Етнічні особливості професійної «табелі про ранги»

Тетяна РУДНИЦЬКА, доктор соціологічних наук,Інститут соціології НАН України
Рівень розвитку сучасного суспільства визначається не військовими «м’язами» та ідеологіями, а передусім якістю професійно-трудового потенціалу. Саме професійна підготовка найбільш суттєво впливає на просування вгору соціальними щаблями як окремої людини, так і соціальної групи чи етнічної спільноти. Пропорції представництва національної групи на верхніх «поверхах» професійної ієрархії доволі точно відображають статусні позиції цього етносу в суспільстві. Питому вагу управлінців, фахівців та підприємців серед різних етнічних груп, а також її динаміку дають можливість відстежувати переписи населення.

Саме цей підхід був покладений нами в основу порівняльного аналізу професійних рис семи найчисленніших етнічних спільнот українського суспільства: українців, росіян, євреїв, білорусів, молдаван, болгар та поляків.

Проведене дослідження показало, що пропорції представництва в професійних категоріях керівників і управлінців, а також спеціалістів (праця яких потребує вищої чи середньої спеціальної освіти) були такі: серед усього населення України в середньому — 26%, серед українців — 24%, росіян — 32%, євреїв — 63%, білорусів — 25%, молдаван — 13%, болгар — 22% і серед поляків — 23%. Ранжований за часткою представництва на високостатусних щаблях соціально-професійної «драбини» етнічний ряд має такий вигляд: 1 місце — євреї, 2 — росіяни, 3 — білоруси, 4 — українці, 5 — поляки, 6 — болгари і 7 місце — молдавани.

Цікаво порівняти отримані по Україні дані з подібними показниками по США та Канаді щодо українців, росіян та євреїв. Етнічна політика США, Канади та СРСР мала суттєві відмінності. Концепція «плавильного казана» в США з її асиміляційною спрямованістю, певна етнокультурна автономія, — «етнічна мозаїка», — у Канаді, національно-територіальна автономія (з формальними ознаками державності та з накресленими під лінійку етнічними кордонами) в СРСР — ось три моделі етнополітики держав з багатонаціональним складом населення.

Що стосується США, то за даними перепису населення 1970 р. середня питома вага представництва в категоріях адміністративно-управлінського персоналу, спеціалістів та підприємців для білого населення дорівнює 22%, при цьому для євреїв (що розмовляють мовою ідиш, тобто вихідців із Європи) — 48%, для росіян — 34% та для українців — 20%. Дані американських соціологів свідчать про те, що на початку 70-х років українці за представництвом на вищих щаблях соціально-професійної ієрархії займали передостаннє місце серед вихідців з країн Центральної та Східної Європи.

По Канаді дані виглядають так. 1941 року євреї мали найнижчу частку зайнятих у категоріях малокваліфікованих працівників, а на початку 60-х років вони досягли найбільшої питомої ваги представництва в соціально просунутих професійних категоріях, випередивши за цими показниками канадців англійського походження і загалом усіх канадців. Більшість українців і особливо росіян 1961 року була зайнята малокваліфікованою працею.

Відзначимо, що в Канаді питома вага українців із вищою освітою (у тому числі університетською, що є одним із показників входження до «істеблішменту» країни перебування) 1971 року становила тільки 6%. Проте вже через десять років відбулося значне підвищення соціально-професійного статусу українців. Так, у цей час у адміністративно-управлінських структурах та бізнесі їх питома вага дорівнювала 3,0%, причому частка українців серед населення Канади становила 2,2%. Університетську освіту мало вже 13,0% (аналогічний показник для всієї Канади — 12,6%).

Привертає до себе увагу значна динамічність соціально-професійної структури української етнічної групи Канади: за період з 1971 по

1981 р. питома вага менеджерів серед українців зросла більш ніж у два рази ( з 3% до 7% ). Тобто вже у 80-ті роки канадці українського походження за соціальним та освітнім рівнем вписуються в норми канадського суспільства, а за деякими показниками навіть перевищують середній рівень.

Розглядаючи соціально-

професійний статус українців, росіян та євреїв в Україні, ми бачимо, що їхній порядок розміщення в соціально-професійній ієрархії є таким самим, як у США та Канаді. Безперечно, в основі цих тенденцій лежить вплив історичних та культурних особливостей національних спільнот. Також нема сумніву в тому, що одним із найважливіших елементів національної культури є професійна, трудова сфера.

Україна вже як суверенна поліетнічна держава на початку 90-х років увійшла в тривалий період трансформацій суспільства. Вочевидь, що ці докорінні перетворення вже спричиняють суттєві зміни зайнятості, мобільності в соціальному просторі й соціально-професійної структури етнічних спільнот. Змінилася сама основа суспільної диференціації: якщо за радянських часів становище людини визначалося її освітою, професією або галуззю, де вона працювала, то зараз це становище дедалі більше залежить від грошового доходу (без урахування джерел його надходження). Проте зрозуміло, що за умов духовної та соціально-економічної кризи, з якої все ще не в змозі вийти український соціум, нинішній фінансовий успіх не завжди базується на тих цінностях, що зазвичай визначають соціальні позиції людей у цивілізованих суспільствах.