Росію очікує власна палестинська проблема
Трагічна загибель в авіакатастрофі президента Польщі Лєха Качиньського та представників вищого політичного керівництва країни дещо відсунула тему тероризму в Росії. Проте після шести років спокою вона зіткнулась із серією нових терактів, які були вчинені майже синхронно, як на Кавказі, так і в російській столиці. Нагадаємо, ранком 29 березня в московському метро прогриміли відразу два вибухи. Уродженки Дагестану Маріам Шарипова та Джанет Абдуллаєва (Абдурахманова) пустили в хід вибухові пристрої на станціях «Лубянка» та «Парк культури». Жертвами теракту стали 40 чоловік, більше 90 були поранені, багато хто з потерпілих дотепер перебувають у лікарнях Москви. Через два дні, 31 березня, ще два терористи-смертники підірвали себе в Дагестані. У результаті двох вибухів загинуло 12 чоловік, 9 із яких були працівниками міліції. Загинув, у тому числі, начальник Кізлярського відділу внутрішніх справ. Крім того, у лікарні було доставлено 29 чоловік із пораненнями різного ступеня тяжкості1.
Такі події дають підставу говорити, що тероризм стає частиною тих внутрішніх процесів, які відбуваються в Росії. Тому логічно постає питання про з’ясування коріння цих процесів, мотивів, які переслідувались у цих терактах. Російська влада і експерти мали різне бачення цих мотивів, які можна вкласти в декілька гіпотез.
ПЕРША ВЕРСІЯ (ПУТІНСЬКА): «теракти організувала одна й та ж банда». Цієї гіпотези дотримується прем’єр-міністр Росії В. Путін. Коментуючи ці трагічні події, глава кабінету міністрів РФ припускає, що теракти в Дагестані, так само як і вибухи в Москві, «організувала одна й та ж банда». Безумовно, російський прем’єр має рацію, коли говорить про те, що ці дії скоєні однією і тією ж організацією, і що вони спрямовані не тільки проти москвичів, а проти всієї країни. Очевидно, що ці акти були спрямовані на те, щоб спричинити політичний резонанс у всій Росії. Термін «банда», який вживається В. Путіним цілком влучно віддзеркалює його бачення цієї проблеми для Росії, а також методів її вирішення — «мочіння в сортирі». Звісно, що такий метод силового подавлення тероризму мав певний продуктивний результат. Правда, разом зі знищенням терористів знищувались їх заручники — громадяни Росії, як це було в Норд-Ості в жовтні 2002 р. чи в Беслані в вересні 2004 р., проте вони не брались до уваги.
Втім, кінцевий результат застосування грубої воєнної сили, насильства і репресій дав свої плоди. Чечня знову введена в конституційне поле Російської Федерації, збройні формування Ічкерії і її політичне керівництво знищено, відкритий збройний опір російській владі на Кавказі припинено. Повернення Чечні в Росію дійсно є одним із вагомих здобутків В. Путіна. Проте не знищено коріння, яке знову дає нові паростки такого опору, але вже в найбільш отруйній формі — формі тероризму.
ВЕРСІЯ ДРУГА: організатором терактів (чи «бандою» у путінському тлумаченні) є сама ФСБ. Такої думки дотримується переважна частина експертного середовища, а також окремі політики, які заявляють про себе, як опозиція існуючій російській владі. Зокрема, Б. Березовський в інтерв’ю радіо «Свобода» заявив: «Так, я вважаю, що зв’язок між екстремістами й ФСБ ніколи не переривався. І коли я був секретарем Ради безпеки Російської Федерації, займався Чечнею, звичайно, цей подих взаємозв’язку чеченських суперекстремістів і російських суперяструбів, звичайно, відчувався»2.
Очевидно, що ця точка зору базується на минулих свідченнях, що висловлювались в публікаціях ще в кінці 90-х на початку 2000 років, про причетність ФСБ до вибухів житлових будинків, описаних колишнім офіцером ФСБ Олександром Литвиненко у книзі «ФСБ підриває Росію». Тоді ці теракти були використані, як привід для посилення авторитаризму в Росії. «У підсумку, як зазначається в редакційній статті «The New York Times», Кремль, пан Путін і його рідна державна служба безпеки зосередили в руках набагато більше можливостей для придушення свободи слова і закрили рот майже всім політичним опонентам»3.
Сьогодні в експертному середовищі є небезпідставне побоювання того, що такі теракти в Москві можуть стати черговим приводом для російської влади закрутити гайки — подібно до того, як після терактів в Беслані Кремль відмітив вибори губернаторів. Цієї думки, зокрема, дотримується відомий російський експерт Андрій Ілларіонов: «Незалежно від того, хто безпосередньо провів ці теракти, боюся, що цим терактами може бути уготована роль вибухів будинків восени 1999 року, захоплення заручників в Норд-Ості в жовтні 2002 року, захоплення школи в Беслані у вересні 2004 року»4.
Очевидно йде мова про внутрішньополітичний контекст цих терактів. Як зазначає інший російський аналітик Михайло Делягін, вони є проявом боротьби кремлівських еліт. Натяк робиться на протистояння між прихильниками «іноватора» Медведєва та силовиками, що сповідують методи В. Путіна. Як зазначає М. Делягін, сучасні московські теракти «це спроба «придушення» зустрічним «полом» ліберального інформаційного поступу»5.
В той же час, проти версії причетності ФСБ до скоєних терактів є один вагомий аргумент. В Москві теракт був скоєний на станції «Лубянка» під головною будівлею ФСБ. В дагестанському Кізлярі вибух був скоєний теж під будівлею ФСБ. Виходить так, що ФСБ підриває не Росію, а сама себе. Втім є прихильники розгляду скоєних в Росії терактів не тільки у внутрішньополітичному, але й у зовнішньополітичному контексті.
ВЕРСІЯ ТРЕТЯ: теракти — «підступи з закордону». Цю версію експлуатують російські державні відомства, які відповідальні за забезпечення країни від зовнішніх загроз. Зокрема, зовнішньополітичне відомство Росії в особі його міністра С. Лаврова вбачає в цих терактах зв’язок з афганськими терористами, натякаючи Заходу про спільність інтересів в сфері глобальної відповідальності. Секретар Ради безпеки Росії М. Патрушев побачив в цих терактах грузинський слід.
ВЕРСІЯ ЧЕТВЕРТА (МЕДВЕДЄВСЬКА): теракти в Москві і Кізлярі — ланки одного ланцюга. Цієї версії дотримується президент Росії Д. Медведєв. На засіданні Ради безпеки РФ в Горках він заявив: «Все це — ланки одного ланцюга, все це прояви тієї терористичної активності, що останнім часом знову стала давати про себе знати на Північному Кавказі, з якою ми боремося і будемо боротися». «Метою терористів є дестабілізація обстановки в країні, руйнування громадянського суспільства, бажання посіяти страх, паніку серед населення»6.
Очевидно, що оцінки російського президента виглядають найбільш реалістичними, як у формулюванні мети, так і у визначенні терористичної активності як соціально-політичного явища в Росії. Суть цієї російської хвороби, безумовно, має глибокі соціальні, політичні та економічні підвалини.
Щоб розібратися в цих підвалинах необхідно подивитись на еволюцію чеченського конфлікту. З 1994 року і по теперішній час, як показали це останні теракти, він мав декілька форм свого розвитку. Починався він у формі воєнної інтервенції з боку федеральних сил, потім перейшов у форму систематичних бойових дій, потім у форму партизанської боротьби, і сьогодні продовжується у формі збройного терору. Збройний терор, як форма конфлікту виникає в умовах величезного дисбалансу в співвідношенні сил і наявності крайніх радикальних цілей, які переслідують ворогуючі сторони. Не маючи шансів і ресурсів досягти остаточної перемоги, сторони намагаються використовувати ефект жаху з метою змусити противника відмовитись від своїх намірів. Причому коли конфлікт переходить в таку форму, до терору вдаються обидві сторони. Вдатися до скоєння терактів на території Росії погрожував ще Джохар Дудаєв. Проте до застосування тероризму чеченські формування вдались тільки в кінці другої чеченської війни, коли в них не залишилось ресурсів досягати своїх цілей іншими засобами.
Російські війська також протягом чеченської війни вдавались до так званих «зачисток», що є одним із методів збройного терору проти цивільного населення. Після 2004 року федеральні сили передали цю терористичну функцію формуванням президента Чечні Кадирову. Хоча самі теж вчиняли жорсткі репресивні дії на Північному Кавказі. Внаслідок такого втілення путінської стратегії «мочіння в сортирі», конфлікт переструктурувався. Бойовики зробили свою мережу більш конспірологічною і захищеною. Іншими словами: замість мобілізаційної армії та армії найманців, чеченські бойовики створили невелику за чисельністю професійну армію терористів. Їх чисельність тому вже не сягає тих тисяч бійців, які воювали у формуваннях Дудаєва чи Масхадова. Ця армія має зовсім іншу структуру тилового забезпечення і дислокації. Замість постійних пунктів дислокації вони створили мережу, яка тепер розташована не тільки в Чечні, але й Інгушетії, Дагестані, Північному Кавказі. Таким чином, вони значно розширили поле для свого маневру, а від так і виживання в умовах постійних репресій й переваги федеральних структур в силі і ресурсах.
Окрім того, бійці цієї нової професійної армії мають глибоку мотивацію до скоєння терористичних акцій, яка підкріплюється канонами радикальних течій ісламу. Що лежить в основі такої мотивації? По-перше, подорослішало покоління чеченських дітей війни, які втратили своїх батьків на війні, які пережили весь жах «зачисток» з боку федеральних сил. Відтак, мотивація помсти стала їх життєвою позицією. По-друге, люди, що йдуть в загони цієї терористичної армії, як правило, втратили всю свою родину, чи найбільш близьких родичів. Росія і російська влада стали їх особистими ворогами. По-третє, російський шовінізм, яким останнім часом захоплюється велика частина російського суспільства та експлуатується російською владою, перш за все, відносно «лиц кавказской национальности» і не тільки, дає свої зворотні сходи. Конфлікт з політичного переходить в міжетнічний, спрямований проти самих росіян як етносу, чого раніше не спостерігалось. Підтвердженням цьому стають написи «смерть руським», які у великій кількості почали з’являтися на стінах московських будинків та в метро. По-п’яте, бідність, безробіття і соціальні проблеми на Північному Кавказі.
По-шосте, це наслідок впровадження стратегії «контрольованого хаосу» на Північному Кавказі, який застосовується російськими силовими структурами для утримання контролю над Кавказом. При реалізації такої стратегії встановлюється зв’язок між російськими спецслужбами та силовими структурами з одного боку, і бойовиками з іншого. Логіка цього зв’язку полягає в тому, що без нього федеральним силам не можна контролювати хаос. Чим більший хаос, тим більша потреба у владі силовиків і більша потреба в їх ресурсах. Силовики і бойовики в такій ситуації підживлюють один одного. Війна і терор стають їх спільним бізнесом. Така взаємодія призводить до збільшення розмірів хаосу, у воронку якого втягується все більше населення. Чим жорстокішими стають репресії з боку силовиків, тим більше прихильників серед місцевого населення з’являється у бойовиків. Такий ефект спостерігався в Косово та в інших локальних конфліктах, які перетікали в форму збройного терору.
Повертаючись до гіпотез про конфлікт всередині кремлівської еліти, треба зазначити, що в даному випадку ми маємо зіткнення двох концепцій боротьби з тероризмом: путінської, що спирається на жорсткі репресивні засоби, і медведєвської, яка робить акцент на профілактиці тероризму. Очевидно, що остання в перспективі має дати кращі результати.
В основі концепції Медведєва лежить впровадження федеральних соціальних програм і фінансова допомога республікам Північного Кавказу. Ця концепція була добре апробована в радянські часи, коли союзний центр робив достатні фінансові вливання в республіки Північного Кавказу. На цих фінансових потоках сиділа місцева номенклатура, яка і утримувала ситуацію під контролем, розподіляючи їх між впливовими кланами. До великої міри Росія почала впроваджувати цю концепцію знову. Проте на відміну від радянських часів, сьогодні Росія може зіткнутись з декількома суттєвими обставинами. Перша, світова фінансова криза, яка накрила також і Росію, а також здешевлення ціни енергоресурсів, можуть призвести до зменшення цих фінансових потоків з федерального центру на Кавказ, що призведе до різкої дестабілізації ситуації в цьому регіоні. Друга, відповідно до вертикалі державної влади, вибудованої В. Путіним в Росії, бойовики створили паралельну власну владну вертикаль «імарат Кавказу», який користується корумпованістю місцевих чиновників, а відтак отримує свою частину від федерального фінансового пирога. Третя, Росія створила альтернативну перспективу для регіональної еліти Північного Кавказу, в особі незалежної Абхазії і Південної Осетії, у випадку якщо вона надалі буде не в змозі задовольнити їх фінансові апетити.
Відтак Росія створила собі свою палестинську проблему на Кавказі. Збільшення репресій призведе до посилення тероризму, який буде діяти не тільки на Кавказі, але й Москві, демонструючи Кремлю і російському суспільству свою силу і потребу в грошах. І тоді хаос буде виходити з під контролю.
Росія буде змушена жити з цією «палестинською» проблемою, як живе з нею Ізраїль. І буде жити доти, доки одного разу не дійде усвідомлення, що ціна утримання Північного Кавказу більша за ціну його незалежності. На завершення, палким прихильникам «об’єднання» Україні з Росією в одну російську державу, які останнім часом так яскраво засвітили в нашій країні, хотілось нагадати, що в такому разі «палестинська» проблема Росії стане і частиною нашого українського «головного болю».
1Установлены организаторы и исполнители терактов в московском метро. http://www.interfax.com.ua/rus/main/35600/
2 Березовский проанализировал теракты в Москве. http://newzz.in.ua/main/1148841405-berezovskij-proanaliziroval-terakty-v-moskve.html.
3 Moscow Attack a Test for Putin and His Record Against Terror. // The New York Times, Мarch 30, 2010
4 Теракти в Москві: за два дні до початку масової антипутінської кампанії. http://zaua.livejournal.com/49202.html.
5 Там же.
6 Медведєв: Теракти в Москві та Кізлярі — ланки одного ланцюга. http:// ua.korrespondent. net/ world/ 1062499
