Розчарування, самоосвіта, зміни

Олена ПЕТРЕНКО, веб-редактор:

— Зараз моє життя в режимі самопошуку. Я покинула стару роботу і почала активно займатися самоосвітою. У голові крутиться чимало творчих ідей, які хотілося б реалізувати. Одна з них — це створення якісних україномовних інтернет-ресурсів, зокрема навчального спрямування. Підростаюче покоління свято вірить, що будь-яку інформацію можна знайти в мережі, але часто якість її дуже низька. Для створення дійсно хороших сайтів потрібне фінансування, але держава вперто ігнорує розвиток власного інформаційного простору. Тому й готується студент до семінарів, використовуючи статті з Вікіпедії. Серед масштабних всеукраїнських подій дуже порадувало те, як об’єднало українців Євро-2012. Було радісно дивитися, як Херсоном їздили машини з українськими прапорами. І було дуже прикро, як потім нас мовним законом знову роз’єднали. Було радісно спостерігати, як фейсбуківці раділи перемогам наших олімпійців. І було прикро спостерігати, як ті ж самі фейсбуківці не помічали ще більших перемог наших параолімпійців.

Євген ПРИХОДЬКО, журналіст:

— Для мене як для молодого журналіста важливі мої професійні навички. Ось опубліковано днями матеріал про незаконний вилов риби в заповідниках, корупцію рибохорони. Мої журналістські інтереси, на щастя, збігаються з інтересами багатьох патріотично налаштованих громадян. Я прагну щось змінити в цій країні на краще. Минулого разу матеріал мого колеги на подібну тему зробив маленьку революцію. Вище керівництво обласної державної адміністрації організувало прес-конференцію, провело перевірки, наказало винних. Вважаю, що заради таких моментів потрібно не шкодувати сил.

Та ж таки журналістика фігурує для мене і в негативних моментах, але зовсім не як головний герой. Дуже засмучує той факт, що Президент України Віктор Янукович вже рік не проводив жодних прес-конференцій, не зустрічався з журналістами незалежних ЗМІ. Хоча моя присутність на подібних заходах малоймовірна, але цей факт не може не засмучувати. Мені, в першу чергу, як громадянину все-таки хочеться почути відповіді з уст гаранта на питання, які хвилюють суспільство. Новорічне привітання і повідомлення прес-служби країни — це не політика людини, яка прагне «покращити» наше з вами життя.

Вікторія БАЗИЧЕНКО, голова Херсонського обласного осередку Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Європейська молодь України», керівник Євроклубу при Херсонському державному університеті:

— За своє коротке життя я встигаю зробити більше, ніж інші за довге. Я ніколи не гаю часу, ставлю перед собою мету і роблю все, щоб досягнути її. Можна сказати, що я живу за принципом: «На годину спізнишся — за рік не доженеш». Нещодавно побувала в Києві на семінарі для керівників євроклубів, який тривав у Представництві ЄС, де познайомилася з цікавими людьми. Наразі позитивним у моєму житті є те, що маю гарну роботу, цього року закінчую одночасно першу та другу вищу освіту в Херсонському державному університеті. У вільний час люблю відвідувати музеї, Бібліотеку для юнацтва №23 ім. Івана Багряного, малювати, вишивати, милуватися красою природи. Також не залишаю без уваги і громадські проблеми. Влітку люблю відпочивати в Карпатах — це найяскравіша можливість залишити всю свою втому і зарядитися новими силами й енергією. Крім цього, дуже люблю спілкуватись з людьми і допомагати їм — для мене це винагорода.

Євген МАТКОВСЬКИЙ, громадський діяч:

— До події, яка справила на мене особливе враження, можна віднести справу сім’ї Павличенків — батька і сина, яких звинувачують у вбивстві судді Шевченківського райсуду столиці Сергія Зубкова. Більшість свідків, правозахисників, знайомих та рідних впевнені, що вони не винні. Зараз дуже часто можна почути про те, що за грати потрапляють невинні люди, але дуже рідко можна побачити, як на захист простих людей стають тисячі українців у різних містах України. Саме такими людьми й стала сім’я Павличенків. Поки Дмитро та Сергій в очікуванні рішення апеляційного суду сидять в СІЗО, на їхній захист та підтримку виходять тисячі людей у різних містах країни і вимагають їхнього звільнення. Це водночас подія зі знаком «мінус» і «плюс»: вирок правозахисній системі і приклад народної єдності як протест свавіллю судочинства.

Такій підтримці, я думаю, можуть позаздрити великі та розкручені політики. Як не дивно, але рушійною силою в розголосі цієї сфабрикованої справи стали футбольні фанати «Динамо» (Київ), саме вони виступили на захист свого побратима Сергія Павличенка. Банери в підтримку Павличенків можна було побачити на різних стадіонах Європи: у Польщі, Австрії, Греції, Росії, Білорусі, Португалії, Іспанії, Чехії та в багатьох інших країнах. Тим самим ця справа набула великого розголосу та привернула увагу українського суспільства. Кожен з нас може опинитися в такій ситуації, як Дмитро та Сергій Павличенки, і саме тому ми не маємо права залишати один одного в біді. Від себе хочеться додати лише одне — свободу чесним! Свободу Павличенкам!

Оксана ГУНЬКО, провідний редактор Херсонської обласної бібліотеки для дітей:

— Останній рік для мене був досить багатий на зміни: зміна місця життя, роботи, особистих інтересів. Зараз я працюю в бібліотеці, маю змогу займатися самоосвітою, яка, сподіваюсь, допоможе у втіленні моїх цілей. Із останніх яскравих вражень — історія успіху 31-річного християнського проповідника Ніка Вуйчича. Він живе без рук і ніг у США, але збирає стадіони слухачів, які плачуть під час його виступів, дізнаючись про його досягнення. Незважаючи на фізичну ваду, Нік побував у 24 країнах! Він став мотивуючим оратором для багатьох, хто комплексує щодо власної інвалідності або переживає кризу в житті. Я виховую дитину, у якої слабкий слух, і знаю на власному досвіді, як у нашій країні непросто поставити на ноги людину з особливими потребами. Замислилась, чи можливий був би хепі-енд для Ніка в українському суспільстві. Зараз, коли понад 6 мільйонів українців вже перебралися за кордон. Мене непокоїть, що громадяни живуть своїм життям, а представники влади — своїм. Розчарованість, апатія, зниження рівня життя простих людей на фоні результатів виборів (провладної партії). Ставлю собі запитання: коли українцям урветься терпець миритися з таким рівнем життя?

Тарас БУЗАК, головний редактор інтернет-видання «Херсонська правда», депутат Суворовської районної ради у м. Херсоні:

— Запам’яталися парламентські вибори. Несподіванкою став результат ВО «Свобода» у нашому місті. Не думав, що у нас мешкає стільки національно свідомих українців. Без сумніву, важлива подія — Євро-2012. Ми з сім’єю відвідали матч групового турніру між національними збірними Португалії та Нідерландів, який відбувся у Харкові. Для мого старшого сина Захара — це подія року! Він досі згадує голландських та португальських фанів, незабутню атмосферу свята футболу на стадіоні. У мене ще також живий дух цього європейського форуму. Новий рік та Різдвяні свята провели на батьківщині дружини в Тернопільській області. Відпочивали активно. Відвідали також історичні міста Галичини, ходили в гори у Ворохті та Яремчі. Зима в Карпатах — це дійсно свято, а Різдво на Західній Україні — це взагалі щось неймовірне. Засмутила мене знову політика: прийняття закону Колесніченка-Ківалова про мови. Саме цей закон зробив моє громадське життя активнішим. Треба кожного дня боротися за Україну, мову та українській спосіб життя. Мабуть, це ті моменти, які варто згадати і які найбільше запам’яталися останнім часом.