Занадто багаті, щоб берегти?

13 грудня команда науковців з Криворізького ботанічного саду та Інституту проблем природо використання та екології НАН України в місті Дніпропетровськ може стати переможцем першого унікального міжнародного екологічного конкурсу. Проект, який розробили українські вчені — «Створення транспортабельних центрів біорізноманіття в Жовтокамянському кар’єрі (Дніпропетровська область)» — вже виборов першість у національному етапі. Тож менш ніж за місяць науковці поїдуть до Німеччини представляти Україну на фінальному етапі міжнародних змагань.

У 2011 році транснаціональна компанія HeidelbergCement (представництво компанії працює в Україні) світовий лідер з виробництва нерудних будівельних матеріалів оголосила конкурс The Quarry Life Award, зорієнтований на підтримку і розвиток біологічного різноманіття в кар’єрах компанії. За шість місяців польових робіт студенти та дослідники розвинули і протестували на практиці свої ідеї. Як зауважили окремі з них, така можливість — це вже велике досягнення цього конкурсу. Адже нині прикладна наука фінансується державою не надто добре. Тож часто ідеї науковців так і залишаються в теорії.

80 учасників із 18 країн світу. І Україна, зі слів організаторів, — найактивніша країна. 20 (!) проектів надіслали на конкурс українці. Усі досліджували три кар’єри на Східній та Центральній Україні: Жовтокаменського (Дніпропетровська область), Ольшаницького (Київська область) і кар’єр «Основний» (Донецька область). У фінал вийшли п’ять проектних пропозицій. Вони й розділили призовий фонд локального етапу конкурсу. Команда-переможець отримала 5000 євро. «Срібний» призер — проект «Ботанічна оцінка і моніторинг територій гірничих розробок» від групи наукових співробітників Донецького ботанічного саду — 3000 євро. Бронзу» (1500 євро) поділили проекти «Природне відновлення рослинного покриву з метою подальшого озеленення порушених земель» (групи викладачів та співробітників Мелітопольського державного педагогічного університету ім. Богдана Хмельницького і Приазовського національного природного парку) та «Ольшанський гранітний кар’єр — від техногенних екосистем до квазіприродних» (групи викладачів та студентів ОНЦ «Інститут біології» Київського національного університету ім.. Тараса Шевченко, кафедра біології).

А що далі? Чи будуть реалізовані прогресивні ідеї українських вчених і чи відчують покращення території розорених кар’єрів не відомо. На запитання «Дня» керівник журі та голова правління HeidelbergCement Україна Карел Оклештек зауважив, що спеціалісти компанії ще будуть вивчати таку можливість.

Очевидно, те що компанії та ще й іноземні демонструють свою небайдужість до науки та екології країни в якій вони працюють — позитивно і дуже важливо. Хоча й прикро, що витрачаючись на організацію конкурсу, грошові премії учасникам та шикарну церемонію нагородження, не подбали про долю проектів, які вони відібрали. Адже попри всю свою прогресивність та геніальність вони можуть так і не побачити життя.

«День» звернувся до екологів, щоб дізнатися, наскільки активно великі промислові підприємства дбають про відновлення використаних ресурсів. Володимир БОРЕЙКО, директор Київського еколого-культурного центру окреслює ситуацію більш ніж критично. «Я не можу сказати, що в цьому напрямку взагалі щось робиться. Я досить прохолодно ставлюся до нашого бізнесу, бо там, куди він прийшов, немає місця біорізноманіттю, природі, та й людині там жити важко», — говорить експерт.

Тож насправді конкурс, проведений компанією HeidelbergCement, здивував екологів та викликав низку питань, зокрема і про те, чи справді хоч один проект буде втілений у життя, а чи компанія просто вирішила зібрати «репутаційні бонуси». «Подібні конкурси, а тим паче реальна співпраця підприємства з екологами та науковцями, відбуваються вкрай рідко, можна сказати, практично не відбуваються. Хоча мали б. Великі промислові підприємства порушують територію на ландшафтно-геологічному рівні: риють кар’єри, розривають гори, створюють терикони тощо. І все це практично не відновлюється», — розповідає експерт Національного екологічного центру України Ігор СІРЕНКО.

На думку колишнього міністра екології Івана Зайця, є три причини, чому промисловість не співпрацює з екологами та науковцями щодо відновлення використаних ресурсів. «По-перше, при владі в Україні перебувають люди ще радянської «закваски» і з комуністичними практиками. В ті часи природні ресурси ціни не мали, а сама природа розглядалась як невичерпна система. По-друге, відсутня потужна екологічна освіта, в той час як традиційна система природошанування, притаманна українській культурі, вихованню та менталітету — зруйнована. А третя причина має тактичний характер. Наше законодавство дуже лібералізувалося щодо таких проблем — сьогодні цілісна система екологічного законодавства, що мала в основі доктрину сталого розвитку — зруйнована», — перераховує він.

Фахівці наголошують: екологічна відповідальність, це, передусім, репутаційні переваги. Проте, вона може дати і більш матеріальні бонуси для бізнесу. «Сьогодні, в епоху глобалізації та безмежної інформаційної мережі, ефективність будь-якої діяльності повинна вимірюватися комплексно. Вона має включати в себе економічний, соціальний та екологічний компоненти. Не можна вважатися успішним та перспективним підприємством, маючи хороші економічні показники, але стрімко знищуючи природу», — пояснює Іван Заєць. Ігор Сіренко дотримується подібної думки: «Якщо твій бізнес порушує екосистему, то про успіх не може бути й мови».

Українські бізнесмени — це бізнесмені у першому поколінні, які перебувають на етапі накопичення капіталу, а тому не думають ні про що інше, наголошують екологи. «Щоб підприємці щось робили, мають бути економічні преференції, наприклад, зниження податків, — вважає Ігор Сіренко. А загалом, підкреслює експерт, потрібно підвищувати екологічну свідомість, починаючи з дитячого садка та молодших класів.

«Екологічне мислення народжується у співпраці бізнесу, громадськості і влади. А такий діалог в Україні відсутній. Потрібно зрозуміти, що ми живемо у добу, коли природне середовище лімітує розвиток людської цивілізації, тому поводитися з природним капіталом треба так само, як і з будь-яким іншим обмеженим ресурсом: ощадливо використовувати та інвестувати кошти в його відновлення і примноження», — підкреслює Заєць. А Володимир Борейко бачить вихід із ситуації у відчутних штрафах. «Щоб змусити бізнес працювати на екологію, його треба штрафувати. Тільки так можна чогось досягти», — підсумовує еколог.

Натомість в Центрі «Розвиток корпоративної соціальної відповідальністю бізнесу» зауважують, що екологи поспішають з висновками. Насправді в Україні є компанії, які розуміють свою відповідальність перед середовищем, в якому працюють. Підтвердженням тому є багатотисячна виставка соціальних та екологічних проектів по CSR MarketPlace, яку декілька років поспіль проводить ЦРКСВ у партнерстві з компанією ДТЕК. «Ми повністю усвідомлюємо те, що довгостроковий розвиток бізнесу можливий лише за умови розвитку суспільства, підвищення якості життя людей. На території присутності компаній ДТЕК мешкає близько 15% українців, і всі вони потребують якісного і доступного медичного обслуговування, комфортних і безпечних умов праці та чистого повітря. Саме тому ми підтримуємо профільні заходи в сфері сталого розвитку та корпоративної соціальної відповідальності, ділимося досвідом і своїми напрацюваннями. Впровадження принципів сталого розвитку необхідно для будь-якої країни, що динамічно розвивається, і провідний бізнес, такий як ДТЕК, повинен бути свого роду прикладом і драйвером популяризації цих ідей», — переконаний директор із зовнішніх зв’язків ДТЕК Олександр ТОЛКАЧ.

Тож якщо ще хтось з бізнесменів у нашому глобалізованому інформаційному суспільстві вважає, що можна платити гарну заробітну плату, посадити працівника за гарний стіл, дати йому сучасну техніку і цього достатньо, аби він віддано і довго працював, то він глибоко помиляється. У сьогоднішньому світі конкурують вже не компанії, а країни. Йдеться про рівень організації життя, інфраструктуру, і, в першу чергу, стан навколишнього середовища. Адже від екології напряму залежить здоровя людини. Очевидно, що освічений фахівець з досвідом роботи і знанням іноземної мови (одним словом — мрія для роботодавця), читаючи статистику про катастрофічний стан довкілля країни, в якій працює (наприклад, в результаті забруднення атмосферного повітря канцерогенний ризик у 2009 році досяг 6,4—13,7 випадків онкологічних захворювань на одну тисячу осіб, що значно перевищує міжнародні показники ризику ), задумається над зміною країни для життя, народження дітей, виховання онуків. Ще 2004 року на Конференції міністрів навколишнього середовища Європи в Будапешті Україна була названа серед країн екологічної депопуляції населення. За цей час десятки міст на промисловому Сході країни вже відчули наслідки цього «діагнозу». І бізнес тамтешній теж: робочі місця створено, а працювати нікому.