Гра з формою
Свій новий виставковий сезон арт-центр «Я галерея» відкрив виставкою відомого українського скульптора Олександра Сухоліта. Представлений проект носить назву «Глина» — археологія сучасної скульптури». Роботи митця з першого погляду дивують незвичною манерою, яка нагадує експонати археологічних розкопок. Стилізація в рамках історичного контексту. Матеріал — необпалена глина. Кожна робота підкреслює особливий духовний вимір. Це як пошук себе в стародавньому корінні.
— Олександре, скажіть, будь ласка, з чого почався цей проект за назвою «Археологія скульптури»?
— Цей процес почався давно й дуже непомітно. Коли ламалася скульптура, збиралися й нагромаджувалися її уламки. У результаті вийшла така домашня археологічна колекція. І я подумав, що коли-небудь прийде час, і я зроблю бронзові відбитки цих скульптур. Дещо я дійсно перевів у бронзу, але річ у тім, що бронза виглядає трохи інакше, ніж глина і готові роботи мають абсолютно інший вигляд. Ось тоді й виникла ідея показати глядачеві благородство глини.
— Ви виставляєте свої роботи на вулицю під вплив атмосферних явищ. А вам їх не шкода? І взагалі, навіщо ви це робите?
— Я не Роден, у якого був брат, який збирав і формував усі його роботи. Це було б здорово, якби за мною ходила людина і все, до чого б я не торкнувся, тут же збирав і переводив у матеріал. Сам же сформувати всі свої твори я не міг, бо їх були сотні. Коли ж вони нагромаджувалися в майстерні у великій кількості й починали заважати, то ті, які я вважав невдалими, я став виставляти на вулицю. Я не знищував їх спеціально, навпаки — закривав плівкою, намагався зберегти, але багато які з них все одно загинули. Звичайно ж, мені їх шкода, але як бачте, вони дали життя іншим проектним ідеям.
— Наприкінці 80-х ви були організатором групи «Азбука». З якою метою її було створено?
— Я маю, мабуть, природжену схильність до містифікації. І в той період свого життя, будучи ще не повністю обізнаним про релігію та її основні принципи, інтуїтивно шукав через містику божество, яке є в мистецтві. У кожному творі є якась сила життя, яка на мене діє. Поступово я почав усе це усвідомлювати й дійшов до того, що розклав формальну практику, що називається, до кісток. Вийшла ієрархія простору і закріплена за нею ієрархія духовна. Ми робили якісь скульптурки, але найціннішим було те, що чисто інтелектуально і почуттєво, в духовному сенсі, ми збагнули світооблаштування пластичного мистецтва, ту його концептуальну частину, яку вигадав сам Бог. Після цього мені стало дуже легко читати скульптуру та її символіку.
— На якого глядача розраховано ваші роботи, і які почуття ви прагнете пробудити?
— Я не прагну будити щось у комусь. У більшій мірі я хочу пробудити це в собі. Якби я робив те, що роблю для когось, то був би вкрай несправедливим. Просто люди приходять на виставку і бачать щось спільне, те, що належить світовій культурі. Глядача я не обираю, він вибирається сам.
ДОВIДКА «Дня»
Олександр Сухоліт — народився 1960 року на Чернігівщині. Член Національної спілки художників України. Закінчив Ужгородське училище декоративно-прикладного мистецтва 1979 р. і Київський державний художній інститут (зараз — Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури) — 1986 р., відділення скульптури. Учень Макара Вронського. Є учасником понад 14 персональних і групових виставок в Україні і 12 — за кордоном. Його твори відомі в Югославії, Угорщині, Бельгії, Японії, Великій Британії, Франції та Данії. Зараз живе й працює в Києві.
