Як законові про вибори вийти з глухого кута

Ухвалення Верховною Радою нового закону про вибори вже тривалий час заблоковано, оскільки різні політичні сили не можуть знайти компромісного варіанту. Центр політичного аналізу газети "День" поцікавився думкою представників різних політичних сил і незалежних експертів щодо того, яка виборча система є для України оптимальною та як її можна досягти?

Наталя ВІТРЕНКО, народний депутат України, голова Прогресивної соціалістичної партії України

Головна мета виборчої системи - забезпечити народовладдя, тобто демократичне волевиявлення народу у формуванні органів влади, контроль за їхньою діяльністю, відповідальність обраних депутатів за виконання передвиборних платформ.

З цього погляду найдемократичнішою є мажоритарна виборча система з висуненням кандидатів від трудових колективів (процедура повинна здійснюватися таємним голосуванням, щоб унеможливити тиск директорату), політичних партій, громадських організацій.

Мажоритарна виборча система не перешкодить політичному структуруванню суспільства, якщо обов'язковою умовою реєстрації кандидата в депутати буде зазначення його партійності чи прихильності до тієї чи іншої ідеології. Щоб вибори не перетворилися з чесної конкурентної боротьби найсильніших кандидатів і найвпливовіших партій у боротьбу грошових мішків, слід жорстко контролювати передвиборні фонди кандидатів, використання ними ефірного часу. Контроль повинна здійснювати рада представників усіх зареєстрованих партій.

Представлена в парламенті партноменклатура намагається будь-що зберегти свої депутатські місця, і саме вона наполягає на пропорційній чи, на крайній випадок, змішаній системі виборів. Оскільки ми не маємо нині більшості в Верховній Раді, найімовірніше, буде ухвалено змішану систему виборів. За цих умов ми будемо обстоювати такі позиції:

1. Зменшити відсотковий бар'єр до 1%, щоб реально забезпечити багатопартійність, яка потім повинна органічно перейти в блоки партій.

2. Передбачити механізм відкликання депутата, що порушив передвиборну платформу.

3. Вносити в партійні списки тих, хто не є нині народними депутатами.

4. Вводити до складу окружних виборчих комісій представників партій і трудових колективів.

Олександр ЛАВРИНОВИЧ, народний депутат України, заступник голови Народного Руху України

Україна потребує змішаної виборчої системи, за якою депутатів Верховної Ради обирали б і в мажоритарних округах, і в загальнонаціональному багатомандатному окрузі. Вкрай важливо, щоб виборче законодавство також регулювало виборчий процес відповідно до загальновизнаних демократичних норм. Це матиме наслідком структурованість найвищого представницького органу країни на партійній основі.

Досягнення цієї мети потребує кількох етапів. Найперше треба ухвалити закон про вибори Верховної Ради за змішаною системою. Партійно структурований парламент зможе сформувати уряд, що спиратиметься на парламентську більшість і буде відповідальний перед нею. Чинна Конституція відкрила шлях до цього. На наступних етапах слід досягти структурованості влади на регіональному рівні, а потім на рівні місцевого самоврядування.

Структурування влади на партійній основі тягне за собою відповідальність перед виборцями, а тому перешкоджає реалізації інтересів та амбіцій дуже впливових сил. Вони чинять шалений опір, і в цих обставинах, оскільки Україна є президентсько-парламентською республікою, особливого значення набуває позиція Президента.

Сергій СОБОЛЄВ, народний депутат України, група "Реформи"

Найперше треба чітко визнати, що вибори за старим законом перетворюються на фарс і для виборців, і для кандидатів у депутати: парламент, як ми знаємо, не сформовано й досі.

На розгляд Верховної Ради запропоновано дві системи - мажоритарну і змішану. Особисто я - прихильник мажоритарної, і вніс свій варіант закону, що базується на цій системі. Поділ голосів прихильників цих двох систем, який становить приблизно 180:140, не дає змоги ухвалити жодної. Потрібен компроміс, і його запропонувала група "Реформи": дозволити висувати кандидатів не лише партіям, а й об'єднанням громадян тощо.

Поза обома чітко визначеними групами прихильників однієї з двох виборчих систем залишаються ще приблизно 100 депутатів. Чимала їх частина, не беручи участі в голосуванні, свідомо блокує ухвалення нового виборчого законодавства, яке дало би змогу сформувати дієздатний демократично обраний парламент.

У тій ситуації треба шукати компромісу. Головне - ухвалити такий виборчий закон, який надалі уможливив би не дуже популярні, але життєво необхідні для реальних, а не декларативних реформ рішення.

Володимир ЛУКІН, експерт аналітично-інформаційного центру "Рейтинг"

Після падіння комунізму в країнах Центральної та Східної Європи стали вельми популярними змішані виборчі системи, що дають змогу поєднувати індивідуальне голосування за конкретних кандидатів і за новоутворені, а тому ще слабкі партії. В найдемократичніших країнах (Польща, Чехія, Латвія) перевагу одразу віддали пропорційним системам. Усюди застосовуються різновідсоткові "виборчі бар`єри".

Виборчі системи використовуються на досягнення певних політичних цілей (у посткомуністичних країнах - щоб посприяти становленню багатопартійної демократії). Жодна система не є ідеальною, вони змінюються залежно від зміни політичних і суспільних обставин.

На мою думку, поки українські політичні партії ще не зміцніли, найдоцільніше запровадити мажоритарну, але не таку, як нині, а систему відносної більшості з голосуванням в один тур, без будь-яких обмежень через неявку виборців. Слід переконати тих депутатів, що вагаються чи підтримують чинну систему, що пропонована модель є найдешевшою та найпростішою.

Водночас, аби посилити роль партій, слід якомога більше спростити процедуру висунення кандидатів у депутати від партій та блоків. Треба сформулювати вимоги закону так, щоб зареєстровані на загальноукраїнському рівні партії та блоки могли автоматично висунути своїх кандидатів у всіх мажоритарних округах, де вони побажають це зробити, без якихось додаткових зібрань на місцевому рівні.

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ, експерт центру політичного аналізу газети "День"

Те, що жоден варіант досі не здобув підтримки більшості парламентарів, пояснюється насамперед тим, що навколопрезидентські й навколопрем'єрські угруповання хочуть якнайдовше зберегти нинішнє становище (тобто відсутність публічної політики та клановий характер влади), а почасти також страхом деяких демократичних політичних сил перед загрозою комуністичного реваншу, який начебто неминучий за змішаної системи й неможливий за мажоритарної. Загроза справді існує, але якщо нинішня політика виконавчої влади триватиме ще бодай рік, ніяка виборча система не врятує країну від домінування в ній радикальних політичних сил (головно ліворадикальних, але пожвавиться й правий радикалізм). Тимчасом як неминуче за змішаної виборчої системи постання відповідальної парламентської більшості, яка формуватиме уряд, уже тепер може позитивно вплинути на політику виконавчої влади, яка почне перейматися не лише наповненням власних кишень, але й бодай частково - інтересами виборців.

Якими засобами досягти оптимальної виборчої системи - невідомо. Лишається сподіватися повторення "українського політичного дива", яке сталося відомої "конституційної ночі". Вона довела, що найкраща спонука для депутатів об'єднати зусилля задля ухвалення виборчого закону - страх за власну політичну долю. Якби, наприклад, найпотужніші партії, що підримують змішану систему (від Руху до комуністів), виступили зі спільною заявою, що закличуть до бойкоту парламентських виборів, якщо ті проводитимуться не за змішаною системою, це налякало би дрібніші політичні сили (світовий досвід каже, що обраний за умов бойкоту з боку провідних партій парламент нежиттєздатний і швидко розпускається). Тобто задля того, щоб ухвалити оптимальний закон про вибори, його прихильники повинні зініціювати політичну кризу, аби змусити опонентів до поступок.

Олег СОСКІН, директор Інституту трансформації суспільства, голова Національно-консервативної партії України