Новорічна анкета «Дня»

Юрій КИЛИМНИК, кандидат філософських наук, Київ:

1. Зі знаком «плюс».

У світі:

— переобрання на посаду президента США Барака Обами;

— проведення Євро-2012, яке змусило весь світ говорити про Україну;

— безпрецедентний пісенний марафон «Пісня об’єднує нас» у прямому ефірі Першого Національного каналу та телеканала «Ера» тривалістю 110 годин 4 хвилини 30 секунд, який побачили в 155 країнах.

В Україні:

— вибори до Верховної Ради України;

— журналістське розслідування Костянтина Усова «Лук’янівка. Тюрма №1»;

— закон про заборону куріння в закритих громадських місцях.

В особистому житті:

— написання книжки «Таємниця імені Єлизавета» на честь моєї онуки;

— публікація дослідження про банківську доброчинність;

— продовження виходу моїх матеріалів у газеті «День».

Зі знаком «мінус».

У світі:

— громадянська війна в Сирії;

— перемога популізму на парламентських виборах у Грузії;

— масові розстріли в США та Франції.

В Україні:

— ухвалення Закону «Про засади державної мовної політики»;

— сором, пов’язаний із закупівлею «Хюндай» для «Укрзалізниці»;

— укладання держінвестугоди з «лижним інструктором».

У моєму житті:

— і досі сумую, що пішов із життя актор Ігор Кваша, який упродовж 15 років був незмінним ведучим найлюдянішої й найефективнішої програми «Жди меня» на телебаченні;

— на жаль, не вдалося позбутися деяких поганих звичок.

2. Україна й українці довели, що вони змінюються на краще. Для ілюстрації наведу три вагомі докази. 1. На виборах до Верховної Ради українці виявилися менш схильними до підкупу. 2. Громадяни України згуртовано стали на захист свободи слова, надавши каналу TВi у скрутний час фінансову допомогу власним коштом. 3. А хіба не варта доброго слова Ініціативна група «Першого грудня», яка розробила й проголосила Хартію вільної людини? Приклади можна продовжити. Так, ми розвиваємося, але дуже повільно, чим українці, зрозуміло, не задоволені. А невдоволення, як відомо, — перший крок у прогресі людини.

3. Це унікальна людина — учасник Олімпійських ігор у Лондоні Оскар Пісторіус. У світі його знають як легкоатлета із Південно-Африканської Республіки, якому ще в 11-місячному віці ампутували обидві ноги нижче колін. Цей бігун-ампутант позаторік першим у світі подолав рубіж 46 секунд (45,61 сек) із бігу на 400 метрів. На лондонській олімпіаді, змагаючись на протезах із звичайними спортсменами, Оскар дійшов до півфіналу. Там він посів загальне 23-тє місце з високим результатом — 46,54 сек. О. Пісторіус — справжній герой Олімпійських ігор, який ніс прапор ПАР на церемонії закриття змагань.

4. Найбільше вразив бестселер видавництва «Питер», мовою оригіналу він називається так: Светлана Троицкая. «Медицинский террор. Лечиться или жить?» У передмові автор стверджує: «Статистические данные показывают, что с развитием медицинских технологий заболеваемость и смертность во всем мире только увеличиваются... Мы сами в ответе за наше здоровье! Возьмите свою жизнь в свои руки, пока не стало слишком поздно. Если вам небезразлично собственное здоровье и жизнь ваших детей, вы должны знать правду о современной медицине!» Як на мене, автор книжки має рацію: знати необхідне важливіше, ніж знати багато.

5. Відкрив для себе поліську Швейцарію — так називають мальовничу місцевість у лісі, у 20 км від Житомира, де міститься лікувально-санаторний центр «Дениші». Поруч річка Тетерів несе свої води між густих прохолодних дібров і гранітних скель. Гарні місця біля села Дениші визнано курортною зоною завдяки м’якому клімату, а також джерелу мінеральної родонової води, яку використовують для лікування відпочиваючих. На протилежному березі — Тригірський Спасо-Преображенський Чудновський чоловічий православний монастир, заснований ще 1583 року князем Володимиром Житомирським. До його складу входять Преображенська церква та келійний корпус. Головна святиня — Тригірська ікона Божої Матері. Від огорожі відкривається милий для ока краєвид на заповнений водами водоймища каньйон Тетерева з високими скелястими берегами, вкритими мішаним лісом.

6. Мій життєвий досвід переконав мене, що сили варто шукати в собі. А душевної енергії, оптимізму завжди мені додають моя сім’я, дружина, діти, онуки та друзі. Багато чого потрібно для цього, але основне — гарний настрій! Я сповідую принцип, який свого часу сформулював філософ Бенедикт Спіноза: «Якщо ви хочете, щоб життя вам усміхалося, спершу подаруйте йому свій гарний настрій». Мудра порада, чи не так?

А тепер — про повчальний приклад, від якого я в захваті. Виявляється, одного разу тисячі жителів Республіки Македонія взяли вихідний спеціально для того, щоб за один день насадити три мільйони дерев. Причому це вже далеко не перша така акція. Ініціатива з озеленення Македонії належить оперному співакові й послу доброї волі ЮНЕСКО Борисові Траянову. Саме він чотири року тому запропонував уряду розпочати відновлення лісових масивів, знищених 2007-го і 2008 років під час лісових пожеж. За три роки завдяки таким масштабним акціям було посаджено вже понад 30 мільйонів дерев! І це за умови, що населення Македонії трохи перевищує два мільйони. Просто уявіть собі, скільки нових дерев могли б виростити в Україні...

Жанна КОЛЄВА, пенсіонерка, читачка «Дня», Київ:

1. Події зі знаком «плюс»: успіх «УДАРу», «Свободи», Об’єднаної опозиції на виборах; Київ сказав владі «ні» й показав приклад усім українцям, кого треба вибирати. Зі знаком «мінус»: абсолютно неприпустиме беззаконне голосування регіоналів, комуністів за мовний закон і наслідки цього, загроза Митного союзу.

2. Зрозуміліше стало, хто є хто, для багатьох нас. Українці стали рішучішими, менше байдужих.

3. Людина року? У нас багато українців, яких можна так назвати. Це і Віталій Кличко, і Юрій Луценко, і Олександр Палій із гострою публіцистикою, і Іван Канівець, молодий режисер із фільмом «Українська революція», Микола Хрієнко.

4. Поставила собі за мету читати книжки з історії України: це «Україна Incognita» з Бібліотеки газети «День», «Історія України» О. Палія, «Історичні причини наших перемог і поразок» І. Гирича. Глибоко задуматися спонукала книжка угорського письменника Ш. Мараї «Свічки догоріли» — замислитися над тим, як мало ми розуміємо навіть найдорожчих для нас людей, які прикрі помилки робимо, як пізно це усвідомлюємо або навіть не усвідомлюємо взагалі. А ще роман Ромена Роллана «Зачарована душа».

5. Збагатитися емоційно і духовно мені допомагає Музей Лесі Українки.

6. Щодня додають оптимізму журналісти, автори, читачі газети «День», історики, яким я дуже вдячна, як і українському радіо «Культура». Заохочую моїх друзів і знайомих читати «День» і слухати радіо «Культура».

Юрій ПАНИЧ, читач «Дня», Львів:

1. Світ зі знаком «плюс»:

— переобрання Обами президентом США;

— визнання (напів) ООН Палестинської держави;

— згода ЄС до підписання угоди про асоціацію з Україною.

«Мінус»:

— агресивна політика Ізраїлю щодо арабського світу, Ірану;

— поширення глобалізації, тероризму на планеті Земля;

— економічна криза;

— міжнародна політика Росії, політика «Русского мира».

Україна зі знаком «плюс»:

— Євро-2012 (світ дізнався про Україну, пізнав Україну);

— обрання до Верховної Ради ВО «Свобода»;

— вихід у світ «Бронебійної публіцистики»;

— черговий Форум книговидавців у Львові;

— випуск блоку «Сім чудес України: замки, фортеці, палаци»;

— виставка творів Пінзеля в Парижі;

— закінчення каденції ВР VІ скликання.

Україна зі знаком «мінус»:

— Євро-2012 (можновладці поклали наші гроші в кишені);

— закупівля «Хюндай»;

— ухвалення ВР закону «КаКа», закону про референдум;

— ганебне підписання угоди про будівництво термінала з прийому зрідженого газу;

— призначення на головні посади М. Азарова та В. Рибака;

— призначення міністром освіти (темряви) Д. Табачника;

— подальше зміцнення тоталітаризму в Україні, нищення демократії, свободи слова, справедливого судочинства;

— невдача на виборах «Нашої України»;

— подорожчання книжок;

— низькі пенсії, зарплати;

— тушкування суспільства;

— донеччизація України як у прямому, так і в переносному значенні.

— поява «Українського вибору» із чужою символікою.

Особисте: «плюс» — скромні досягнення на присадибній ділянці; «мінус» — хронічна нестача часу.

2. Україна й далі продовжує дрейфувати в бік тоталітаризму. Відчувається брак, занепад моральних основ. Купка пройдисвітів продовжує збагачуватися, а народ бідніє. Торжествує свавілля, беззаконня, наруга над особистістю, її правами, депатріотизація, денаціоналізація. Державна політика направлена на зом6ування народу. Зміни тільки негативні. Окремі маленькі позитиви в житті України, українців не рятують СИТуації.

3. Ліна Костенко, Лариса Івшина, Людмила Коханець, Любомир Гузар, Євген Сверстюк, Віктор Ющенко.

4. Енциклопедичний біографічний довідник Володимира Дацка «Яворова віть» (про нашу Яворівщину). Він відновлює історичну пам’ять, стверджує, ЩО життя кожної людини є безцінним, що історію творять не ТІЛЬКИ видатні особистості, а й прості люди. «Яворова віть» ПРОБУДЖУЄ патріотичні почуття, гордість за свій народ.

5. Крехівський монастир, селище Глиняни, містечко Меджибіж. І, звичайно ж, Львів, Канів, Батурин, Качанівку, Седнів, Кролевець, Хортицю, Нагуєвичі, Колодяжне, хутір Надія (батьківщина П. Куліша), Карпати, Слобожанщину, Південь України, Крим. Одним словом, це сусідня вулиця, село, містечко й міста. Це — Україна.

6. Це ті ж згадані великі українці Любомир Гузар, Євген Сверстюк, які своїми діями, вчинками, словами зміцнюють нашу духовність. Це Ліна Костенко, Лариса Івшина, Лариса Коханець, які вчать нас не торгувати словом і які зі зміною влади не змінили своїх поглядів. Це Віктор Ющенко, який вчить нас патріотизму, який у трагічний для Грузії день стояв на майдані у Тбілісі поруч із М. Саакашвілі.

Сергій ДМИТРІЄВ, священик, Херсон:

1. Важливих подій в Україні протягом року було чимало, але найголовніше, що хотілося б виділити, — це, по-перше, Євро-2012 та вибори до Верховної Ради України. Від цих подій, на мою думку, я та мої друзі очікували якихось змін у суспільстві. Наприклад, з’являться нові дороги, готелі, покращиться обслуговування, наша команда буде чемпіоном, про нас більше дізнаються у світі. Утім, я вважаю, що українці не скористалися цією можливістю, і справа не в можновладцях, а в суспільстві загалом і в кожному з нас зокрема. Щодо виборів, то я радію, що до парламенту пройшла опозиція, хоч і в малій кількості. Це відрізняє нас від сусідів із пострадянського простору. Важливим є те, що наше демократичне виховання продовжує прогресувати. Я спостерігаю, як з’являються активні громадські ініціативні групи людей, які обстоюють свої інтереси. Ми можемо примусити владу працювати на благо громади.

Щодо подій у світі, то мене не здивувала якась окрема подія. Нині, коли я згадую про щось, то на думку спадають тільки конфлікти в Ізраїлі, революція в Єгипті, смерть лівійського лідера, глобальне потепління і те, що китайці заповнюють світ своєю продукцією.

У моєму особистому житті знакових подій значно більше. По-перше, це добре проведена адвокація з відкриття центру реєстрації для бездомних громадян у Херсоні. По-друге, місто, в якому я живу, культурнішає, молодь, що підростає, стає активнішою в громадському житті. По-третє, це приїзд до мене друзів із Польщі — художників та священиків, які залишили частинку себе в місті, де я живу (до речі, про це писав «День», за що я дуже вдячний газеті).

Щодо подій зі знаком «мінус», то таких немає. Я — оптиміст у житті. Якщо стається лихо, то цю ситуацію завжди можна розглянути під іншим кутом зору.

2. Я багато подорожую Україною і бачу, що країна змінюється. Ми стаємо більш європейською державою, хоча й повільно. Якщо говорити, як змінилися самі українці, то тут, гадаю, важливо глянути на молодь. Це — нове «не совкове» покоління українців, зовсім відмінне від попереднього — у кращому сенсі. За ними — майбутнє.

3. Людиною року для мене, мабуть, є голова Української греко-католицької церкви Святослав Шевчук (із ним мені пощастило зустрітися під час його візиту в Херсон). Сьогодні в секулярному суспільстві такі люди надзвичайно потрібні, вони доводять, що саме християнські заповіді змінюють наше суспільство.

4. На жаль, книжку, яка мене вразила, написав не український автор, хоча я й читав багато сучасної української прози. Я хотів би особливо відзначити «Дредноутів» Євгена Гришковця. Чому? Тому що в цьому творі йдеться про справжні чоловічі вчинки, приклади яких украй потрібні сучасним чоловікам.

5. Цього року ми з дружиною провели цілий місяць у Польщі, у місті Ланцут. Ми побували в церкві, де служив священиком батько відомого українського композитора — священика М. Вербицького. Це чудові мальовничі місця. Тепер ви не знайдете там жодного українця, адже операція «Вісла» зробила своє. Це землі, які ми втратили, гадаю, назавжди. Шкода, що українців це не дуже цікавить. На міжнародному пленері ми познайомилися з відомими художниками з різних країн, а також з українцями, один із них — Сергій Савченко. Узагалі Польща — це матеріально доступна країна для кожного українця. Крім того, там є що подивитися і чому навчитися. Як на мене, це кращий варіант, ніж витрачати гроші в Криму із жахливим сервісом.

6. Сил та оптимізму мені додають такі люди, які можуть боротися за свої думки й погляди. Це — живі люди в усіх розуміннях цього слова. Вони мої друзі. Це херсонські журналісти: Тарас Бузак, Наталія Бімбірайте, Стас Федорчук (із Донецька); українські письменники: Олег Короташ, Олесь Ільченко, Анатолій Кичинський; громадські діячі... Мабуть, немає сенсу згадувати всіх за прізвищами, але цих людей об’єднує одне: всі вони — справжні патріоти України, мають свою думку, а найголовніше — вони люблять свободу життя.

Валентина БОЧКОВСЬКА, директор Державного музею книги і друкарства України:

1. Знакова подія для України 2012 року — це вибори. Приємно, що кияни проголосували саме так. Щодо подій у світі, знову ж таки, зі знаком «плюс», які торкаються представлення України у світі, то це відкриття виставки Пінзеля в Луврі й цікавість французів до цієї події. Зі знаком «мінус» — судові процеси над Юлією Тимошенко, Юрієм Луценком; невдалий виступ українців на Олімпіаді; скандальна зміна директорів музеїв. Для мене позитивними було багато моментів — повернення у власне житло, успішне завершення проекту «Книга художника» (за підтримки Фонду Р.Ахметова), проведення третього фестивалю «Азбукове Королівство магів і янголів», спільний проект з Музеєм Соломії Крушельницької. Головним задоволенням стала робота разом із другом і колегою Людмилою Хаухою із написання і видання книжки «Зібрання українських стародруків XVI—XVIII ст.» із колекції В.Гайдука; організація та проведення виставки стародруків із цієї ж колекції в Музеї книги і друкарства України. Це, по суті, результат нашої співпраці з колекціонером В.Гайдуком впродовж останніх п’яти років. Книжку писати було цікаво, оскільки сама колекція є унікальною за своїм змістом. Більшість видань відсутні у вітчизняних приватних і державних колекціях стародруків. Однією з найнеприємніших ситуацій стала остання подія — нагородження гран-прі нашої книжки, де видавництво нахабно присвоїло нашу працю, не вважаючи за потрібне не лише запросити авторів, а навіть назвати їхні імена. Це — нонсенс і неприпустима ситуація загалом. Позитивними подіями вважаю поїздку до Британії — Лондон, Оксфорд; катання на лижах взимку в засніжених Карпатах і на віндсерфінгу влітку в Туреччині.

2. Не впевнена, що Україна та українці змінились за рік, що минає.

3. Кожен здійснює свій власний подвиг, якщо людина усвідомлює в собі місію подвижника. Для мене такими людьми є мої друзі — Тарас Компаніченко, Людмила Хауха, Оля Попович.

4. Книжки Володимира Лиса «Століття Якова», Ансельма Грюна. Щодо першої, то епічний характер цього твору, його емоційність та провокація до роздумів є вражаючими.

5. Яремча, Буковель, Лондон, Оксфорд, Мармаріс.

6. Мені додає сил і оптимізму діяльність мого друга зі Львова Віктора Кушніренка (президент Фонду «Підгорецький замок»), який творить проекти, намагаючись при цьому не конкурувати, а співпрацювати. Таких людей поряд зі мною насправді багато — це Оля Попович — відданий і душевний друг; Оленка Поліщук і Богдан Поліщук — творчі, порядні, щирі; Таня Пошивайло та Ігор Пошивайло — випробувані часом друзі; Оля Кваша — духовна, творча людина, чудовий друг. Цей перелік важко закінчити — сестра, діти Катя і Богдан, зять Артем, тато.