«Новий курс» по Курбасу

В історії української культури є легендарні імена, які у свідомості нашого народу та європейської театральної еліти асоціюються, насамперед, із реорганізацією мистецтва. Серед таких реформаторів — Олександр Степанович Курбас (Лесь Курбас), якого вшановують не тільки знавці театрального мистецтва, але й уся українська громада.

МОЛОДИЙ ТЕАТР

Лесь Курбас iз молодих років «виношував» мрію працювати у національному демократичному театрі, який би сполучав кращі традиції класичного українського мистецтва, високу театральну культуру, впроваджену представниками театру корифеїв, із пошуками нових форм та методів, засобів відтворення на сцені характерів, емоцій та почуттів. Саме тому Лесь Курбас починає працювати у театрі Миколи Садовського як актор, проте згодом жертвує акторством заради режисерської роботи. Усю свою енергію режисер віддає створенню студії молодих акторів, з якої і виростає Молодий театр. Новостворений театр орендував приміщення театру «Бергоньє», що на вулиці Прорізній у Києві. І сьогодні далеко не всі глядачі київського Молодого театру під керівництвом Станіслава Мойсеєва знають про те, що назва театру дана не випадково: саме у цьому легендарному приміщенні й існувала молода трупа, представники якої вболівали за те, аби український театр сприймали у загальносвітовому мистецькому контексті.

Молодий театр Леся Курбаса відкрився п'єсою Володимира Винниченка «Чорна Пантера, білий Ведмідь», що вже вказувало на експериментальний характер цього нового мистецького організму, адже на сцені з'явилася сучасна національна драматургія, яка подає особистісні проблеми крізь призму їхнього розуміння людиною-космополітом. У цьому ж театрі були поставлені п'єси «Гріх», «Базар», «Гайдамаки» та інші. В українській культурі немов вибухає театральний авангард, який тяжіє до смислової та рольової полісемантичності на сцені, символістичної природи театрального мистецтва. Лесь Курбас вводить у національний театр акторську систему удавання, яка вбирає елементи карнавалу та клоунади, вимагає від акторів високого рівня технічної підготовки, а також вміння користуватися невербальними засобами комунікації.

ФІЛОСОФСЬКИЙ ТЕАТР

Із заснуванням видатним українським режисером театру «Березоль», вітчизняне модерне театральне мистецтво із політичного курсу «прямує» до філософської театральної системи. Тим самим Лесь Курбас розпочинає своєрідну мистецьку боротьбу із вульгаризацією театру, спрощенням репертуару, «адаптуванням» вистав до, подекуди, невибагливих смаків окремих верств населення.

Так далеко не кожний глядач міг розуміти сценічні твори гучного театру «Березоль», адже усвідомлення подібних речей вимагало належного рівня освіти, підготовки розуму та духу, проте Курбас не здавався, сміливо рухаючись вперед у впровадженні своїх режисерських ідей.

Театр «Березоль» знайшов свого автора, співпраця із яким становить окрему сторінку у житті цього мистецького організму. Ним став Микола Куліш. На сцені театру йшли вистави за його п'єсами «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Маклена Граса». У театрі діяв мюзик-хол, існувала ціла режисерська лабораторія, котра стала для акторів «Березоля» не тільки мистецьким, але й освітянсько-виховним закладом, у якому проводилися творчі дослідження, відкривалися не лише театральні, але й духовні істини. Курбас звертається до світової класики, й на сцені театру з'являється серія «Костюмовані історії» (вистави «Жакерія», «Король бавиться» та ін.), а також сценічні твори за шекспірівськими текстами. Проте кожна з таких вистав набуває додаткових семантичних відтінків, насичується багатозначними кодами-знаками, які потрібно розтлумачити глядачеві.

ТЕАТР ПОШУКІВ

Творчі пошуки та експерименти театру Леся Курбаса сприймаються у загальнокультурному контексті. Імпровізаційність театрального мистецтва викликає асоціації із першим професійним театром доби Відродження — театром комедії дель арте (театром масок), ефект відчуження — із епічним театром Бертольда Брехта, з його «неарістотелівськими» прийомами впливу на свідомість глядачів; певна «ляльковість», символістичність, філософський характер та високий рівень умовності вистав — із символістичним театром Моріса Метерлінка.

Впроваджує Лесь Курбас і нові технічні прийоми, наприклад, звертання до кінематографічних фактур, використання абстрактного звукового оформлення дійства, впровадження символістичної функції масовки.

Лесь Курбас є для України справді автором «нового курсу» національної театральної культури. Саме тому ім'я майстра є незабутнім, що підтверджується увагою до його безкінечного таланту фахівців театрального мистецтва та митців, котрі час від часу намагаються «покликати» його на допомогу, звернутися до методів, прийомів, смислів самобутнього театру Леся Курбаса.