Київ почав думати про Європу. Якби ще й почав діяти

Це, а також нещодавній сплеск української інтеграційної активності — при створенні організації Чорноморського економічного співробітництва в Ялті, на засіданні Центральноєвропейської ініціативи у колишній резиденції маршала Тіто — наводить на думку: принаймні на перших порах міністрові Тарасюку вдалося переконати керівництво держави, що для неї органічне входження до Європи є не просто стратегічним вибором, а може бути єдиною альтернативою.

З часів проголошення інтеграції до ЄС стратегічною метою української зовнішньої політики для підтвердження на виконання цієї тези до останнього часу в державі не робилося практично нічого. Не було створено «проєвропейського лоббі» ні в парламенті, ні в уряді, ні у президентському оточенні, ніхто не робив навіть спроб переорієнтації зовнішньої торгівлі з ринків Росії та СНД, які для України звужуються з кожним днем, на Захід та на Схід, у Європу, в Азію, в Африку. Годі було й думати про приведення внутрішнього законодавства хоч у якусь відповідність до загальноєвропейських норм — лише зараз створюється відповідний орган. Навряд чи можна було говорити про нормальні стосунки з Європейським банком реконструкції та розвитку, який із набагато більшим зацікавленням працює з Росією.

Україна звикла до декларацій. Декларацією про наміри фактично є й Стратегія інтеграції держави до Євросоюзу — адже поки що вона не підкріплена ні успіхами в реформуванні економіки, ні підвищенням рівня життя населення. Немає поки що й підтримки цієї ідеї кожним представником влади, як це було в Польщі чи Угорщині.

Тарасюк заявив, що поки що серед країн — членів ЄС немає консенсусу — чи починати переговори з Україною про набуття нею асоційованого членства. Немає такого консенсусу і в самій Україні — чи то в уряді, чи то у Верховній Раді.

Цілком очевидно, що рано чи пізно питання інтеграції до європейських структур зайдуть у суперечність із участю України в СНД, хоча формально вона не є членом Співдружності. Очевидно також, що енергії та ентузіазму самого Тарасюка для успіху буде недостатньо. Проте хоча б якийсь початок покладено — залишається лише пильнувати, аби він не перетворився на чергову декларацію.