Розбудова держави під вигуки "Ура!"
Безперечно, Другий всесвітній форум українців посприяв (і сприятиме надалі, коли його учасники, роз'їхавшися по домівках, утілюватимуть набуті під час форуму ідеї) усвідомленню єдності та взаєморозумінню українців, що мешкають у різних реґіонах країни та поза її кордонами. Проте багато з учасників відзначали, що організація та форма проведення акції мали добре знайомі з радянських часів риси - й у такій формі ця ідея себе вичерпала.
Адже перший форум мав передусім велике символічне значення, а другий мав би бути суто робочим. Натомість більшість часу було відведено на помпезно-офіційні заходи, серед яких були й нескінченні пленарні засідання, й зрежисований Борисом Шарварком урочистий концерт, що, як завжди, дуже нагадував колишні концерти до річниць жовтневої революції. Я не впевнений, що тим представникам діаспори, які приїхали побачити саме сучасну Україну, надто вже сподобалося шоу під гаслом: "Вуса, сало і гопак": воно лише ілюструвало поширений стереотип українців як напівопереткової нації.
На засідання секцій та круглих столів було відведено лише дві з половиною години досить пізно ввечері та три години наступного ранку. Знехтувати обідом, як зробила молодь, наважилися далеко не всі. А тому, зважаючи на дуже розпливчасте формулювання тем, ці засідання також великою мірою перетворилися на монологочитання. Для живої дискусії - зокрема, для обговорення проблем України, згаданих в офіційних виступах, - часу не вистачило. Мабуть, через розчарування дехто з учасників секцій пропонував провести до виборів подібні форуми в усіх обласних центрах, а по змозі й районних. Назагал же серед делеґатів побутувала думка, що все - починаючи від обідів за 20 кілометрів од місць засідань і закінчуючи неможливістю висловитися - перетворювало їх на "масівку", яка мала лише створити тло для офіційних виступів.
Ще одне враження від форуму: на жаль, представників діаспори досить часто цікавлять не проблеми України, не її подальша доля, а суто діаспорні проблеми, передусім конкретні питання суто технічного плану: налагодження електронної пошти, обмін студентами тощо - питання, що їх мало б у робочому порядку розв'язати товариство "Україна". І через те обговорення політичних проблем викликало в деяких учасників подив або невдоволення. Незацікавленість в обговоренні болючих проблем буття України передусім стосувалася молодих і може свідчити, мабуть, що ці українці відчувають себе вже більше американцями, росіянами чи канадцями, ніж українцями. Хоч як прикро, підтвердилося й те, що ностальгія є почуттям не стільки просторовим, скільки часовим. І тому деякі представники діаспори розглядають Україну лише як музей власної молодості (якщо не молодості їхніх дідів), такий собі етнографічний музей просто неба з живими експонатами. Куди можна привезти онуків, розповісти їм романтичні леґенди - й повернутися додому. в двадцяте століття. А тому й лунали пропозиції: замість обговорювати політико-економічні проблеми, поспівали б краще народних пісень та переповіли б якісь історичні факти чи літературні твори. "Зайву політизацію" круглих столів гості вважали наслідком любові господарів до партійних зборів.
Далеко не всі представники діаспори виявили розуміння глибини мовно-культурних проблем України, зокрема, ступеня асиміляції. Звинувачуючи в низькій свідомості тих, хто розмовляє українською мовою лише в офіційному спілкуванні, а не в родині, деякі гості, котрі самі часом говорять українською на англійській основі, не здають собі справи з того, що російськомовність українців може вилікувати лише час (адже й в Ізраїлі, у національній свідомості громадян якого, особливо одразу ж по війні, сумнівів не мав ніхто, іврит далеко не одразу посів місце побутової мови, хоча там не було іншої мови, яку розуміли б усі). Втім, до розуміння глибини проблем не спонукають прикрі випадки, коли на запрошення діаспорних організацій українські діти приїздять за кордон і на запитання: "Чи знаєте ви українську мову?", - відповідають: "Ні, але нас змушують".
Закиди щодо завеликої політизації форуму викликали суперечки навколо проблеми стосунків держави й особи. І якщо одні звинувачували українців у надмірній увазі до загальних проблем суспільства, що свідчить нібито про залишки комуністичного мислення, - то інші обурювалися, що українців не цікавить держава й вони лише облаштовують власний добробут, а це нібито свідчить про те ж саме. На жаль, це також ілюструє необізнаність і нерозуміння закордонним українством проблем Батьківщини.
Скажімо, порівняння України з Німеччиною, яке лунало досить часто, не є коректним. У Німеччині суспільні проблеми не мають такої гостроти, а будь-яка політична зміна можлива лише в дуже вузькому річищі. Тому німецькі політики й роблять наголос на проблеми особи. В Україні, де міра свободи особи, простір її діяльності залежать від того, якого вигляду набуде країна, саме проблеми держави й суспільства є першочерговими.
З іншого боку, багато промовців - і з України, і з діаспори- говорили про розбудову держави як сукупність якихось конкретних, визначених у часі дій, заради яких треба знехтувати приватним життям. Нерідкими були заклики до самозречення, самообмеження тощо. Але ж, на відміну від тоталітаризму, демократія намагається поєднати державні й особисті інтереси, принаймні не протиставляє їх. Тож чи є підхід "спочатку для держави, а потім для себе", - а тим більше "для держави, а не для себе", - демократичним? Чи не хибують українці - мешканці демократичних країн у тім числі - на тоталітарність мислення? Адже це лише тоталітаризм вимагає від людей самозречення, тим більше самозречення перманентного. Спалах ентузіазму виникає за умов боротьби, за умов драматичних змін - але побудувати демократичне, зручне для громадян суспільство неможливо під вигуки "ура!". На жаль, урочисті заходи, якими був перевантажений форум, запереченню такого підходу не сприяли. Певно, декотрі наші політики, замість утверджувати в Україні демократичні норми, все ще борються за її незалежність.
Насамкінець іще одна деталь. Учасників форуму в кулуарах ловили люди, які намагалися дізнатися: чи існують служби працевлаштування або служби знайомств, які допомагали б українцям залишити Україну...
