«Училище Гліера — це «намолений храм»

Півтора місяця кожні вихідні у Києві у Центральному парку на літній естраді проходили концерти XII Міжнародного фестивалю «Літні музичні вечори». Класична та джазова музика, різні колективи, твори різних епох — усе це в «меню» фестивалю щороку. Багато слухачів фанатично ходять на всі вечори, а деякі навіть дотримуються такого «робочого» графіка вже декілька років, звичайно ж, колекціонуючи програмки всіх концертів як нагадування про отримане естетичне задоволення.

Останні два тижні завжди особливо очікувані слухачами. І на це є причини: на сцені грає Національний академічний заслужений симфонічний оркестр України, а солісти — молоді талановиті виконавці з різних країн світу — концерти Міжнародної «Літньої музичної академії».

Але виступ — це кульмінація, а до цього учасники проходять майстер-класи у відомих виконавців і професорів. За час існування «Академії» відомі музиканти з Австралії, США, Франції, Німеччини, Великої Британії, Росії, України поділилися професійними секретами з 562 учасниками з 15 країн світу. Цьогоріч уроки Міжнародної «Літньої музичної академії» вели: Яков Касман (США), Вадим Руденко (Росія), Юрій Кот (Україна), Микола Сук (Україна—США), Марк Лакірович (США) та Володимир Пантелєєв (США).

Про тонкощі музичної кухні розповідає Яков Касман, який уже другий рік проводить майстер-класи «Академії». Він відомий виконавець, лауреат багатьох міжнародних конкурсів, серед яких конкурс Вана Кліберна, а також професор по класу фортепіано Алабамського університету в Бірмінгемі (США).

— Під час «Академії» учасники отримують шість майстер-класів по 45 хвилин. Як ви гадаєте, чи достатньо це для піаніста?

— Шість уроків — це доволі багато, бо вони проходять за дві тижні, а часом навіть за один. Формат вельми специфічний, адже творів проходиться багато, тому виходить шість дуже концентрованих уроків. Я не розраховую, що те, що я сказав учневі сьогодні, буде зроблене протягом цього тижня. Це погляд уперед. Даю піаністові знання на майбутнє. Я сподіваюся, що велика частина того, про що ми говоримо на уроці, залишиться. Сказати за цей час можна багато, а зробити за один тиждень усе не вийде. Але все одно сподіваюся, це не пройде мимо.

— Коли підготовлений музикант приходить на майстер-клас, то часто концепція твору вже вибудована ним самим або його педагогом. Професор «академії» найчастіше чує інакше й починає, певною мірою, ламати усталене. Чи нема в цьому конфлікту між поглядами педагога, піаніста та професора майстер-класу?

— Коли я вчився, у мене був один педагог — професор Московської консерваторії, народний артист Росії — Михайло Сергійович Воскресенський. Я вчився лише в нього, і на майстер-класи я ні до кого не їздив. Звісно, тоді це не було так популярно, як зараз. Але я не впевнений, що я справді хотів до кого-небудь їхати, тому що це була людина, якій я безумовно вірив і не потребував іще однієї думки. Тому я вважаю, якщо студент Київської консерваторії, Луганського інституту мистецтв або Донецької консерваторії бажає отримати уроки в іншого професора, не того, у якого він учиться цілий рік або роки, він знає, на що йде. Очевидно, студент хоче почути нову думку про твір, його нову версію або повчитися технології. Він робить це свідомо, і не ображатиметься, якщо концепція творів, які він виконує, ламатиметься.

Музикант прийшов підготовлений, у нього все вивчене, адже однакових людей не буває. Моя думка буде, безперечно, трохи іншою, ніж у його педагога або самого студента, або полярно протилежна. І я не стану кривити душею, я скажу, що це неправильно. Звичайно, справа ваша, але якщо ви граєте від мого імені, давайте спробуємо подивитися на цей твір по-іншому. Я, звісно, намагаюся переконати. Але якщо я сам відчую, що непереконливий, то здамся, і не наполягатиму.

— Як ви готуєте музиканта до виступу, щоб він сконцентрувався і налаштувався перед концертом?

— Головний виступ у академії — це гра з оркестром (на Літній естраді в Центральному парку — Прим. авт.). Я даю деякі практичні поради, що робити перед виступом. Наприклад, не теревенити. Але це не те, чого я вчу на уроках. А на заняттях, скоріш за все, це, наприклад, як поводитися якщо щось сталося, якщо раптом щось загубилося, «зійшло з рейок». Що робити в цьому випадку? Йти вперед. Але не можна змінити своє нутро: як тут воно б’ється (показує на серці — Прим. авт.) — так воно й битиметься. Є люди більш або менш спокійні, дещо можна поміняти, але, за великим рахунком, натури не зміниш. Слід просто знати сценічні тонкощі, як перемогти хвилювання.

— На завершення серії майстер-класів кожний учасник бере участь у сольному концерті або грає з оркестром (у рамках Міжнародного фестивалю «Київські літні музичні вечори»). Коли ви слухаєте виконання музиканта, який пройшов у вас майстер-класи, чи видно результат, відчуваєте, що вплинули на його гру, що ваші ідеї прижилися й отримали втілення?

— Так, звичайно, безумовно, інакше жодного сенсу в цьому б не було. Інколи чути якісь деталі, інколи — просто все. Ми вчимо студента, у студента починає краще виходити, переконливіше. І коли чуєш, що багато що взято, розумієш — студентові сподобалося. Тоді, звісно, отримуєш те саме педагогічне задоволення, через яке ми цією справою і займаємося.

— У вас майстер-класи проходять музиканти з різних країн. Чи відчуваєте ви відмінність між фортепіанними школами?

— Зовсім ні. Зараз усе перемішалося. Один з учасників «Академії» — Олівер Бец — американський хлопчик, у якого мама з Тайваню, тато з Німеччини, вчиться у російськомовної грузинки у Нью-Йорку, яка, звісно, закінчила школу ще в Радянському Союзі. Звичайно, це не американська школа. Тож ніякої різниці. Просто хтось із музикантів талановитіший, хтось жвавіший, а хтось сприйнятливіший.

— Як ви оцінюєте українську піаністичну школу? Чи ви радили б музикантам учитися закордоном?

— Україна випустила безліч видатних піаністів. Останнім часом це особливо помітно, і багато в чому завдяки конкурсу пам’яті Володимира Горовіца. Олександр Гаврилюк, Олексій Колтаков, Дмитро Онищенко, Вадим Холоденко — можна нескінченно називати імена, багато яскравих, хороших виконавців. Головне для музиканта — щоб був хороший вчитель, і добре з ним «співпасти». На мою думку, в Києві чимало прекрасних педагогів. Ось Юрій Кот — чудовий професор і піаніст (також працює професором на «Академії» — Прим. авт.). Але кожен вирішує сам. Хтось виїжджає, а хтось учиться тут. Скрізь є талановиті музиканти.

— У чому полягає для вас особливий дух Міжнародної «Літньої музичної академії»?

— Для мене це, головним чином, Київ — місто, яке має саме по собі свій дух, і училище, яке зараз називають інститутом. Воно «пахне» старою, серйозною, солідною, радянською освітою, за яку ніколи нікому не було соромно. У радянській системі було багато недоліків, більше, ніж достоїнств. Музична освіта — це безсумнівно одне з достоїнств. І, знаєте, обшарпані стіни, занедбані роялі — це часто має набагато кращу, кориснішу атмосферу. Кажуть, «намолений і ненамолений храм», училище Гліера — це «намолений храм». Ось місто й училище для мене і визначають особливий дух академії. Тут я отримую велике задоволення.