарство рентабельне й жодних дотацій від держави не потребує. Чому? Та тому, що керівник цієї агрофірми — не голова колгоспу, а підприємець. І господарство його — не колгосп, а «нормальне» підприємство, повністю пристосоване до ринкових (чи так званих ринкових) умов. Таких господарств у Волинській області — лише три відсотки від загальної кількості, але вони вже є. Чому ж не стали такими всі інші?

Значною мірою з’ясувати це вдалося на вересневій сесії Волинської обласної ради. «Ми поза законом, бо в Конституції України навіть не згадується колективна власність!» — говорила з трибуни сесії депутат облради, голова правління КСП ім. Хмельницького Рожищенського району Людмила Климішина.

Справді, про колективну власність наша Конституція не згадує. Тому що такої власності не існує в природі. Колективна власність завжди була в нас різновидом власності державної, такою вона залишається й досі, незважаючи на акціонування, паювання і т. д. Тому не дивно, що передусім голови колгоспів вимагають «пріоритетного розвитку села», тобто грошових ін’єкцій, держзамовлення на сільгосппродукцію, дешевого пального тощо. У переважній більшості вони не розуміють, що радянських «правил гри» більше не буде, треба ставати на зовсім інші рейки. Хто зрозумів і перелаштувався, нині вже працює з прибутком, доводячи, що це можливо навіть в умовах нашого деформованого ринку. Інші — терплять крах і нарікають на реформи, цілком слушно називаючи їх лжереформами. Ці «інші», власне, і є головним гальмом реформ на селі: у справді реформованих господарствах вони просто не змогли б працювати.

А що ж обласна влада? Серед її депутатів переважно ті ж голови колгоспів. Отож повпреди волинян дружно приймають звернення до Президента України, Кабінету Міністрів та Верховної Ради, в якому йдеться: «Не допустити продажу землі сільськогосподарського призначення (за винятком дачних ділянок, городів тощо) та передачі її в заставу. Державну політику в землекористуванні орієнтувати на використання великих масивів землі».

Аби поставити всі крапки над «і», знайшли-таки «справжніх» винуватців усіх негараздів — бізнесменів, котрі ще на початку серпня обіцяли завалити село дизпаливом, а тепер підняли ціни так, що годі те пальне купити. До того ж у борг не дають, вимагають «живі» гроші. Хіба ж приватні нафтопостачальники винні, що гривня обвалилася? Вони змушені піднімати ціни, бо не можуть, як колгоспи, працювати собі на збиток.

Звичайно, дисбаланс цін — серйозна проблема. Але треба з’ясувати, хто ж її спричиняє. Чи не ті, що формують у державі фінансово-економічну політику? Ще влітку Президент Кучма заспокоював народ: «Не треба боятися інфляції». Тим, що нагорі, звісно, не треба. А сільське виробництво саме через неї залишилося без пального. Через неї не буде цього року зібрано і врожай осінніх культур. Ба більше, не всі колгоспи ще зібрали вирощені зернові, а це вже катастрофа.

Голови колгоспів, зрозуміло, розраховують на списання всіх боргів. Скоріше за все, спишуть — за рахунок закордонних кредитів. А що далі? Нові борги й нові волання про допомогу. Знизу — приреченість, зверху — безсилля...

№196 14.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»