Об’явився двійник міфічної Вєрки

— Мій вам прівєт! — зненацька долетіло від дверей кабінету. — Нє узнайотє!

Начальник районної культури від здивування мало зі стільця не впав:

— Вєрка!

Перед ним стояла міфічна й така земна, знаменита й майже безсмертна провожата! Український Вергілій у картатій спідниці! За розгубленістю — цікавість. За чоловічою звичкою, ковзнув поглядом по ногах: «Щось занадто криві й товсті»... А потім — на обличчя: «Чому ж ця Вєрка така... ряба?». Згадав когось із античних мудреців: «Не кожний, хто з великими вухами, віслюк». І запропонував:

— Ти... Ви... Той... покажіть ліцензію.

— Какиє могут бить сомнєнія? Я щойно з Києва: прибула повеселити мєсную інтелігенцію і селян по оччєнь сходной ценє...

При цьому велика актриса зашарілася, зірвала стоп-кран і пообіцяла М.Синьогубові за годину «притарабанить ліцензію». І наче в воду впала. Випірнула дама з товстими ногами на місцевому пляжі, повеселила публіку і, ускочивши в авто з полтавськими номерами, помчала далі широкими українськими степами...