Микола Кузнецов: розвідник-терорист чи борець за щастя людства?
Щодо цього, то одностайної думки немає. І не дивно: ми ще пожинаємо плоди політичної та класової непримиренності, колишньої орієнтації на хибні ідеологічні цінності. Тому й виникають суспільні «подразнення», коли різні категорії людей оцінюють ті чи інші факти з недалекої історії, зокрема, діяльність відомого розвідника, Героя Радянського Союзу Миколи Кузнецова. Монолітний міф про Кузнецова як народного месника і людину з легенди вперто відстоюють колишні партизани-медведівці, ветерани радянських правоохоронних (тобто каральних) органів, Червоної Армії. Зрозуміти їх можна, але погодитися з ними важко.
Пригадаємо військово-політичну ситуацію на Рівненщині у 1942–43 роках. Після перемоги під Сталінградом сталінське керівництво не могло не задумуватись, як зустрічатиме Червону Армію населення західноукраїнських земель, де за неповні два роки «совєти» здорово підмочили свою репутацію репресіями, переслідуванням інакодумців, терором проти національно свідомих українців, представників інших народів. Керівництво СРСР знало, що тут набирає поширення самостійницький рух, розгортає діяльність Українська Повстанська Армія. І основним завданням партизанського загону полковника Дмитра Медведєва, який висадився у житомирських лісах на парашутах, якраз і була нейтралізація українського повстанського руху. Загін полковника Медведєва, до складу якого входила розвідгрупа Кузнецова, був «спеціального призначення». Бо він, як було зазначено, переслідував дещо іншу мету. Про його діяльність ще й досі мовчить засекречений архів, поспішно вивезений у свій час до Москви. Довголітній дослідник подвигів М. Кузнецова рівненський журналіст Кім Закалюк визнає: «З особистого досвіду 30-річної роботи в ТАРС знаю, що в матеріалах цього агентства жоден рядок про Кузнецова не міг бути опублікований без візи КДБ».
Виконуючи «спецзавдання», медведівці не встрявали у важкі бої з німцями. Сам командир загону у своїй книзі «Сильні духом» описує фактично один справжній бій з гітлерівцями у районі Цуманя. А колишній партизан цього загону Іван Дубовський відвертіший: з подвигами було тугувато (газета «Вісті Рівненщини», 6 вересня 1992 р.).
...20 листопада 1943 року в Рівному Кузнецов убив генерала Геля, «випадково» загубивши на місці замаху посвідчення члена ОУН. Як результат, гестапівці арештували понад 30 українських патріотів із числа антифашистів. Про це Дмитро Медведєв писав у книзі «Сильні духом»: «Аресты не ограничились только Ровно. Подобные вести не могли не вызывать у нас чувства удовлетворения...». Понад півстоліття імена жертв не були відомі, бо правлячий режим намагався не афішувати цей факт. Лише 1994 року цей список був складений завдяки старанням членів місцевого «Меморіалу». Серед страчених — Харитя Кононенко — засновниця Українського Червоного Хреста, Союзу українок Канади, доктор економіки, яка врятувала від смерті тисячі військовополонених із рівненського концтабору. 20 вересня М. Кузнецов кинув гранату під ноги німецькому генералу Даргелю. І хоча той залишився живим, у рівненській тюрмі фашисти розстріляли 300 в’язнів-заложників. За вбивство генерала Г. Кнута гестапівці розстріляли також 300 в’язнів цієї тюрми, а за смерть від руки Кузнецова головного судді окупованої України Альфреда Функа відправили на той світ 350 українців. Тому можна зрозуміти свідка тих подій видатного письменника Уласа Самчука, який, перебуваючи пізніше в Канаді, дізнався, що у Рівному відкрито пам’ятник М. Кузнецову. У спогадах «На коні вороному» він попереджав рівненців: «Коли будете проходити біля пам’ятника М. Кузнецова, пам’ятайте, що його поставлено провокаторові знищення півтисячі дуже вартісних ваших братів і сестер». За львівські терористичні акції Кузнецова, судячи з його донесення, виявленого службою безпеки ОУН, фашисти розстріляли близько 2000 чоловік...
Репресивно-каральна машина радянської імперії вичавила з Кузнецова усе, що могла задля пропагандистського ефекту. Скажемо більше — таких людей, які багато зробили й багато знали, також знищували. Тому існує версія, що й Кузнецова наприкінці війни фактично кинули напризволяще, відправивши у Львів без надії на виживання, без надійних адрес явочних квартир, зв’язків тощо. Однак він, як людина справді героїчна, зумів вирватися з гестапівських пасток. Але був спійманий службою безпеки ОУН майже перед самою лінією фронту. Навіть з’ясувати місце знаходження справжньої могили Кузнецова не вистачило духу й бажання. Хоча, на відміну від офіційної версії його загибелі, уже давно відомо, що загинув він не там, де вказують книги та путівники. Що на львівському пагорбі Слави поховано не Кузнецова, а німецького офіцера. Чи не знущання це над пам’яттю і почуттями тих же бойових соратників Кузнецова?
То як же ставитись до акцій М. Кузнецова?..
З почуттям власної національної гідності та прагнучи до історичної справедливості...
