Iлюзія пізнання

Уночі з 3 на 4 лютого, о 01.05, на телеканалі «1+1» дивіться програму «Аргумент-Кіно» та фільм Браяна де Пальми «Підставне тіло».

«Підставне тіло» на сьогодні вже стало класикою жанру. Це трилер майстра цієї кіносправи, американського кінорежисера Браяна де Пальми. В одній із головних ролей — Мелані Гріффіт.

Сюжет фільму, сказати б, в усіх розуміннях освячений міфологією кінематографічного Голлівуду. Все, власне, й розпочинається із невдалого фільмування — головний герой картини, актор Джек Скаллі (у виконанні Крейѓа Воссона) страждає на клаустрофобію, через що і втрачає роботу. А далі ще багато чого, зокрема кохану і душевний спокій, бо на голлівудських пагорбах він мимоволі стає свідком убивства.

На глядача «Підставного тіла» чекає справжній сюжетний ребус, бо екранна історія заплутана й переплутана до краю, до межі — вона ніби подвоюється і навіть потроюється у складно вибудуваних дзеркальних лабіринтах розіграної інтриги. Тут маса драматургічних і режисерських провокацій та обманок. А через закільцьований фінал глядачеві, котрий неврівноважений взагалі, може урватися терпець: що ж насправді відбувалося й відбулося в цій історії? Отже, хай би як там було, слід дивитися уважно — і це єдино можливий шлях розгадати інтригу «Підставного тіла» де Пальми.

Зауважу лише, що режисер, якого через цей фільм критикували за самоповтори, в цьому своєму фільмі насправді підсумовує певний період власної творчості, ніби балансуючи на межі самопародії. Утім, про це, а також про певну ілюзію пізнання — про підглядання в кінематографі Браяна де Пальми йтиметься у програмі в спеціальному сюжеті.

Принагідно ж зацитую самого автора, де Пальму, котрий сказав про свій творчий шлях буквально таке: «Природно, ніхто не хоче самоповторів незалежно від жанру. Наприклад, я не волів би фільмувати чотирьох «Бетменів» чи трьох «Людин-павуків» хоча б тому, що велика кількість глядачів піде їх дивитися і я зароблю трохи більше грошей, ніж мені треба. Тому, напевно, мені вдалося від цього убезпечитися. Я завжди прагнув вивчати різні сфери життя, нові сюжети й ситуації, також я шукав дійсно різноманітні локації для знімання. Я намагався працювати не в єдиному стилі. Але, безумовно, кілька моїх фільмів створені у жанрі трилера. Вони стали результатом моїх студентських досліджень творів Альфреда Хічкока. Я застосовував його манеру оповіді та основні принципи кінематографа 1970-х років».

Свого часу в кінотеатральний прокат «Підставне тіло» Браяна де Пальми вийшло під гаслом «Ти не можеш вірити всьому, що ти бачиш». Ну що ж, залишилося упевнитися у правдивості цієї максими.