У чому суть українсько-російської суперечки?
Початок у №13,14 «День»
7. РОЛЬ ЧЕКІСТІВ У ПІДГОТОВЦІ «НИЩІВНОГО УДАРУ»
Саме в той день, коли Сталін оголосив про намір завдати нищівного удару по «окремих колгоспниках і колгоспах», він зробив два важливі кадрові призначення в системі ОДПУ. Повпред ОДПУ в Середній Азії Євдокимов ставав повпредом у Північно-Кавказькому краї, а заступник голови ОДПУ Балицький — повпредом в УСРР. Обидва вже працювали раніше в регіонах нового призначення: Євдокимов — в 1924—1929 рр., а Балицький — у 1919—1931 рр. 1 грудня Балицького кооптували в члени політбюро ЦК КП(б)У. Ці чекісти повинні були очолити задуману генсеком терористичну акцію небаченого масштабу.
Ми не знаємо, як Сталін інструктував Балицького, але дізнатися про це неважко: шеф українських чекістів озвучив поставлені завдання в оперативному наказі по ДПУ УСРР за №1 від 5 грудня 1932 року. Змішавши в одне ціле саботаж хлібозаготівель, масові крадіжки хліба в колгоспах і радгоспах, перекидання з-за кордону петлюрівських емісарів і розповсюдження в сільській місцевості петлюрівських листівок, Балицький (а точніше, — Сталін) робив висновок про «безумовне існування в Україні організованого контрреволюційного повстанського підпілля, пов’язаного із закордоном та іноземними розвідками, головним чином — Польським генштабом».
На перший погляд, наказ був дивним: апарату держбезпеки диктувалася версія про діяльність антирадянської агентури, аж до її зв’язків із Польським генштабом. Виконавцям залишалося лише матеріалізувати слідчими діями контрреволюційні організації та наповнити їх арештованим членським складом. Але в зворотній послідовності дій не було нічого дивного. Чекісти повинні були виявляти вогнища можливого опору і знищувати їх ще до того як вони могли себе виявити. Маючи колосальний корпус сексотів і провокаторів, вони були спроможні діяти на випередження. У цьому випадку для Сталіна виявилося важливим зв’язати можливий опір «нищівному удару» з боку місцевого компартійно-радянського апарату з діяльністю польської дефензиви. Така зв’язка паралізувала місцевих апаратників, позбавляючи їх можливості чинити опір планованому знищенню мільйонів людей.
Наступний крок, який ще більше продемонстрував задум Сталіна, було зроблено в Кремлі 10 грудня 1932 року. Цього дня на засідання політбюро ЦК ВКП(б) було викликано керівників УСРР. Генсек безпощадно розкритикував за м’якотілість у боротьбі з саботажниками генерального секретаря ЦК КП(б)У Станіслава Косіора і звинуватив Миколу Скрипника в зв’язках із «націоналістичними елементами». За результатами цього засідання 14 грудня було прийнято постанову ЦК ВКП(б) і РНК СРСР «Про хлібозаготівлі на Україні, Північному Кавказі та в Західній області». У ній ішлося не так про хлібозаготівлі (встановлювався новий термін виконання заготівельного плану для УСРР — до кінця січня), як про українізацію. Будучи різновидом політики коренізації, тобто вкорінення радянської влади в національних регіонах, кампанія українізації проводилася послідовно й енергійно. Виявилося, проте, що вона сприяє швидкому зростанню національної самосвідомості населення як в УСРР, так і на Кубані. Тому українізацію було поділено на «більшовицьку» та «петлюрівську». Подальшій українізації в УСРР надали більшовицького характеру шляхом боротьби з «українським буржуазним націоналізмом», оголошеним головною небезпекою. Українізація за межами УСРР зовсім заборонялася. Кубанцям наказувалося вважати себе росіянами. При переписах населення 1937 і 1939 рр. українцями записували лише тих, хто прибув на Північний Кавказ після попереднього перепису 1926 року.
До програми «нищівного удару» увійшла вперше озвучена Кагановичем 1 листопада 1932 року пропозиція занести найбільш відсталі із хлібозаготівлі села на «чорну дошку». За текстом постанов, які публікувалися в газетах, статус «чорної дошки» не видавався смертельним. Мова йшла про припинення постачання товарами широкого вжитку, відмову від кредитування, дострокове стягнення виданих кредитів та ін. Рапортуючи 8 грудня Сталіну про те, що ЦК КП(б)У та РНК УСРР помістили на «чорну дошку» шість великих сіл, а керівники областей — до 400 сіл, Косіор невисоко оцінював ефективність такого карального заходу. «Найбільш хороші результати серед репресій дає натурштраф та позбавлення присадибної землі», — повідомляв він.
Ми не маємо у своєму розпорядженні документів, які фіксують, як і ким було враховано зауваження Косіора. Можливо, такі документи існують у таємних архівах ФСБ РФ. Але зі спогадів тих, хто вижив, випливає, що зауваження було враховано найпростішим способом: це покарання об’єднали з натуральними штрафами. Чекісти заблокували поставлені на «чорну дошку» села, в них проводились постійні пошуки схованого зерна, які супроводжувались натуральними штрафами. Позбавлені всякої їжі, люди починали вмирати від голоду.
«Нищівного удару» по українському селянству завдавали під прикриттям зимової хлібозаготівельної кампанії. Розлютованому поширюваним голодом місту треба було показати винуватця: куркуля-саботажника, який проник у колгоспи. Небажання селян третій рік поспіль безоплатно працювати на державу можна було розцінювати як стихійний саботаж, але Сталін хотів подати його в категоріях класової боротьби, до того ж, яка змикалася з петлюрівським підпіллям в Україні та Польським генштабом. Його підголосок Каганович писав із Краснодара 5 листопада: «Головне завдання тут зараз — це зломити саботаж, безсумнівно організований і керований з одного центру».
Місту треба було показати результати боротьби із саботажем — підземні «пшеничні міста», про які постійно твердили газетярі. Селяни дійсно намагалися зберегти від заготівельників жалюгідні залишки врожаю, щоб врятуватися від голоду. Використовуючи для обшуків ще існуючі комітети незаможних селян, сільську міліцію, уповноважених із хлібозаготівлі, яких зігнали в села з міст десятками тисяч, і власну, вельми численну агентуру, чекісти намагалися знайти ями з прихованим хлібом. На відміну від картин голоду, розкриття ям демонструвалося радянською кінохронікою, і ці кадри тепер із задоволенням використовують російські кінодокументалісти.
На засіданні політбюро ЦК КП(б)У 20 грудня за участю Кагановича і Постишева Балицький докладав, що з початку грудня співробітники ДПУ знайшли 7 тис. ям і 100 «чорних комор», в яких було 700 тис. пудів зерна. Отже, грандіозна кампанія обшуків дала нікчемний результат. Кількість знайденого зерна не мала державного значення. Відсутність «пшеничних міст» українські селяни підтвердили згодом власною загибеллю.
На згаданому тут засіданні політбюро ЦК глава українського уряду В. Чубар говорив про те, що недоліком хлібозаготівельної кампанії є слабке використання натуральних штрафів. Косіор таким недоліком вважав поголовні, але малоефективні обшуки. Зіставляючи ці думки, ми приходимо до висновку про те, що в другій декаді грудня натуральні штрафи та обшуки ще не злилися в єдину репресивну акцію. Проте початок Голодомору потрібно віднести до листопада і грудня 1932 року. В ці місяці злиття обшуків та натуральних штрафів вже відбулося в сотнях поставлених на «чорну дошку» та заблокованих чекістами сіл.
8. СТАЛІНСЬКА ТЕЛЕГРАМА СЕЛЯНАМ УКРАЇНИ
1 січня 1933 року в Харків прийшла телеграма Сталіна, яку належить привести повністю:
«Запропонувати ЦК КП(б)У та РНК УСРР широко оповістити через сільраду колгоспи, колгоспників та трудящих одноосібників про таке:
а) ті з них, хто добровільно здає державі раніше розкрадений і прихований хліб, не зазнають репресій;
б) відносно колгоспників, колгоспів та одноосібників, які наполегливо продовжують приховувати від обліку розкрадений хліб, будуть застосовуватися найсуворіші заходи стягнення».
У чому полягав зміст телеграми? Відповіді ніхто не давав з 1990 року — моменту першої публікації цього документа. Я також не надав належної уваги телеграмі, коли готував до друку в 1991 році свою першу книгу про колективізацію та голод. Пам’ятаю тільки, що дивувався: як міг керівник держави через сільраду спілкуватися з селянством однієї з національних республік? Лише після того як були розставлені належним чином майстерно перемішані фрагменти сталінських дій у 1932 році, з’ясувалося, що початок Голодомору по всій території України можна датувати з точністю до однієї години — години отримання цієї телеграми в Харкові.
Вже знайомий з натуральними штрафами та обшуками читач зрозуміє приховане значення телеграми за допомогою нехитрого зіставлення двох її пунктів. Перший пункт вимагав здавати зерно, а другий загрожував тим, хто цю вимогу проігнорує. Яким же чином можна було визначити тих, хто ігнорував сталінську вимогу? Досі не вигадали нічого іншого, крім обшуку. Сталінська телеграма була сигналом до масових обшуків.
Завдяки чекістам генсек вже знав, що в українському селі немає запасів зерна, які мали б державне значення. Навіщо знадобилася телеграма, суть якої зводилася нібито до обшуків заради обшуків? Відповідь очевидна: щоб під виглядом хлібозаготівлі, до якої вже звикли і в селі, і в місті, скористатися законодавством про натуральні штрафи та провести каральну акцію, значення якої зводиться лише до одного: слідом за проведеною раніше конфіскацією хліба позбавити селян будь-якої іншої їжі.
Кожного разу (в тому числі й в полеміці з проф. В. Кондрашиним на сторінках газети «День») представники російської сторони говорили мені: немає документа, який наказував би конфісковувати все продовольство в українському селі й тим самим приректи селянство на смерть від голоду. Згоден, що сталінську телеграму не можна вважати прямим документальним підтвердженням провини Кремля в справі конфіскації продовольства. Вона свідчить про те, що Сталін звернувся до українського селянства із загрозами з приводу хлібозаготівлі. Але телеграма була сигналом до обшуків селянських садиб у всеукраїнському масштабі. До того ж існує законодавство про натуральні штрафи. І, нарешті, ми знаємо про наслідки, викликані сталінською телеграмою. Тисячі людей, що вижили, в один голос заявляють, що під час обшуків у «боржників» забирали все їстівне. Залишали в багатьох випадках корову, оскільки діяла постанова ЦК ВКП(б) «Про примусове усуспільнення худоби» від 26 березня 1932 року.
Тут немає потреби цитувати свідчення очевидців. Частина з них міститься в Національній книзі пам’яті жертв Голодомору, в багатьох інших виданнях, деякі залишаються в рукописах. Люди говорили про те, що під керівництвом чекістів члени комітетів незаможних селян та інші «активісти» під виглядом пошуків прихованого зерна вилучали в селянських садибах не тільки сало, м’ясо та картоплю, що передбачалося законодавством про натуральні штрафи, а й усі інші харчові продукти. Чи це не документи?
Є люди, які свідчать про те, що в їхніх селах не було таких конфіскацій. Не треба відразу відкидати їхні заяви. Каральна акція чекістів відбувалася на великій території, але не торкнулася сіл прикордонної смуги, глухих місцевостей Полісся, а також колгоспів, які виконали хлібозаготівельний план. За станом на жовтень 1932 року з наявних у статистичній вибірці 23270 колгоспів річний план виконали 1403.
Конфіскація продовольства під прикриттям хлібозаготівлі була лише частиною всієї акції. Несумісні з фізичним існуванням умови для українського селянства складалися лише тоді, коли вона сполучалася із забороною на інформацію про голод та з блокадою голодуючих.
Заборона на інформацію не має документального підтвердження, але відомо, що Кремль не визнавав голод 1932—1933 рр. в СРСР аж до 25 грудня 1987 року. Пов’язана з голодом термінологія не вживалася навіть у документах із грифом «цілком таємно». Вона використовувалася тільки в закритому сегменті діловодства зі специфічним статусом «особливої папки».
Блокада сіл, де було конфісковано все продовольство, має повноцінне документальне підтвердження. 22 січня 1933 року ЦК ВКП(б) та РНК СРСР розіслали в сусідні з українськими регіони шифровку такого змісту: «До ЦК ВКП та Раднаркому надійшли відомості, що на Кубані та Україні почався масовий виїзд селян «за хлібом» у ЦЧО, на Волгу, Московську обл., Західну обл., Білорусію. ЦК ВКП та Раднарком СРСР не мають сумніву, що цей виїзд селян, як і виїзд з України минулого року, організовано ворогами Радянської влади, есерами та агентами Польщі з метою агітації «через селян» у північних районах СРСР проти колгоспів і взагалі проти Радянської влади». Цей документ редактор третього тому збірника «Трагедія радянського села» (М., 2001) І. Зеленін доповнив такою ремаркою: Сталін написав його власноручно (автограф зберігся), і тільки в передрукованому примірнику під ним з’явився підпис Молотова.
Декілька слів з приводу зауваження Сталіна про виїзд з України в 1932 році. Дійсно, коли в УСРР почався голод, викликаний хлібозаготівлею з урожаю 1931 року, близько трьох мільйонів селян подалися в сусідні регіони за харчами.
Конфіскація всієї їжі практично відразу перетворювала селян, що давно голодували, з киплячої від обурення на інертну масу. Секретар Сталіндорфського райпарткому Кіпер повідомляв у Дніпропетровський обком КП(б)У 25 лютого 1933 року: «Відчай колгоспників дійшов до крайніх меж: люди перестали просити допомоги, лежать у холодних нетоплених хатах і чекають смерті». Саме таких наслідків Сталін і домагався.
Як довго тривала чекістська акція з вилучення продовольства? Логічно можна допустити, що вона завершилася з початком масштабної продовольчої допомоги голодуючому селянству. 7 лютого політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило перші постанови — по Дніпропетровській та Одеській областях про надання продовольчої допомоги (по 200 тис. пудів жита). Допомога призначалася «партійному та безпартійному активу нужденних колгоспів». Після того як «нищівний удар» унеможливив соціальний вибух, лексика Сталіна змінилася: «куркулі-саботажники» перетворилися на «безпартійний актив колгоспів».
