Суть партійної інтриги — у виключенні Онопенка із СДПУ(о)

Отже, суть партійної інтриги зводиться до виключення Онопенка з «команди молодості нашої», що виразилося в «розмноженні» дуже вигідної на сьогодні партійної моделі — соціал-демократичної. Задля справедливості зазначимо, що протягом кількох років суть української соціал-демократії зводилася до суперечки між Василем Онопенком і Юрієм Буздуганом за «торгову марку», а саме: хто з них є найбільш «чистим» виразником дуже соціальних і не менш демократичних партійних ідей. Внаслідок складної й тривалої дискусії з’явилося відразу дві СДПУ, очолювані цими особами. Ці партії постійно звинувачували одна одну в незаконній партійній діяльності.

Все змінилося 1998 року, коли почалися парламентські вибори за новою, мажоритарно-пропорційною системою. Настав зоряний час пана Онопенка, до виборчого партійного списку якого увійшли такі відомі політики, як Євген Марчук, Леонід Кравчук і Віктор Медведчук. Реклама колись маловідомої партії постійно мигтіла по телебаченню, і СДПУ(о) досить швидко ставала відомою політичною структурою. Завдяки представницькому виборчому списку ця партія подолала 4% бар’єр на парламентських виборах 1998 року. Про соціал-демократів Юрія Буздугана вже ніхто й не згадував. Але Василь Онопенко, потрапивши до Верховної Ради, вочевидь, не отримав того, на що разраховував.

Лідером фракції СДПУ(о) було обрано Євгена Марчука, який передбачливо дистанціювався від можливих міжпартійних чвар і не став отримувати соціал-демократичного партийного квитка.

Іншого есдека — Віктора Медведчука — було обрано віце-спікером. А от для Онопенка не знайшлося відповідного крісла. Не виключено, що розумні й чуйні люди з адміністрації Президента стали допомагати йому відособитись від партії. У газеті «Голос України» з’явилося інтерв’ю Онопенка, в якому лідер СДПУ(о) нарікає на те, що «політики минулого — Марчук і Кравчук» — тягнуть партію назад. Само собою виходило, що лише Онопенко тягне її (партію) вперед. Цей нав’язливий мотив постійно звучав практично в усіх надрукованих виступах «головного есдека». Щоправда, після кожного такого публічного випаду пан Онопенко вибачався перед «старшими товаришами» по виборчому списку: мовляв, його не так зрозуміли. Як з’ясувалося, розуміли його правильно. Незрозуміло було одне: навіщо ж тоді Онопенко добровільно погодився включити до виборчого списку Марчука, Кравчука, Суркіса та Медведчука? Коли виборча кампанія була в самому розпалі (так само, як і фінансування СДПУ(о), глава партії мовчав.

Як виявилося, ніхто його улещувати не збирався, адже попереду дуже серйозна справа — президентські вибори. За словами нового лідера СДПУ(о) Віктора Медведчука, мета соціал-демократів — узяти владу в країні. В цих умовах штучний розподіл соціал-демократичного електорату за допомогою двох штучних утворень — партій Онопенка й Буздугана — дуже вигідний нинішньому президентові Леоніду Кучмі. Не випадково «свіжа» УСДП одразу ж оголосила себе опозиційною партією. Як то кажуть, поділяй і володарюй. Не доводиться сумніватися в тому, що пан Онопенко висуне свою кандидатуру на президентських виборах, а потім «скине» відірвані від соціал-демократично орієнтованого електорату голоси Леоніду Кучмі.

У цих непростих «есдеківських умовах» найбільш вірогідний кандидат у президенти Євген Марчук вчинив досить розважливо. За його словами, партії є одним з «механізмів» проведення виборчої кампанії. Воно й зрозуміло, адже адміністрація Кучми, користуючись певною слабкістю українських партій і амбіціями їхніх лідерів, вельми вправно маніпулює цими політичними структурами. Проти соціалістів і комуністів нині грають прогресивні соціалісти Наталі Вітренко. Багато в чому штучно «нацьковують один на одного» лідерів «Громади» — Павла Лазаренка та Юлію Тимошенко. Крім того, від парламентських соціалістів відокремились представники Селянської партії, які перейшли під «опіку» конструктивно налаштованого до Кучми спікера Ткаченка.

Можна стверджувати, що боротьба за «виборчі механізми триватиме». Але амбіційному Василеві Онопенку навряд чи допоможе й об’єднання з мікропартією соціал-демократів Юрія Буздугана, що не змогла, до речі, навіть потрапити до нового складу парламенту.

№190 06.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»