Бехзад МАЗАХЕРІ: Іран шукає надійних партнерів

— Пане посол, що б ви віднесли до пріоритетів у будівництві ірансько-українських відносин?

— Мені випало бути першим послом Ірану в незалежній Україні. Наші відносини починалися практично з нуля. Нині вони мають непогану базу.

Важливо повною мірою привести в рух потенціали обох країн в економіці, політиці, культурі. Ми — за поступальне збільшення двостороннього товарообігу, який у перспективі цілком може досягнути $1 млрд. Одна з пріоритетних цілей Ірану — використати можливості України в області промисловості й технологій.

— Наш пасажирський літак Ан-140 переміг на представницькому міжнародному тендері, організованому Іраном. Чи скоро новинка за українською ліцензією «піде» з авіазаводу в Ісфагані?

— Мені запам’яталося «зіткнення» з цією наукоємною машиною, коли я був за її штурвалом під час презентації Ан-140 на київському аеродромі. Сподіваємося, що завдяки узгодженим зусиллям фахівців двох країн у першій половині 1999 року з’явиться ісфаганський первісток. Він понесе марку ІрАн-140, яку утворять перші букви назви моєї країни та абревіатура антоновської авіапродукції.

— Чималі надії покладалися на досягнення сторонами угоди про постачання в Україну (безпосередньо для нас або транзитом) іранської нафти й газу. Але реальних зрушень немає. Чому?

— Іран готовий постачати сюди нафту й газ. Однак через високі транспортні тарифи, які піднімають ціну енергоносіїв, відповідний проект досі реалізувати не вдалося.

Наші країни не втратили інтерес до проекту. Разом з тим потрібно визнати: поки Україна може отримувати енергоносії з відомого джерела й отримувати вельми дешево, у вас лишиться замороженою тяга до іншої «труби» — до закупівлі пального в Ірану або у кого б то не було на Середньому Сході.

— І ще з енергосфери, тепер атомної. Вийшло так, що Україна дезавуювала свою участь, що намічалася, у будівництві першої іранської АЕС поблизу Бушера. Як це рішення Києва, обнародуване в ході візиту до України держсекретаря США Мадлен Олбрайт, було сприйнято в Ірані?

— Іран має договір з Росією щодо будівництва в Бушері. Згідно з ним РФ відповідає за ведення будівництва й технічне оснащення цього об’єкта. А українська участь, що передбачалася, визначалася тим, що ви мали угоду з росіянами на постачання для Бушерської АЕС турбін із харківського «Турбоатома». Відмова України від їхнього постачання викликала, м’яко кажучи, незадоволення в Тегерані. І хіба нерезонне? Адже покупці того чи іншого обладнання завжди шукають надійних партнерів. Тим часом деякі високопоставлені українські офіційні особи заявляли, що «позабушерська» позиція дозволить Україні отримати певні привілеї від США. Що ж, українській стороні видніше...

— В Ірані сильний антиамериканізм. Тим часом у наявності те, що багато хто з нинішньої вашої підприємницької, управлінської еліти дістали освіту в Штатах. Ось і ви, пане посол, свого часу вчилися в Америці...

— Так, я дістав інженерну освіту в США. І хіба можу почувати неприязнь за це до американського народу? Інша справа, як ми, іранці, ставимося до керівних кіл Сполучених Штатів.

Ми не потерпимо, щоб відносини із заокеанською країною носили для нас характер підлеглості, як було до ісламської революції 1979 року. У цьому розумінні саме Америці потрібно подумати про свою поведінку. Ісламська Республіка Іран і в внутрішній, і в зовнішній політиці виходить з правил шаріату й ісламу, вважає повагу до інших народів своїм обов’язком. Вибраний торік президентом ІРІ пан Хатамі відкрив вікно дружби для народу США.

— У ряді країн вельми гостро відреагували на випробування Іраном бойової ракети середнього радіуса дії. Російські «Известия» надрукували карту-схему зон і країн, які відтепер потенційно досяжні для «Шихаб-3». Один із маршрутів ракети «известинцы» зобразили по всій довжині Каспію... Ваша думка щодо цього?

— Створення балістичної ракети з дальністю 1300 км має оборонні цілі. Проведеними випробуваннями Іран нікому не загрожує. Навпаки, сприяє миру, оскільки деякі держави остерігатимуться нападати на могутню країну.

— Серед «гарячих точок» сучасного взаємопов’язаного, взаємозалежного світу — мусульманський Афганістан. Як розцінюєте ви «почерк» талібів?

— Верхівка «Талібану» — це, по суті, неосвічені люди. Ними маніпулюють з однієї-двох зарубіжних столиць. У талібів маса зброї й наркотиків. Це робить ще небезпечнішими їхні несусвітні розпорядження і діяння, несумісні зі справжнім ісламом, шаріатськими законами, взагалі з нормами моралі.

В Афганістані зараз жорстокість і насильство. Наприклад, на жінок, котрі бажають дістати освіту, обрушуються пригнічення й покарання. А таких установок у Корані немає. Те, що прагнуть насадити талібські функціонери, не захист положень ісламу, а окови примусового божевілля.

Ніхто в світі, крім Пакистану й Саудівської Аравії, не визнав режим талібів. Він несе й зовнішню небезпеку. Америка, що постраждала від тероризму, вирішила завдати удари по осереддям екстремістів в Афганістані.

— Повернімося до України. Що сказали б ви, пане Мазахері, про життя своїх одновірців у нашій країні?

— З точки зору добробуту їхнє становище, наскільки можу судити, нелегке. Але так, зрозуміло, не тому, що вони сповідають іслам, а через економічні труднощі, що їх переживає Україна. Хотілося б, щоб у віруючих було більше мечетей — у Криму, в інших регіонах. Хоч і різними темпами, але вони зводяться. Це бачимо в Донецьку, Запоріжжі, Львові.

Дозволю собі висловити надію, що уряд України знайде можливості допомогти повному завершенню спорудження й облаштуванню мечеті у Києві. П’ятничні намази там уже проводяться. Зазначу, що спорудження столичної мечеті розгорнулося під фінансовим патронажем сирійського й київських бізнесменів.