Детективна подорож у екзотичний Тегеран
Французький детектив про події в Тегерані, написаний вірменкою Наїрі Нагапетян, уродженкою Ірану, — от якого заплутаного походження книжку пропонує читачам видавництво «Темпора». Назва відповідна: «Хто вбив аятолу Кануні?»
Важко відразу визначитися, кому б найкраще порекомендувати твір Нагапетян. Любителям детективів? Тим, хто прагне східної екзотики? Охочим відчути колорит нинішнього дуже специфічного суспільного устрою Ісламської Республіки Іран? Напевно, все ж таки передусім — останнім.
На користь цього свідчить таке собі подвійне дзеркало сюжету. Його головний персонаж, французький журналіст вірменсько-іранського походження Нарек, який ще в дитинстві виїхав жити до Парижа, приїздить як репортер до Тегерана напередодні виборів (тих самих, на яких переміг нинішній президент країни Ахмадінежад). Формальна мета — написати до своєї газети про настрої іранців, загальну ситуацію в країні тощо. Але, крім того, Нарек хоче побачити місто дитинства, зустріти родичів, зустріти власне минуле, хоч усі ці зустрічі й відверто болючі. Отож типова, як уже сказано, дзеркальна колізія людини в трикутнику іранської, вірменської та французької культур, кожна з яких водночас і своя, і травматично-незручно-чужа.
Весь час насолоджуватися транскультурним мазохізмом Нарекові, однак, на жаль, не дають змоги обставини. Спершу він опиняється в середовищі опозиціонерів (там навіть є химерна, як на європейське око, «ісламська феміністка»), потім випадково виявляється свідком убивства високогопосадовника Ісламської Республіки. Неодноразово потрапляє до в’язниці. Залишається без документів. Раптово дізнається про справжню причину смерті матері, яка свого часу теж була опозиціонеркою. Коротше кажучи, переживає цілу купу здебільшого абсурдних пригод. А тим часом «ісламська феміністка» Лейла провадить власне розслідування вбивства аятоли Кануні...
Суто детективна лінія книжки розвивається, відверто кажучи, досить сомнамбулічно. Зате «культурологічний» контекст жвавий, мало не на кожній сторінці трапляється щось дуже східне й пізнавальне. У поєднанні з абсолютною невибагливістю викладу маємо доступний, читабельний текст, здатний викликати зацікавлення непростим і неоднозначним феноменом сучасного Ірану, викликати бажання розібратися. Хоча книжка «Хто вбив аятолу Кануні?» породжує й настороженість. Надто вже багато напруги і загрози в цьому на перший погляд розслабленому, усміхненому й безтурботному Тегерані. Чи варто вірити образу країни й міста, змальованому Наїрі Нагапетян? Чи не надто багато в ньому стереотипної закритості, десь навіть більшої, ніж та, котру ми пам’ятаємо з радянських часів (наприклад, арешт іноземця за те, що він перебував в університетській аудиторії зі студентами обох статей та розповідав їм про своє життя на Заході, викликаючи особливу заздрість молодих іранців тим, що без одруження може просто жити зі своєю дівчиною)? Хто знає. З одного боку, вигадки й шаблони — цілком легітимний підручний матеріал для будь-якого письменника. Із другого, важко знайти таку дикість, яку не змогла б утілити в життя людина, особливо натхненна необмеженою владою та ідеологічним екстазом.
Наїрі Нагапетян. Хто вбив аятолу Кануні? — Київ: Темпора, 2012.
