Друг Гельмут

І тут виникає головне питання: а чи здатна Німеччина задовольнити всі
бажання Москви і Києва? Ну, не всі, так хоча б частину. Звичайно, саме
в Бонні більше, ніж в інших країнах Європи, розуміють наші проблеми — так
вже історично склалося, що для Великої Британії кордоном Європи був Ла-Манш,
для Франції — Рейн, ну а в Німеччині ще можна було купити карти Європи,
де континент закінчувався там, де це відбувається географічно — на Уралі,
а не по лінії Москва — Дніпропетровськ, як на всіх «цивілізованих» картах...
Однак надії на Німеччину сьогодні все ж таки достатньо ілюзорні — Гельмут
Коль вперше за роки свого правління в тому стані, коли він навряд чи може
серйозно комусь допомогти. Уперше його поразка на парламентських виборах
є реальністю і вперше ніхто не може передбачити якою буде Німеччина-2000
— християнсько-демократичною, соціал-демократичною чи країною «великої
коаліції», в якій християнські демократи, соціал-демократи та ліберали
змушені будуть об’єднатися перед наступом ультраправих. Сьогодні саме Єльцин
і Кучма допомагають Колю своїми появами і проханнями — вони демонструють
торжество його східної політики, нагадують німцям, що їхня держава знову
— і вперше після трагедії Другої світової війни — стає надією не тільки
об’єднаної Європи, але й Cхідної Європи. Разом із цим ясно, що в зв’язку
із наступними виборами у бундестаг Німеччина — а значить, і об’єднана Європа
— російськими і українськими проблемами не перейматиметься. Між тим навряд
чи Москва і Київ можуть чекати довго. Втім, це не вперше в європейській
історії — коли на участь Європи чекають, відбувається щось, що змушує знову
сподіватися тільки на самих себе. Або — це легше, звичайно — на американців.
Який там телефон у друга Білла?
Випуск газети №:
№107, (1998)Рубрика
День Планети