Вичерпалися!

Учорашній виступ Президента так і не виправдав витрат пропагандистського апарату, який упродовж цілого місяця готував країну послухати щось грандіозне й фундаментальне.

У дусі колишніх компартійних часів автори доповіді Президента вирішили пожвавити загальнодержавну лексику. І це цілком логічно: не можна ж чотири роки посилатися на якийсь міфічний «курс 1994 року», який так і залишився міфом, що не мав практичного наповнення. Окрім усього іншого, введення в обіг нової лексики дозволило б, за задумом авторів доповіді Президента, «одурити самих себе» і вдати, що цілі горезвісного «курсу 1994 року» вже досягнуто.

Починаючи свій виступ, Президент нагадав про роль і значення об’єднуючої національної ідеї. Сама собою це хороша тема, але далі чомусь Президент до неї не повертався і складається враження, що її вписали в текст виступу вже десь на підступах до будівлі Верховної Ради.

Зворушливим є поєднання положень про суверенність держави з визначенням пріоритетних цілей стратегії реформ. Особливо якщо пригадати, що широко популяризовані цілі «попереднього етапу» (лібералізація, приватизація, грошова стабілізація) є умовами, які висувалися перед Україною під час її вступу до Міжнародного валютного фонду.

Автори доповіді явно не страждають на реалістичне ставлення до місця України в світі й Європі. Це стосується й ходіння держави «інноваційним шляхом розвитку». Чи можливий інноваційний шлях розвитку в країні прогресивно деградуючої економіки та прискореного зубожіння населення? За даними Українсько-європейського консультативного центру з питань законодавства ВВП України 1997 року становив лише 31,29% від рівня 1990 р., реальна промислова продукція 1997 р. становила 42,1% від рівня 1990 р., а реальна зарплатня 1997 р. була на рівні 34,2% від 1990 р. і мала тенденцію до зниження на початку 1998 р. Якщо вірити даним поширеного проекту доповіді Президента, Україна поступально рухається шляхом слаборозвинених країн у сфері промислового виробництва. Так, 1990 р. чорна металургія займала 9,4% від усього обсягу промисловості, а 1997 р. її питома вага зросла до 23,3%. При цьому питома вага легкої промисловості скоротилася з 11,2% 1990 р. до 1,4% 1997 р. Усе це свідчить про зростання виробництва необробленої продукції.
А структура експорту України вже дозволяє її зараховувати до слаборозвинутих країн. Отже, доволі своєрідним виглядає марення стати «високотехнологічною державою». Навіть підкріплюючи це констатацією наявності деяких абстрактних можливостей.
Під час роботи над текстом доповіді його автори довго виношували положення про «посилення ролі держави» в регулюванні економіки. І поширений проект містив безліч цікавих речей саме про роль державного регулювання економіки. Більше того, враховуючи патологічну залежність від міжнародних фінансово-кредитних установ, до тексту проекту доповіді майже як класика марксизму-ленінізму було внесено висловлювання президента Світового банку про роль держави за сучасних умов.
Однак до виступу у Верховній Раді ці положення не потрапили. Очевидно, в процесі роботи над доповіддю побоювання можливих наслідків, передусім зовнішнього чинника, подолало бажання посилити роль держави в економіці. Президент навіть спеціально обумовив, що він «не підтримує поміркованої інфляції, а навпаки». Хоча заклики пов’язати курс гривні з темпами зростання інфляції звідси випливають не дуже логічно.

Виходячи з доповіді Президента, передбачається розкопати з архівів ще соціалістичного планування — «програмно-цільові методи управління». А в бюджетній політиці відкривається можливість для «введення податкових стимулів інвестиційно-інноваційної діяльності». Останнє можна розглядати як лазівку для різних зловживань — чому б і не підігнати, скажімо, торгівлю алкогольною продукцією під визначення «інвестиційно-інноваційна».

Президент так довго переконував зайнятися проблемою пом’якшення податкового тиску, що мимоволі виникає питання — чи бува не самого себе він у цьому переконує? За умов відсутності реальних надходжень у державний бюджет непереконливою виглядає державна підтримка цін на продукцію сільського господарства. Заклики до легалізації тіньового капіталу так і залишилися закликами. А побажання, аби представники національного бізнесу залучалися до керування економікою додають доповіді неповторного шарму.
Відверто слабкими є «соціальні акценти». Якщо основні акценти сконцентруються на працюючому населенні, то що буде з пенсіонерами та іншими малозабезпеченими верствами суспільства. Трохи незрозумілий механізм державного регулювання заробітної платні — гарантованої погодинної оплати. Реальність його виконання має швидше пропагандистський характер.
Поки що на рівні гасел залишаються побажання ліквідувати безробіття. Притому, що лише за офіційними даними питома вага безробітних у загальній кількості зайнятих на початок другого кварталу 1998 року досягла величини в 4%. А заклики до децентралізації соціальної політики в контексті цього можна оцінити як спроби перенести відповідальність за невдачі на місцевий і регіональний рівень.

Складається враження, що економісти адміністрації Президента зайняті чимось на кшталт підвищення власної кваліфікації і в рамках цього роблять з їхнього погляду дуже видатні відкриття. Причому це відбувається виключно всередині самої адміністрації. Їх абсолютно не хвилює — що відбувається з країною і які реалії за стінами.
Якщо аналізувати президентську доповідь суто стилістично, то вона безперечно наповнена двома термінами: «інноваційний» і «поглиблення». Якщо слово «інноваційний» ще можна розглядати як якийсь стержень, то до «поглиблення» треба підходити майже з позицій психоаналізу. Фактично відбулася підсвідома декларація реального стану речей — під фразами «поглиблення реформ» цілком прозоро проглядає їх закопування.

У доповіді немає головного положення, яке давно вже визріло і просто витає в повітрі — оцінки діяльності самих «реформаторів». Причому, як оцінки джерел і причин обраного соціально-економічного курсу, так і діяльність конкретних посадових осіб, що претендують на роль національного надбання економічної теорії та практики.
Сама підготовка та виголошення доповіді Президента дозволяє стверджувати, що вичерпалися інтелектуальні та інші можливості осіб, причетних до її написання. Навіть те, що текст цієї доповіді широко розповсюджувався «для доброзичливої критики» задовго до його виголошення й адміністрація Президента болісно узагальнювала критичні зауваження, не врятувало відверто гнітючий матеріал. Прикро, але автори даного матеріалу за роки роботи в адміністрації так і не втямили, що доповідь Президента країни, територіально розташованої в Європі,— це набагато серйозніше, аніж, наприклад, критика «буржуазних перекручень безсмертного вчення Карла Маркса». І під час її підготовки слід користуватися іншим інструментарієм та іншою методологією. А те, що було озвучене у вівторок, — це матеріал, написаний діючою владою для самої влади, аби вона почувалася впевнено і комфортно.

У будь-якому разі, ця серйозна акція нинішнього Президента не стала акцією, що претендує на епохальне уточнення соціально-економічного курсу, хоча таке уточнення, за належної підготовки, було б цілком можливе. Після цієї промови можна серйозно поставити запитання: з чим Леонід Кучма збирається йти на переобрання?