Серед тих, хто тоді одержав свої паї, була й 77-річна Ганна Фесун із с. Новоставець. Утомлена життям землевласниця розмірковує так: «Про пай вам сказати? А що мені, старій і немічній, з отими трьома гектарами паю робити? Є що курці кинути, а коза багато не просить — де припну, там собі корм знайде...»

Орендна плата — це якраз те, щоб «курці кинути». Три центнери зерна. За три гектари землі, природна родючість якої — тридцять центнерів пшениці. Себто: лише посій і збери отих тридцять центнерів з кожного гектара. Якщо, мовляв, бажаєш більше зібрати, то треба на міндобрива витратитися. Одначе Ганна Фесун до цих економічних розрахунків не вдається — минулим живе.

Коли вже розпаювали землю, яка досі була в користуванні агрофірми «Полква», тодішній голова агрофірми Василь Петринюк скликав у «бригадних» селах збори й виступив зі своєю програмою реформування. Мовляв, він став одним із засновників товариства з обмеженою відповідальністю, бере в оренду земельні паї, а хто не хоче здавати йому пай, той як собі хоче та може. Силою не будеш милою, — говорив. Звісно, ще й заявляв: ліпше, ніж із ним, не буде.

То ще був період романтизму. Он воно, сподіване щастя — земля, воля. Можна, нарешті, йти від Петринюка, який «намагається панувати, прибрати все та всіх до своїх рук». Саме такі настрої виникли у Кривовільці, малому «бригадному» селі «Полкви». П’янке повітря волі почули і на центральній садибі, у Новоставцях. Наймолодші, найрішучіші стали «розкольниками». У Кривовільці 15 пайовиків утворили ТОВ «Товариш». Дещо пізніше, коли вже наспіла пора сіяти, 20 пайовиків із центральної садиби утворили ТОВ «Олімп»...

Одержав «Товариш» два трактори й ще якийсь реманент. Є чим посіяти, однак немає чим зібрати вирощене. А «Олімп» ще в стадії відокремлення. Тут, у Новоставцях, поки що йде процес з’ясування стосунків між «Олімпом» і «Полквою». «Мишій заглушив цукрові буряки. Збиткуються в «Олімпі» над матінкою-годувальницею», — сповнений праведним гнівом Микола Ковальчук, начальник Теофіпольського райсільгоспуправління.

Пора романтизму минула, натомість — сіра буденна проза. В «Олімпі» про те кажуть: рада душа до раю, та гріхи не пускають. Не їхні то гріхи, а чужі. Залишилися із землею, та без будь-яких засобів виробництва. Хіба що із сапками та лопатами, якими багато не зробиш. Схоже на те, що вибору вже немає. Одна лише дорога — до В.Петринюка з його «Полквою»? Поки що — за комбайнами, за плугами, за соляркою, за добривами, за гербіцидами. Зустрічає їх Петринюк із радісними обіймами. Що просять, дуже охоче відпускає — у рахунок їхніх майнових паїв, якщо вiдразу не віддав, бо «за статутом зразу віддавати не передбачалося».

Отож, від майнових паїв уже залишились ріжки та ніжки. Що ж далі? А далі будуть послуги в рахунок майбутнього врожаю, від якого, мабуть, також ріжки та ніжки залишаться їм, сьогочасним землевласникам.

З розвитком конкуренції оренда піде вгору, земля подорожчає, — вважають теоретики земельних реформ. Однак «Олімп» — не конкурент для «Полкви», в якої тисячі гектарів орендної землі і майже всі засоби виробництва, що залишилися від агрофірми. І «Товариш» для неї також не конкурент. Це вже справа часу: проковтне «Полква» обох, або разом, або — по черзі. Принаймні в «Олімпі» вже видно такі настрої. Не хочеш, а мусиш, — пояснює дехто. Все залежатиме від доброї волі Петринюка чи того, кому він разом із своїм співзасновником (його ім’я та прізвище чомусь не називаються) передасть у спадщину свою «Полкву».

«З приватизацією землі прийде велике безробіття. Тисяч двадцять п’ять залишаться без будь-якого діла в наших селах», — вже зробили невтішний прогноз фахівці облсільгоспуправління. При цьому вони погоджуються, що реформування відбувається по-різному, лише орендна плата усюди однакова. Й там, де природна родючість складає тридцять центнерів, й там, де вона вдвічі менша. Хоча й орендна плата не скрізь видається. Минулий рік 84% господарств Хмельницької області завершили із збитками. Кожний факт реформування — то велика, ніким не прочитана книга. Автор намагався прочитати лише окремі її сторінки.

НАШ КОМЕНТАР

Верховна Рада у четвер п’ятий раз не змогла подолати вето Президента України на Закон «Про оренду землі». Парламент прийняв закон у новій редакції профільного комітету, згідно з яким арендодавцями земельних ділянок, що знаходяться в державній власності, є ради і органи виконавчої влади у межах компетенції, визначеної Земельним кодексом і законодавством. За таку редакцію закону проголосували 248 депутатів.За останніми даними Держкомзему України, кількість господарств, що розпаювали землю і видали людям сертифікати на володіння нею, збільшилась майже на 1,8 тисячі. Власників сертифікатів побільшало на 1 млн. 57 тисяч.Отримуючи пай, селянин зіштовхується з такою кількістю проблем, що вже й не знає, чи треба йому та земля взагалі. «Справжня біда для селян — неспроможність забезпечити обробку землі, — говорить президент Спілки орендарів та підприємців Віктор Хмільовський. — Немає техніки, а інколи навіть потрібних навичок. Уявіть, людина все життя пропрацювала на фермі. То чи буде вона щось розуміти в рільництві?».У Держкомземі вважають, що нормальному процесу паювання землі заважає так званий «груповий механізм» та відсутність грошей на розробку схем черговості поділу земельних часток.«Навіщо створювати з паями таку ситуацію, як, скажімо, з м’ясом: хто знає, що в останню чергу будуть видавати вирізку, той чекає, а решта — розгрібає кістки», — вважає фахівець Держкомзему.Між тим, Президент України Леонід Кучма під час відвідин Національного аграрного університету заявив, що «перші кроки по реформуванню АПК вже зроблені». Чи не за це та за визнання, що «у найтяжчі часи село допомагало витягувати всю країну», Л.Кучмі присвоєно звання «Почесний ректор Національного аграрного університету України».Інна КОПАЙГОРА

№189 03.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»