Чи можливий "новий курс" Президента України?
Спроби виведення економіки України з кризи демонструють практично визначений наперед неуспіх. Постає природне запитання про можливість у принципі ефективних президентських дій у цьому напрямі. Інакше кажучи, чи можливий певний "новий курс" нинішнього Президента України, який згуртував би націю й витягнув економіку з прірви?
Передусім, досить проблематичним є точне визначення курсу сьогоднішнього. Проголошений у жовтні 1994-го можна сприймати як тимчасове гасло, що декларує загальні цілі, але не має бодай якогось механізму їх досягнення. На жаль, він так і не дістав фундаментального розвитку й конкретного наповнення. Надалі вельми поширеними стали гнітюче глибокодумні формули на кшталт: "радикальні реформи", "корекція реформ", "утома від реформ", "другий етап реформ" та інші викрутаси, які вельми нагадують лексику доби "розвиненого соціалізму".
Очевидним є те, що нинішній Президент насправді ніколи не приділяв належної уваги економічній сфері. Повний реєстр причин, які нібито відволікають його від економіки, вже став майже класичним. Це конституційні проблеми й проблеми поділу ЧФ, відносин із Росією, вступу в НАТО. Цей перелік можна продовжувати.
Тож нікого не здивує, коли, за відсутності ефективних економічних важелів і стимулів, у період розгортання передвиборної кампанії в обіг запустять термін "новий курс". Мабуть, це один із останніх козирів, які залишились у колоді в економічного оточення Президента.
Звертаючись до світового досвіду проголошення "нових курсів", слід згадати президента США Ф. Рузвельта. Протягом 1933 - 1938 рр. в Америці втілювали систему заходів, спрямованих на ліквідацію наслідків надзвичайно глибокої економічної кризи. Її основою стало посилення державного регулювання економіки з одночасним реформуванням соціальної сфери.
Однак попри всю повагу до Президента, обраного громадянами моєї країни, досить важко порівняти його з Франкліном Рузвельтом, так само як і умови економічної кризи в Україні без натяжки не можна порівняти з економічною кризою США 30-х років. У нас загалом не було нормальної економіки - ні до кризи, ні тим паче тепер. Кризові процеси закладалися в українську економіку ще до набуття незалежності, а за роки самостійної держави вони отримали логічний розвиток.
Певною мірою на відсутність дійових економічних реформ вплинув спадок економічного романтизму, залишений попередником Л. Кучми. Це виявилось у спрощеному розумінні соціально-економічних процесів. Роздутий радянською пропагандою стереотип характеризував Україну як "загальносоюзну житницю", спроможну нагодувати всю Європу, це і спричинило надмірну самовпевненість окремих господарників і політиків і нерозуміння того, що вийти на світовий ринок продовольчих товарів для України є вельми проблематичним. Сьогоднішні ідеологи економічних реформ лише починають підходити до адекватного розуміння реальних можливостей, ролі й місця України у світі і, зокрема, серед інших постсоціалістичних країн.
Нинішній Президент, на жаль, не скористався унікальною нагодою оздоровити й пожвавити економіку країни. Адже після президентських виборів на нього покладали неабиякі надії підприємці та промисловці, широкі верстви населення. Цей кредит довіри не виправдано. Нерішучість і неспроможність проводити послідовний курс реформ - такий імідж першої в державі особи не дає надії на позитивні зміни за рахунок морально-психологічного чинника. Останнє негативно впливає й на можливості використання об'єктивних важелів реформування економіки.
Для проголошення справді "нового курсу" немає яскравої, об'єднуючої ідеї, спроможної згуртувати націю. Сам факт існування незалежної держави не може виступити такою ідеєю, бо в ньому немає потрібної новизни. Сьогоднішнє суспільство в Україні вкрай поляризоване, в кожної соціальної групи своє уявлення про поліпшення життя і свої претензії до найвищого керівництва країни. Нині немає ні єдиної в розумінні більшості зовнішньої загрози, ні внутрішньої мети, на яких можна було б об'єднати націю. Тож "новий курс" буде сприйнято винятково як ініціативу, що йде згори, а відтак, наперед приречену на несприйняття народом.
Коли розглядати "новий курс" у контексті американського досвіду як перехід до використання жорстких методів державного регулювання економікою, то ідеологічна основа такого регулювання відмерла разом зі зникненням конкретних історичних умов розвитку країн Заходу. Крім того, посилення державного впливу на економіку не може не перетинатися з тіньовими й приватними інтересами, які охоплюють багато сфер життєдіяльності держави. Причому з урахуванням ступеня тінізації економіки та її впливу на загальнодержавні процеси будь-які регулятивні дії з боку державних органів безумовно порушать існуючий баланс інтересів і розстановку сил. Таке регулювання економіки також неминуче зіштовхнеться з проблемою залежності держави від міжнародних валютно-фінансових установ. Причому вплив таких установ переважно відповідатиме їхнім власним інтересам, а не національним інтересам України. Це стосується широкого спектра питань - від покриття дефіциту держбюджету до окремих кадрових призначень. Безумовно, ступінь залежності від міжнародних донорів визначає й рамки здійснення економічних реформ.
Максимум, чого сьогодні можна досягти, проголосивши який-небудь "новий курс", - це ще далі дистанціюватися від дій уряду й постійно викривати Верховну Раду як орган, який гальмує економічні реформи. Навіть у суто теоретичному плані ситуація, за якої президент країни перебуває в активній опозиції до свого ж уряду, має вельми пікантний вигляд. Вона гідна занесення у підручники як приклад нетрадиційного підходу до внутрішньодержавних відносин.
У будь-якому випадку, проголошення "нового курсу", або введення в соціально-економічну термінологію іншої категорії, покликаної пожвавити економіку й суспільство, не досягне своєї мети, позаяк потенціал декларативного "реформування" вже вичерпано.
