Чи поєднується ідеологія «сильних грошей» зі слабкою владою?

Всі намагання уряду подолати фінансову кризу поки що не дали бажаного результату. Більш того, заходи, що вживаються, породжують нові проблеми та суперечності. За цих умов для більшості людей незрозуміло, якими цілями та мотивами керуються владні інституції, й вони з легкістю повертають усі претензії та запитання до установи, що декларує свої зобов’язання забезпечувати стабільність національних грошей. Насправді Україна переживає глибоку економічну кризу, фінансові проблеми є тільки її проявами.

Fіnantial Times у одному з останніх чисел прямо вказує на загрозу фінансового краху, що зберігається в Україні, щоправда зауважуючи при цьому, що відповідальність за нього має нести не тільки український уряд і Національний банк, а й МВФ разом з іншими кредиторами. Світовий банк, у свою чергу, налаштований не так песимістично. Віддаючи належне успішній реструктуризації боргів і «плавному і гнучкому» зниженню курсу гривні, директор департаменту СБ П.Сигельбаум учора заявив, що без істотних економічних реформ, кризу пом’якшити не вдасться.

Отже, наскільки Національний банк впливає на кризові процеси, чи дійсно він може втримати гривню від знецінення, нарешті, чи варто боротися за сильні гроші, якщо у влади немає політичної волі до реформ, — усі ці питання стали темою круглого столу за участю голови Національного банку Віктора ЮЩЕНКА, радника голови з макроекономічної політики Віктора ЛИСИЦЬКОГО, керівника прес-служби Дмитра РІКБЕРГА та журналістів газети «День».

— Останнiм часом почастiшали випадки, коли пiдприємства постають перед неможливiстю виконувати свої фiнансовi зобов’язання через зупинку банками розрахункiв за рахунками клієнтів, зокрема називається банк «Україна». Чи не свiдчать такi факти про початок банкiвської кризи, спровокованої реструктуризацiєю боргових зобов’язань уряду? Адже банк «Україна», так само як i багато iнших банкiв, володiв чималим пакетом ОВДП.

— Починаючи з 17 серпня, коли формально почався вiдлiк часу фiнансової кризи, банкiвська система України знаходилася й знаходиться на сьогоднi у високолiквiдному станi. Й завдання Нацiонального банку — подавити ту надлишкову лiквiднiсть, що зараз iснує. Власне, цим зумовлено останню ухвалу НБУ про додаткову модифiкацiю обов’язкових резервiв банкiв. Якщо ж говорити про окремi неплатежi, то вони на загальному фонi, звичайно, є. Станом на ранок 2 жовтня непроплаченими було 17 млн. грн. платежiв (при загальному денному обігові в 3 млрд. грн.). Щоденнi 8 млн. грн. неплатежiв припадають на 30 банкiв, що знаходяться у об’єднаннi чи закриттi. Решта неплатежiв має банк «Україна». Безперечно, мова не йде про «Україну» як про проблемний банк, але в банку — 21 млн. грн. збиткiв, що на 90% були сформованi за рахунок відрахувань до бюджету. Річ у тім, що банк заплатив з початку року 18 млн. грн. податкiв за результатами дiяльностi прибуткових вiддiлень. Хоча банк у цiлому, з урахуванням збиткових вiддiлень, таких податкових зобов’язань мати не повинен. Крiм того, банк проводив не адекватно ризиковану кредитну полiтику, зокрема за конкретними аграрними постановами.

Пiдбиваючи підсумок сказаному, хочу наголосити, що в банкiвській системі України немає платiжної кризи. Неплатежi завжди iснуватимуть, оскiльки є банки, якi припиняють свою дiяльність, і це є ризиком засновникiв чи акцiонерiв банку. Але це рiч закономiрна.

— З ваших слiв випливає, що пiсля вiдмови уряду погасити свої борги з ОВДП банки почуваються дуже добре, а їхня лiквiднiсть тiльки зросла. Чи не має в цьому суперечності?

— Пiд час першого етапу банки реструктуризували боргових зобов’язань на 803 млн. грн. Це борги 1998 i 1999 рокiв. Оскiльки повернення грошей мало вiдбуватися «порцiями» протягом досить значного перiоду, перенесення терміну повернення боргiв суттєво не вплинуло на лiквiднiсть банкiв. З самого початку НБУ дотримувався декількох основних принципiв. По-перше, реструктуризацiя, як явище, мусила відбутися. Ми розуміли, якщо ми не хочемо колапсу, без реструктуризацiї ми не проживемо. У нас немає проблеми з платiжнiстю, оскiльки рiвень запозичень є невеликим. Але в нас є проблема ліквідності на окремi пiки. Ми знаємо можливостi внутрiшнього ринку й знаємо, якою буде його повнота в груднi, коли очiкувався черговий пiк виплат. Тому ми повиннi були вже сьогодні вирiшувати, як обслуговувати борги за умов дефіциту ресурсів. Отже, виходячи з обставин минулих позик, ми прийшли до необхiдностi реструктуризацiї. По-друге, НБУ відстоював і відстоює виключну добровiльність участі в реструктуризацiї. По-третє, НБУ прагнув обов’язкових договiрних начал: саме двостороння угода й за рiк, і через три роки повинна регулювати фiнансовi стосунки, що виникли на грунтi реструктуризацiї. Ми домоглися, щоб це була двостороння угода мiж кредитором (банками) й позичальником (урядом). Зi свого боку Нацiональний банк зобов’язався допомагати тим комерцiйним банкам, якi пiшли назустрiч вiдновленню внутрiшньої й зовнiшньої лiквiдностi України.

— Наше наступне запитання — про засади боргової політики в державі. Протягом декількох років Національний банк та Мінфін неодноразово заявляли про очікуваний дебют України на ринку європозик. Але це не завадило урядові відмовитися від пропозицій відомих інвестиційних компаній «SBC Warburg» та «JP Morgan», що гарантували випуск українських євробондів на 3—5 річний термін під 9—11% річних. Замість цього уряд віддав перевагу короткотерміновим та більш дорогим позикам від «Nomura» та «Merill Linch». Чим це можна пояснити? І що можна сказати в зв’язку з цим про факт неповернення начальника управління зовнішнього боргу Мінфіну Травкіна з відрядження в Англію та звільнення його «за прогули»? До речі, наскільки відповідають дійсності чутки про те, що зараз він працює в «Merill Linch».

— Я хотів би пояснити, якою була тактика Національного банку. Коли ми дослідили розвиток та кон’юнктуру міжнародного фінансового ринку на початку 1996 року, ми дійшли висновку, що найоптимальнішим для українських запозичень є японський ринок. Тоді ж було проведено переговори, досягнуто відповідних домовленостей. Тоді ж потрібно було визначити, хто є позичальником з українського боку — Мінфін чи Нацбанк? Це дуже важливо. Від цього залежить питання й ціни, й довіри... І ми хотіли, щоб позичальником був НБУ. Але сталося так, що було призначено комісію в складі представників із 7 чи 8 різних установ. Врешті-решт усі питання було передано в Мінфін. Після цього саме Мінфін почав розробляти різні проекти, зокрема й ті, про які ви згадуєте, але до них НБУ вже майже ніякого стосунку не мав: за деякими операціями НБУ було відведено функцію оператора, за деякими — депозитарію. Взагалі, незалежно від того, хто займається цими питаннями, всім нам треба бути набагато результативнішими як з точки зору організації, ідеології запозичень, так і ринків та орієнтацій.

Щодо останнього запитання, взагалі я не хотів би це коментувати, тому що це справа не Національного банку.

«НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК ГРОШЕЙ НЕ РОБИТЬ»

— Від чого залежить стабільність грошей? Адже очевидно, що лише жорстка монетарна політика не може втримати гривню від знецінення.

— Чому Національний банк називається не державним, а Нацiональним? Тому що в стабiльних грошах зацiкавленi не тiльки владнi iнституцiї, а й корпоративний бiзнес, пересiчна особа, полiтик. Грошi — це єдине мiрило нашої праці. Тому тiльки одна структура має визначати — в рамках курсу економiчної полiтики року, в рамках дефіциту бюджету — основні параметри змiн «твердостi» грошей — змiни цiн на грошi й на товари. Звичайно, бюджет i економiчнi параметри узгоджуються полiтичними структурами суспiльства. Але потiм саме Нацiональний банк розробляє цi механiзми та iнструменти, що забезпечують виконання поставлених полiтичними iнститутами (не Нацiональним банком) цiлей.

НБУ розумiє, що тiльки заходами монетарної полiтики стабiльнiсть грошей зберегти неможливо. Можна мати прекрасну монетарну полiтику, але якщо при цьому буде величезний торговий дефіцит або погана полiтика державних фiнансiв i відповідний дефіцит платiжного балансу, то країна просто буде приречена на шалену iнфляцiю. Те ж саме стосується й параметрiв фiскальної полiтики тощо. Монетарна полiтика — не бiльше нiж фон, на якому здiйснюються всi економiчнi процеси. Всi повиннi нарештi зрозумiти, що Нацiональний банк грошей не робить: якщо збiльшується кількiсть товарiв, якщо є надходження золота чи валюти, тодi включаються функцiї Нацiонального банку. Якщо ж цього немає...

Взагалi в економiчнiй iсторiї ви не знайдете прикладiв, коли пiднесення починається без фiнансової стабiлiзацiї. Це елементарнi речi, але полiтично, дискусiйно, вони даються дуже важко. Україна, на жаль, не уникла вiдомих причинно-наслiдкових залежностей: слабкi грошi — некерований дифiцит — емiсiя — слабi грошi... знову емiсiя. Думаю, ця школа засвоєна дуже великою частиною суспiльства, дуже великим колом полiтикiв. Сьогоднi вийти з тезою «давайте зробимо емiсiю» неможливо. Ми можемо твердо говорити, що емiсiйне начало у збудженнi негативних процесiв у нас вiдсутнє. Наша проблема не в цьому.

— Але чи справдi всi переконанi в тому, що iнфляцiя — це шлях у нiкуди? Як тодi розумiти заяви Президента, зробленi на нарадi з ученими-економiстами? За словами Президента, нині немає впевненостi як у спроможностi Нацбанку втримати курс у межах валютного коридору, так i в доцiльностi такої стратегiї? В принципi, в словах Президента є дуже серйозний натяк «на iншi думки» з приводу валютної полiтики Нацбанку.

— Я хотiв би трохи глибше прокоментувати тези, що торкаються взаємозв’язкiв, взаємовпливiв монетарної та курсової полiтики. А саме, де поняття курсу перетинається з монетарною полiтикою й де береться природа теперішньої монетарної полiтики. Торік ми мали 44% приросту широких грошей i мали 4% падiння ВВП. Відразу постає питання, де вiдбувалося накопичення грошей, коли формально ми друкували порожнi грошi? Проте цi порожнi грошi не дали рости iнфляцiї. Коли в дискусiях говориться, що емiсiя — це не завжди iнфляцiя, це — неправда. 1997 року НБУ синхронно робив емiсiю абсолютно мiрними дозами. Ви майже не пам’ятаєте якихось стрибкiв, хоча ми такi стрибки знаємо. У цiлому, синхронна монетарна полiтика пiдтримувала колосальну довiру до нацiональних грошей, i минулого року ми мали майже 1 млрд. грн. приросту вкладiв населення. Iншими словами, ми спостерiгали такий процес: з емiсiї, що робив НБУ, 45% переходило в готiвку. Але вже через декiлька тижнiв цi грошi поверталися в банкiвську систему, звiдки потрапляли на фiнансовi ринки, i зокрема на ринок державних цiнних паперiв. Через це нашi слова про довiру до банкiвської системи — це не просто слова. Це фундаментальнi поняття для банкiвської системи. Те ж саме стосується i поняття кредитора. Кредитор — це основа формування теорiї нацiональних грошей. Отже, без довiри кредитора, без захисту його iнтересiв неможливi анi стабiльнi грошi, анi сильна банкiвська система.

НБУ має всi пiдстави стверджувати, що досягнутий рiвень девальвацiї — це достатньо глибока вiдповiдь як на зовнiшнi (росiйськi та свiтовi), так i на внутрiшнi чинники. Це достатня (якщо говорити тiльки про баланс) арифметична вiдповiдь. Ми вже вiдповiли на торговельнi диспропорцiї, на борговi диспропорцiї. Залишається єдиний фактор, котрий залежить виключно вiд нас. Тут я хочу нагадати аналiз свiтових фiнансових драм, котрий був зроблений Ж. Соросом. Якi країни постраждали найбiльше? Тi, що надiялися: вiдпустивши курс можна врегулювати кризу. Пiсля того як виник бум, i влада вiдмовилася вiд консервацiї кризових явищ, реакцiю на ситуацiю вже не можна було порiвнювати з «маятником», що поволi зменшує амплiтуду коливань. Навпаки, криза набуває характеристик «кулi» i пробиває стiни нацiональної економiки. У нас склалася iлюзiя, що варто вiдпустити курс i через деякий час все стане на свої мiсця. На жаль, це не вiдповiдає дiйсностi.

Якої позицiї дотримується тут Нацбанк? Якби економiчнi фактори в нас не були перекритi, не мало б сенсу ставати на захист гривнi. Якщо ж говорити про речi, що залишаються поза нами, то ми хочемо через систему противаг на деякий час просто законсервувати ситуацiю. Це по-перше. По-друге. Тi, хто рекомендує сьогодні iншi засади, посилаються на полiтику 1992 — 1993 рокiв, згадуючи тендернi комiтети тощо. Проте при цьому якось забувається, що банкiвська система 1992 року по сутi не мала такої цiнностi як вкладник, як глобальний кредитор. Уявiть, що завтра українцям, котрі довiрили свої 3 млрд. грн. банкам, скажуть, що завтра в нас буде вiльний курс. Навряд чи це проблема тiльки Нацiонального банку. Якщо ми визнаємо таку цiннiсть як вкладник, i досягнемо консолiдацiї зусиль, ми переможемо.

НБУ ЯК ВИКОНАВЧИЙ ІНСТИТУТ

— Ви впевненi у можливостi досягнути консолiдацiї зусиль? Адже вiдомо, що нині все частiше висловлюються думки про надмiрну автономнiсть Нацiонального банку.

— Новий закон про Нацiональний банк у його основних характеристиках виписаний за принципами захiдної класичної системи центрального банку, де основи монетарної полiтики приймаються виключно центральним банком. Тi питання про монетарну полiтику, що виносяться незабаром на засiдання парламенту, в такому контекстi є рудиментом. Менi не зовсiм зручно коментувати, але якщо ми розумiємо рiвень i значення стабiльних грошей, то iнститут, який займається збереженням цього стандарту, повинен володiти вiдповiдною автономiєю. Мається на увазi iнструментарiй реалiзацiї полiтики, яка забезпечує таку стабiльнiсть. Ми не можемо робити якусь нову стабiльнiсть, ми тримаємо її в рамках основ бюджетної полiтики. Полiтичнi сили як такi не повиннi втручатися в те, якими способами, якими методами, якими темпами емiсiї треба тримати грошi. Це фаховi, математичнi, а не полiтичнi питання. Але така робота повинна проводитися iнститутом, який має певний iмунiтет. Можливо, у нас ще не сформована суспiльна потреба у центральному банку. Вiн не повинен бути полiтизованим, вiн не повинен орiєнтуватися на окремi сектори економiки.

— Важко не погодитися з вашими аргументами стосовно необхiдностi певної автономiї Нацбанку щодо прийняття рiшень із монетарної полiтики. Однак зараз мова йде про iнше. Нацбанк не може втримати у всуціль полiтизованому полi бажану фiнансову чистоту. Ви ж вiдчуваєте, що лунають звинувачення зовсiм iншого порядку? Хотiлося б почути не лише фiнансовi аргументи, а й думки вiдносно полiтизацiї стосункiв Нацбанку з державними iнституцiями.

— Байдуже до якого полiтичного спектру належить той чи iнший полiтик, вiн однаково зацiкавлений у сильних грошах. Навiть радянська система i та трималася на сильних грошах. Не йдеться навiть про типи економiки чи версiї модернiзацiї. Будь-яка модернiзацiя має стояти тільки на стабiльних грошах. Узагалi, песимiзму вiд Нацiонального банку ви нiколи не почуєте. Ми повиннi давати максимально повну вiдповiдь на найменшу загрозу для природи сильних грошей. Наше завдання — з ранку до вечора творити тi iнструменти, якi максимально будуть захищати цю цiннiсть.

— Проте ви не можете не враховувати, що вiд коментарiв із Нацiонального банку чекають аналiзу поточної ситуацiї, а не пропагандистських закликiв. Спираючись на фаховi заяви, пiдприємцi планують свої фінансові рiшення, i дуже прикро, що, довiряючи вашим словам стосовно низьких темпiв девальвацiї, вони вже втратили чималi кошти. Ми знаємо, що в Нацбанку є багато противників i опонентiв i ми побоюємося, що саме через це може статися фiнансовий обвал.

— Якщо це трапиться, то це буде трагедiя для всiх. Проте ви повиннi розумiти, що просте публiчне заспокоєння не є завданням НБУ. У своїх твердженнях ми спираємося перш за все на розрахунки. Ми не заперечуємо, що в Українi iснує фактор пiдвищеного попиту на долари. Але є й фактор часу. Утримаємо iснуючу динамiку — збережемо заможнiсть середнього українця. Ситуацiя, яка сьогодні є, поки що дарує Українi шанс.

Сьогодні майже всi впевненi, що кожна заява, кожна думка, кожна прес-конференцiя викликає або сумнiви, або позитив. Економiка є дуже простою: якщо міцніє полiтика кредитора — ми процвiтаємо, якщо позичальника (коли правий той, хто позичає, а не той, хто дає), ми входимо в смугу негативу. Безумовно, ми поки що перебуваємо у такому дiловому свiтi, де, скорiш за все, господарська правда, господарський суд стає на позицiї не того, хто дав, а того, хто взяв. Спробуйте забрати кредит чи реалiзувати заклад... Це неймовiрно складно. Вiдтак усi дiї, так само, як i прогнози НБУ, направленi виключно на те, щоб утримати грошi в позитивi.

Нині найперша проблема, що вимагає термiнового вирiшення, це бюджет. Якщо всi розумiють цiннiсть збереження стабiльностi, яка поки є, варто робити фiнансову оптимiзацiю бюджету ще до кiнця року. Ви, очевидно, знайомi з системою заходiв, якi розробляються в Росiї, починаючи з надзвичайного бюджету 4 кварталу, щоб у такий спосiб збалансувати попит i пропозицiю, закінчуючи спецiальними структурними заходами. Я думаю, що в нас є багато важелiв такого ж типу. Якщо ми їх зробимо, мова буде йти, безумовно, про оптимiстичний сценарiй. Але по багатьох з них, звичайно, вимагається мобiлiзацiя рiзних сил та ідей.

— Ви могли б уточнити, чи буде збережено дiючий валютний режим? Або ж Нацбанком проробляється механiзм множинностi валютних курсiв (експортно-iмпортний курс, курс мiжбанку тощо), так як у Росiї? Як довго валюту будуть розподiляти на УМВБ, адже вже зараз кажуть про iснування ставок хабара за допуск до торгiв?

— Чи вiдомо вам, чому НБУ вiдмовився контролювати контракт як такий? Чому ми вибрали саме такий принцип? Якщо ми розумiємо, заради чого все це робиться, якщо ми розумiємо, що той фактор, що працює проти курсу, є категорiєю, яку можна змiстити у часi, вгамувати й позбутися як фактора, то давайте братися. Якщо ж це рiч, що залишається назавжди, то горе тому центральному банку, який вводить адмiнiстративну процедуру. Заручник цього iнструменту кiнець кiнцем прийде до краху такої полiтики. Подивiться, ми тричi мiняли норми обов’язкових резервiв, ми разiв чотири мiняли процедуру розрахункiв на бiржi. Пiсля кожного такого рiшення ми можемо сказати, яким був ефект вiд операцiї. Але мова йде про те, що поза нашою сферою формується доволi багато факторiв, що тим чи iншим чином або посилюють, або мiнiмалiзують нашi зусилля. Щодо нашої тактики, то ми розумiємо, що НБУ є досить одиноким як виконавчий iнститут. Поки ще рано говорити, перемога це чи поразка. Тому сьогоднi ми виходимо з того, що якщо адаптувати до цiєї ситуацiї ринок обслуговування боргу, привести у вiдповiднiсть i вгамувати державнi видатки й бюджетнi диспропорцiї, добитися, щоб нерезидент не тиснув на гривню, та вiдновити роботу фондового ринку, у нас є всi шанси вийти з кризи достойно. В цiлому компоненти, що коректно подавляють пропозицiю гривнi на 70—80%, лежать поза Нацiональним банком, але НБУ обов’язково мусить передавати вiдповiдну iдеологiю.

Для макроекономiки немає проблеми, як зробити модель, наприклад, прогнозу економiчного росту. Економiка проста або, точнiше, цiкава тим, що вона має лiнiйну залежнiсть мiж причинами та наслiдками. Якщо ми хочемо мати якусь динамiку, то є компоненти, якi на 70% гарантують бажану тенденцiю. Пам’ятаєте, рокiв три тому у прем’єра Чехiї Вацлава Клауса було 10 заповiдей урядам, що прагнуть реформувати економiку? Вас нiхто не запитує, яка структура ваших продуктивних сил; чи ви країна, яка знає, що таке грошi, чи ви маєте справу з черепашками. Вас про це не питають, бо ви не є унiкальними. Ви живете в економiцi, яка має лiнiйнi зв’язки, як в усьому свiтi: приватизацiя — лiбералiзацiя, валютний курс — дефiцит... Хоч би хто ви були, ви повиннi пройти моделi всiх цих взаємозв’язкiв. Не думайте, що сьогоднiшнi реформи є чимось новим. Це тi ж самi проекти, що були два роки тому.

НЕПРОФЕСІОНАЛЬНИМ БУТИ НЕЗРУЧНО

— Навряд чи людей, якi не мають надiї, що їхнi пiдприємства запрацюють, переконають такi аргументи. Хоч би що їм розказували про прекрасну гривню, що її потрiбно тримати, для них це — не аргумент, тому що це лише одна ланка в усьому економiчному полi. Адже монетарний компонент реформ не компенсує відсутність реформ у iнших секторах. I якщо ви стiйко, iгноруючи всi iншi компоненти, кажете: «Так, реформи вiдбуваються, тому що є гривня», — то ви собою прикриваєте весь iнший негативний фон, стаєте просто гарною вивiскою для спадаючої економiки. Ви готовi до такої ролi?

— Нi, не готовий.

— Давайте змоделюємо таку ситуацiю. Скажiмо, завтра стався величезний обвал, i Вас позбавили права працювати у банкiвськiй системi України. Яку з трьох сфер дiяльностi Ви оберете? Ви погодитесь бути художником у Францiї? Чи банкiром у Німеччині? Чи Президентом в Українi?

— А що четверте? Менi потрiбне четверте. Знаєте, є цiнностi, уподобання, якi в людини є, i вона їх тримається. I людина є особистiстю, через те що вона думає саме так, тодi як хтось iнший думає iнакше. Я вважаю, що перш за все людина повинна бути патрiотом, громадянином своєї країни. Для мене це цiннiсть. Тому першi два варiанти — це дискомфорт, це категоричний дискомфорт. Третє — це тема, яка для мене не iснує.

Ви пробуєте кожного побачити через посаду: хто ти є. А я хочу сказати, що посада — це характеристика дуже важлива. Але на запитання «хто ти є» відповідь дає не посада. Для мене особисто важливо зберегти той дух, який у мене є по відношенню до українства і становлення України. Мої уподобання, звичайно, вимірюються не тільки сьогоднішньою посадою. Вони набагато простіші й скромніші. Є просто місія, функція, яку треба здійснювати. І ви подзвоніть сьогодні у правління НБУ, і в 10, і в 11 годин вечора: 90 членів правління знаходяться на своїх робочих місцях. Ми часто закінчуємо роботу в половині другого ночі. Чи ми не здібні такі, чи обставини такі. Але попри все відчуваєш нормальне захоплення від професійно зробленої справи. Після певної межі ти розумієш, що маєш професійно бути відданий. Просто тому, що непрофесійним бути незручно. Таке саме відчуття панує і в команді Нацбанку. Для мене зараз поняття обов’язку вище над усі поняття. Воно мало оплачується, мало зрозуміле, за нього не треба чекати ніякої подяки.

ВІД РЕДАКЦІЇ

Можливо, у читача, так само, як у журналістів «Дня», залишилося відчуття якоїсь невисловленості до кінця, адже на багато прямих запитань так і не було отримано прямої відповіді. Наприклад, ми не змогли з’ясувати, які песимістичні прогнози опрацьовує Нацбанк; якими будуть подальші кроки у розв’язанні проблем «надліквідної» банківської системи; що очікує країну, якщо так і не буде збалансовано бюджетну та фіскальну політику уряду. Не стільки з відповідей, скільки з їх підтексту нам стало зрозуміло, що зараз у Національного банку та його голови противників (зокрема серед найвпливовіших осіб) стало значно більше, аніж їх було ще рік тому. Власне, про це свідчить зростаюча політизація дискусій про стабільні гроші та про законодавче зміцнення фінансової системи.

Принципи монетаризму, яких дотримується створена Віктором Ющенком команда однодумців, у будь-якій іншій країні сприймалися б як єдино можлива ідеологія для центрального банку. У наших же умовах, коли виконавча й законодавча влади не можуть визначитися з курсом реформ, коли центробанк і реальний сектор працюють у різних «історичних» режимах, концепція «сильних грошей» об’єктивно виявляється не потрібною суспільству. Чи є вихід із нинішньої ситуації? Як довго можна суміщати несумісне — сильні гроші і слабку владу?