Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Роздуми перед парадним портретом

14 серпня, 00:00
Назву серпню римляни дали за іменем знаменитого імператора не марно. Щось у цьому місяці є вінценосно-щедре. Перший його тиждень на вітчизняному TV запам’ятався урочистим гімном, який багато каналів так чи інакше, але проспівали на честь ювілею нашого Президента. Портрет ювіляра, звичний для офіціозу колишніх років, виявився поки що незвичним жанром для телеаналітиків новітнього часу. І вельми захоплюючим — хоча б тим, як спокусливо вишукувати йому аналогії в історії світового мистецтва.

Інтерівські «Подробиці» вирішили відтворити масштаб особистості глави держави на тлі широкої історичної перспективи. Себто в контексті пострадянського простору, з його розмаїттям живучих міфів про демократичну вершину. Мабуть, найдоречнішим порівнянням для такого вибору може бути добротний, майстровитий портрет доби раннього італійського Відродження. Та ще й груповий, коли серед магнатів, вигадливо розташованих у холодку фантастичних палаццо під апельсиновими гаями, обирають і виділяють одного, сповненого «скромної привабливості». В цю стильну ідилію ренесансу вкралась іронія постмодерну. Вкралася «зрадницькими» сюжетами про безутішні будні й непоказне повсякдення нашої країни. Про що й розповіла ведуча «Подробиць» Марія Остапенко (чомусь скоромовкою й наполохано усміхаючись), побажавши ювілярові в майбутньому інших, оптимістичніших тем із життя веденого ним народу.

У «Вістях тижня» Миколи Канішевського (ICTV), як і в інтерівських «Подробицях», поздоровлення Президенту було завершаючим сюжетом. А його автором, за елегантним планом Канішевського, став автор книжки про Леоніда Даниловича — Юрій Луканов. Він обрав тип портрета, в якому головне — шлях, пройдений героєм. Власне, драматизм тут було задумано рембрандтівський (див. «Повернення блудного сина»), а насиченість дії — рубенсівську (монументальність полотен із життя вінценосних осіб). Правда про гущу народного життя, в якій живе наш Президент, сусідила тут із кадрами щемної самотності й занедбаності окремих співгромадян приблизно такого ж пенсійного віку. Завдяки чому вже не іронія, а сарказм лунав у монтажі тем і фотоматеріалів.

Цього не скажеш про «7 днів» Вадима Долганова (УТ-1), які присвятили ювіляру 20-хвилинний пролог програми. З пієтетом, що доходив до екстазу, було використано (в мирних цілях) і ретроспективу архівних матеріалів, і ексклюзивне інтерв’ю з одіозної дачі в Форосі, і не менш одіозне пряме включення у віншувальні поцілунки прибулих у гості перших осіб, і авторський захват від їхніх символічних подарунків. І навіть звіт про підписані безпосередньо на дачі президентські укази. Апофеозом стала фраза пана Долганова про міжнародне значення цього святкування й репортаж із Хрещатика, де будівельники мудро згадали про ще один дивовижний збіг: 9 серпня — день народження мера Києва пана Омельченка й день будівельника. Чим не єгипетські фрески — з канонічними колінопреклонінням і здійманням рук до сонцеликого фараона та його оточення? І наступний після святкових реляцій сюжет про щасливих колгоспників Житомирщини логічно вказує на місце народу в ієрархічній перспективі.

Проте найбільш ємно й лаконічно сутність президентського телеювілею втілено в короткому кліпі «Студії «1 + 1», запущеному в рамках акції «Нас 52 мільйони». З самого початку запрограмований як ідеологічний, цей проект втілював суспільну ідеологію нового типу. Так би мовити, громадянський оптимізм із людським обличчям. І саме за контрастом з людськими обличчями на любительських знімках цих 52-х мільйонів, за контрастом із прочитаними на цих обличчях долями, галерея паркетно-плакатних фотопортретів першої особи пролунала ляпасом не лише бездоганному смаку шановної студії.

Утім, сам собою вибір парадного портрета для вшанування високого ювіляра естетично — поза підозрою. І цей жанр знає правду про володарів, пригадаймо Веласкеса та Гойю. Однак етично непробивна офіціозність, обрана телевізійниками незалежно від їхніх політичних симпатій, образлива та принизлива для честі й гідності особи будь-якого рангу, котра опинилася перед телеекраном цими величальними днями. Образлива грубою улесливістю і професійною безсоромністю, які дозволяють змішувати праведне з грішним.

По суті, для нашого телебачення і для суспільства загалом перше святкування ювілею діючого Президента країни — це ще один досвід незалежності. Ще один гіркий досвід.
 

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати