Українська дипломатія: бідно, але з гідністю
Питання про кадрові проблеми в українській дипломатії вперше серйозно постало після того, як наприкінці минулого року довелося достроково покинути Канаду віце-консулові України в Торонто Олександрові Юшку. Уже нинішнього року поповзли чутки про неповернення з відрядження працівників посольства у Франції.
При цьому міністр закордонних справ України Геннадій Удовенко часто заявляє, що пишається кадрами МЗС. Начальник управління кадрів МЗС Євген Свинарчук у розмові з кореспондентом "Дня" заявив, що справді, поодинокі випадки трапляються, випадок із Юшком взагалі був найбільшим "проколом" української дипломатії, але в цілому свою марку МЗС витримує. Щоправда, це стає робити дедалі важче.
Є. Свинарчук зазначив, що чисто по-людському він не може надто засуджувати тих двох "неповерненців", які це зробили з чисто економічних міркувань. Адже, зокрема, ставка аташе - найнижчого дипломатичного рангу - становить аж 79 гривень. Усе ж люди, термін відрядження яких у посольствах, консульствах та інших закордонних установах завершився (він становить 2 роки для технічних працівників, 3 - для дипломатів і 4 - для послів), найчастіше повертаються до системи МЗС, або до інших державних структур. Професія дипломата все ще якимсь чудом зберігає престижність, хоча вже навіть узбецькі дипломати заробляють більше від українських.
Нині, за словами Є. Свинарчука, в центральному апараті МЗС - 523 працівники, з них 328 дипломатів, зберігається близько 50 вакантних посад. У закордонних установах - 935 чоловік, а вакантних посад - лише дві: в Аргентині, бо там дуже вимогливий до колективу посол, і в Японії (дуже специфічні умови роботи при недостачі фахівців-японістів). Із початку року 64 особи пішли з МЗС, стільки ж - прийшло сюди на роботу. На думку начальника управління кадрів, для забезпечення мінімальних потреб зовнішньополітичного відомства потрібно ще щонайменше 240 осіб. Проте люди до міністерства йдуть неохоче - зарплатня менша, ніж в інших державних установах, немає можливості надавати працівникам житло тощо.
Головним стимулом приходу кадрів до МЗС, не приховує Є. Свинарчук, є можливість, пропрацювавши свої три роки, виїхати у відрядження. Для когось це - справа честі, для когось - романтика. У перші дні роботи МЗС незалежної України люди набиралися мало не з вулиці - аби знали мови. Саме тому й трапляються інциденти. Тепер кандидат має бути фахівцем, мати відповідну освіту (не обов`язково дипломатичну, але близьку за фахом), бути патріотом, знати мови, уміти не тільки водити машину, але й уміти поводити себе відповідно в різних випадках - чого не зміг продемонструвати Юшко. "Зелений змій" не є кращим другом дипломата, хоча обійтися без нього в повсякденній роботі не завжди вдається.
Про те, що кадри в українській дипломатії в цілому насправді непогані, може свідчити й той факт, що за п`ять із половиною років жодного з її представників не оголошено персоною нон грата за діяльність, несумісну зі статусом дипломата. У світі це - не така вже й рідкість. Як, до речі, й неповернення з відрядження.
Інша справа - безпека у власному середовищі. Тут, каже Є. Свинарчук, ми маємо повне право шукати шпигунів скільки захочемо. Однак таких випадків поки що не було. А звільнення ряду працівників із посольства в Росії є не що інше, як запізніла ротація.
Проблеми з кадрами, вважає голова управління МЗС, вирішаться лише коли набуде якоїсь стабільності загальна ситуація в країні. Це, мабуть, стосується не лише МЗС.
