Супарі

Суп був перловий, але не всім це подобалося. Деякі вважали, що краще кипіти в рисовому або квасоляному, а то й зовсім у борщі. Борщовики запевняли, що в борщі кипіти набагато цікавіше. Там ніхто не буде википати, а будуть лише сьорбати собі на втіху. Заради цього, казали борщовики, варто нині покипіти, повикипати, щоб назавжди покласти край цьому перловому супові.

Усі були готові кипіти, але саме тут під каструлею вимкнули вогонь, і на супарів повіяло прохолодою. Неначе вітерець дмухнув або хтось над ними газетою помахав. І вони розслабилися, почали холонути й навіть — що найдивніше! — абсолютно википати перестали.

Однак через те, що ніхто не википав, їх стало дуже багато, і супу перестало на всіх вистачати. Ось воно як сталося. Усе життя боролися за невідомі супи й борщі, а тепер довелося боротися за свій перловий. До того ж стало холодно. Коли суп не нагрівається, він холоне, і тоді в ньому холодно жити. Смачно, але холодно. А хотілося б, щоб тільки смачно.

І тут знову заговорили борщовики. У борщі, говорили вони, нікому не буде холодно, а як буде смачно! Треба тільки перетворити перловий суп на борщ.

І знову повірили супарі. І знову завирували, забулькали. Тому що під каструлею запалили вогонь.

Настав час обіду.