Спокушені кількістю

— «Пакетний» варіант не передбачав наявності лівого спікера. Тому складно говорити про якусь суб’єктивну правоту лівих: важко встояти перед спокусою використати свою перевагу під час виборів керівництва ВР. Але ця перевага відносна й у нинішній ситуації за досягнутого рівня розвитку політичної системи всі партії просто приречені на те, щоб вчитися домовлятися. Звісно, якщо вони готові існувати в межах цивілізованого демократичного поля. Сам принцип «пакетної ідеї, запропонований четвіркою («Зелені», НДП, СДПУ(о), НРУ), — спікер-центрист, не лідер партiї і не кандидат у президенти, лівий перший заступник, правий заступник, — є демонстрацією способу політичної поведінки, властивої демократичній системі. А протидія йому нагадує про політичну культуру минулого. До речі, і «ненаполягання» на принципі пакетного голосування свідчить про те, що тут ми маємо справу із гнучкішим, порівняно з лівими, мисленням. Та чи почнуть працювати прогресивні компромісні схеми в цій ситуації, залежить від їх особистiсного наповнення. Якого спікера вважати центристом? Сумна специфіка нашого електорату полягає в тому, що «розкрутити» можна лише того політика, який «уже» або «щойно» був при владі. Головна перешкода тут — можливість «трамплінного» використання поста спікера на президентських виборах. Компроміс, гадаю, можливий тільки за однієї умови — чесної та відвертої відмови від використання поста Голови ВР для створення іміджу на президентських виборах. І якщо політик справді стурбований долею парламентаризму й долею держави, то він повинен заявити про таку відмову.

— Чи можна вважати ситуацію з обранням керівництва парламенту тестом на політичну та державну зрілість?

— Так, безперечно.