Аукціон подій п.Хвостіва

ЧИ ЗНАЄ МІНІСТР, ЩО ЛЕЖИТЬ У НЬОГО В ПОРТФЕЛІ? (65 у.о.)

Президент (за твердженням добрих язиків) зібрався запропонувати ряд міністерських крісел «політикам нової генерації». Після опитування громадсько-депутатської думки з’ясувалося, що на першому місці серед якостей, які вимагаються від міністра, стоїть ВІДДАНІСТЬ (ясна річ, трону). А стосовно професійних якостей найлаконічніше сказав С.Терьохін: «Важливо, аби міністр хоча б розумів, чим займається».

Так, бажано. Депутатам видніше. Вони либонь обличчя міністрів спостерігають із зовсім маленької відстані. А ми з великої — помічаємо лише загальну економічну недорозвиненість. Отже, судячи з результатів міністерської діяльності, однієї відданості замало.

ЛЮБОВ ПОЛІТИКА ДОРОГОГО КОШТУЄ (73 у.о.)

Скільки стусанів діставалося нашій пресі. Ну точнісінько, як кіплінгівському слоненяті без хобота. І мавпи її били, і страуси, і бегемоти. А коли зчепилася з крокодилами, їй (пресі) хобот таки відтягнули (з маленького рудиментарного радянського носика), а багатьом навіть відірвали. А кому не відірвали: ті заходилися лізти ним у різні дільця. Та й сила в цьому хапально-нюховому органі з’явилася.

Проте я аж ніяк не думав, що натовп опитаних політиків відповідатиме такими словами: «Щиро кажучи, я до журналістів ставлюся дуже добре...», «Я люблю журналістів, котрі працюють по-новому». Суто чоловіча думка: «Зізнатися, я люблю журналістів, позаяк переважна більшість із них — пані молоді й симпатичні». Суто жіноча: «Я люблю журналістів мудрих...». І спільна: «Я люблю їх за все!»

Суцільна любов. А за що люблять нас депутати? За те, що ми про них загалом пишемо, друкуємо їхні портрети, їхніх дружин, дітей і собак.

А ми за що любимо політиків? Ясна річ, за нісенітниці. Коли хто-небудь розумно-нудно, але доказово «вішає локшину» — причепитися немає до чого. Нудьга. А вийде якийсь недорікуватий товариш — пожвавлення в залі, цитати мовних оборотів. Тут як зі спиртним: що більше «оборотів», то міцніше. А коли ще й битися почне? Весело! Півроку обговорюємо. Фотографії публікуємо: де чия нога, де чий кулак.

Отже, любимо ми одне одного дуже, але по-різному. Проте є тут певна несправедливість. Ображених політиків, котрі подавали в суд на газети — повно. За те, мовляв, за се! Не ті аналогії, непотрібні асоціації й цифри. Але не пригадується жоден журналіст, який подав би судовий позов на політика за розвал економіки, фінансову й енергетичну кризу, за кабальні міжнародні контракти... Одні замінюють інших і все. Хіба це чесно? А ще в любові освідчуються.

ТРІШКИ МІСТИКИ Й СЕКСУ, АЛЕ СУВОРО В РУСЛІ НАРОДНИХ ТРАДИЦІЙ (70 у.о.)

Спікера обрали напередодні вакханального свята Івана Купала. У ставленні до цього свята депутатські думки розділилися. Одні звертали увагу на супровідні радісному поганському заходу розпусти, інші відзначали той нюанс, що тому, хто знайде квітучу папороть, чи виловить із річки вінок зі свічками, кинутий туди Фортуною — почне таланити.

Л.Кравчук мудро зауважив із приводу другого: «Навряд чи депутати погодилися з тим, що кому віночок випливе — той і спікер. Вони занадто прагматичні».

Так і бачимо цю сцену. Впіймав якийсь щасливець Петров віночок і відразу за його спиною огидні голоси: «Не зараховано. Течія надміру швидка в цьому місці. І вітер нехай вщухне, і місяць нехай зійде, і ще багато чого... Нехай ловлять, поки Іванов не впіймає». Таким чином наші депутати ніч Івана Купала могли до зими розтягнути.

А з приводу розпуст переживав депутат Роман Зварич: «Я одружений, тож мені немає сенсу брати участь у торжествах».

Можливо, Р.Зварич не знає, що на поганських заходах паспорти не вимагають. А вимагають цілком інше. Участь. Так само як на любительських змаганнях із бігу на середні дистанції.

ДАЛІ ЇДЕШ — ЧИСТІШИМ НЕ БУДЕШ (30 у.о.)

Раніше з майном перехожих боролися в один спосіб: узимку (аби сніги танули) розсипали по всьому тротуару сіль. Підошви вона роз’їдала за два місяці. Тепер винайшли метод для виведення з ладу верхнього одягу (під виглядом боротьби зі стихійними об’явами громадян на кшталт «куплю-зніму-продам»). І геніально втілили на Троєщині.

На внутрішні стіни альтанок, розташованих на трамвайних зупинках, нанесли... солідол.

Народ спершу перепачкулявся, й лише потім сторопів. І вже зовсім згодом — матюкатися почав. Судячи з усього, районному начальству остобісіло зривати папірці й вони пішли на «крайні заходи».

Спочатку самодіяльні розміщувачі оголошень обліпили сусідні стовпи й зовнішній бік зупинки, а тоді з’ясувалося, що, крім забруднювати все навколо, бура масляниста маса має одну щасливу властивість — оголошення до неї чіпляються без клею.

Усе вийшло як завжди. Незабаром, мабуть, відмиватимуть. А хто вже притулився — купуйте порошки, рекламовані по телевізору. «Вражаюча білизна!». Так само вражаюча, як маразм чиновників, котрі віддають «солідольні» розпорядження.

Результати попередніх торгів:

Лот №1 (75 у.о.) — про те, як начальник контрольного ревізійного управління при Мінфіні пан Каленський зібрався для визначення ефективності викладацької праці з’ясувати: «Підтягуються учні фізкультурника по десять разів на турніку чи ні» — купило Міністерство освіти. Зітхнувши з полегшенням, і, мабуть, ще не вірячи у своє щастя, начальник Головного управління середньої освіти В.Огневюк повідомив Інтерфакс-Україну (мабуть, фізкультурників уже перевірили): «У регіонах України РОЗПОЧАЛИ виплачувати відпускні вчителям за липень». Слово «розпочали» — просто зворушує. Либонь могли й не розпочати. Не скоїти злочин. Ми звикли до аномалій. Бідні, бідні вчителі. Як вони радісно штовхалися, забираючи чесно відпрацьовані бабки. А вже як їм жилося за минулих спокійних часів — краще не запитувати. Ще кричати почнуть. Учительський фах — нервовий.

Лот №2 (80 у.о.) — про те, як Управління статистики, як 52-го року, заходилося з’ясовувати, скільки в селян кущів смородини на городі та свиней у хліву, чим викликало незадоволення сільського населення, котре добре пам’ятає хрущовські податки на приватну власність, які призвели до повального знищення худоби — купив Омелян Пугачов. «От коли держава віднімати курей почне, — сказав Омелько в інтерв’ю «Аукціону», — і настане моя зоряна година. Пригадую, минулого разу майже до столиці дійшли...» Не приведи Господи, ясна річ...

Лот №3 (52 у.о.) — про те, як продюсер Є.Рибчинський спробував дуже жіночного співака El.Кравчука перетворити на мужнього кілера (й інші не менш бойові образи), що призвело в результаті до розколу цих творчих людей — купив Гек Фінн. З ним сталася протилежна історія. Одна жаліслива пані відмила його, вбрала в чистий костюмчик і білу сорочечку («Як дівчисько», — скаржився Гек), і спробувала приручити. Гек утік на третій день, і лише вимазавшись багнюкою, всівшись у своїй улюбленій винній діжці й випустивши першу цівку тютюнового диму — він почав почуватися нормально. «Внутрішня природа — сильна річ», — задоволено сказав би Фінн. Але для нього це занадто складна фраза.