Де лежать ключі від енергетичної незалежності

Україна і Туркменістан шукають варіанти взаємодії у газовій сфері. Сьогодні закінчується візит Президента України Віктора Януковича до Ашхабада, під час якого заплановано підписання меморандуму про співпрацю між НАК «Нафтогаз Україна» і ДК «Туркменгаз». Домовлятися про благі наміри (а саме намірами і не більше називають подібні документи) з України поїхав цілий «енергетичний» десант: міністр закордонних справ України Леонід Кожара, віце-прем’єр Юрій Бойко, міністр енергетики і вугільної промисловості Едуард Ставицький. Швидше за все, таким чином Україна намагається заручитися підтримкою ще одного потужного газового гравця для диверсифікації постачань енергоресурсів до країни. Диверсифікація, безумовно, потрібна. Але на піку загострення газових проблем (а про це сигналізують претензії «Газпрому» до України у вигляді 7 мільярдів доларів за недобраний за контрактом газ) потрібно шукати підтримки насамперед серед однодумців, тобто країн учасників Енергетичного співтовариства. Тим більше що в листі директора секретаріату Енергетичного співтовариства Янеша Копача на ім’я українського Президента чорним по білому написано: «Секретаріат — до ваших послуг, будь-якої миті, коли Україна... захоче залучити наших експертів до процесу вирішення якихось проблем у вашій країні». Про можливі сценарії подальшого розвитку газового питання в ексклюзивному інтерв’ю «Дню» розповів незалежний експерт з енергетики Олександр НАРБУТ:

— Які шанси України зберегти євроінтеграційні прагнення, враховуючи останню інформацію про створення двостороннього консорціуму України і Росії щодо управління ГТС?

— Європрагнення України потребують конкретної практичної підтримки. Проаналізувавши ретроспективу газових подій починаючи з 2009 року, коли наша країна разом із Європою виявилася заручницею політичної гри Росії, стало очевидно: Україна мало зробила, аби ці наміри набули достатнього і безповоротного характеру. Хоча дорожня карта для приєднання до енергетично об’єднаної Європи була сформульована в угоді приєднання України до європейського Енергетичного співтовариства. Крім того, набір деяких необхідних дій для реформування газового сектора презентувався і в Брюсселі у березні 2009 року. Це була мінімальна можливість побудувати роботу української газової інфраструктури на принципах рівного і вільного доступу, що не зачіпає інтересів споживачів і постачальників.

— То ми втратили свій шанс на підтримку Європи чи ні?

— Сьогодні шанс ще не втрачений. Ми зав’язли в купі проблем, які дуже часто носять штучний характер. Відповідальність за таку підтримку монополістичної моделі розвитку газового сектора лежить на всіх без винятку урядах, що мінялися в Україні за всі 20 років. Чому так сталося? Незалежна Україна успадкувала радянську економічну модель ринку. В результаті розпаду міністерства нафтогазової промисловості СРСР Україна отримала свій аналог російського «Газпрому». За 20 років компанія пройшла певний шлях внутрішньої структурної трансформації, але це жодним чином не поміняло ключову парадигму радянської моделі: Україна так і не позбавилася монопольного постачальника газу. Єдина відмінність у тому, що за більше ніж 20 років на ринку з’явилися незалежні виробники цього газу і їхня частка у загальному об’ємі видобутку країни виросла до 10%. Це катастрофічно мало. Якби Україна спочатку побачила перспективу вирівнювання цін на природний газ, а не штучного їх розбалансування, до чого закликали партії лівого напряму (комуністи і соціалістами), то все було б по-іншому. Гасла на кшталт: «Нам вистачає видобутку власного газу, аби забезпечити населення», — створили ѓрунт для зловживань і наживи дуже великих статків у газовому бізнесі.

Але повернімося до євроінтеграції. Наш останній шанс полягає в тому, аби не допустити узяття під контроль української ГТС (а точніше — газової інфраструктури) «Газпромом», який виступає одним зі стримуючих чинників розвитку газового ринку України і паралельно — найбільш зацікавленим гравцем у повному поглинанні цього сегменту. І коли сьогодні під час перемовин говорять, що газовий діалог проводиться без теми приєднання до Митного союзу, то це — казка для малообізнаних. Чим це закінчиться? Домінування російських партнерів в управлінні ГТС може призвести до того, що Україна продемонструє повну нездатність виконувати раніше взяті на себе зобов’язання в межах Енергетичного співтовариства.

— Ви маєте на увазі імплементацію третього енергопакета?

— Йдеться про перший і другий пакети, бо щодо третього енергопакета Україна ось уже понад рік тримає паузу. І це повна відповідальність колишнього міністра енергетики, а нині — віце-прем’єр-міністра України Юрія Бойка. Його імітаційні дії в газовій сфері призвели до серйозного ускладнення економічної і енергетичної ситуації в Україні. Хоча, на мій погляд, він мав можливість проводити реальну роботу. А чому цього не сталося — це питання до нього.

— Ось ви говорите, що відбувається імітація, але Україна, наприклад, рухається у напрямі організації постачань газу з Європи.

— Якби була серйозна зацікавленість у реверсних постачаннях газу, то ще 2010 року влада почала б цим займатися. І тоді, 2011 року, або, максимум, на початку 2012-го почалися б постачання по одній зі словацьких труб у реверсном напрямі в об’ємі не менше 10 мільярдів метрів кубічних на рік. Це вам не торішні 56 мільйонів метрів кубічних (0,1% усього спожитого газу в країні), які поставила німецька компанія RWE. Про що ми говоримо? Жодного масштабного реверсу газу реально не існує. Йде лише імітація.

У ВІДПОВІДЬ НА ДВОСТОРОННІЙ КОНСОРЦІУМ ЄВРОПЕЙЦІ МОЖУТЬ ПРИПИНИТИ ЧЛЕНСТВО УКРАЇНИ В ЕНЕРГЕТИЧНОМУ СПІВТОВАРИСТВІ

— Яких варіантів розвитку подій варто чекати у трикутнику Україна—Росія—ЄС: чи буде створений консорціум щодо управління ГТС, у якому форматі, якої реакції слід чекати від європейців?

— Сьогодні розвивається негативний сценарій: дезінформований Президент, який рефлектує на інформацію, що надходить до нього декількома каналами: від самого віце-прем’єра і його політичних партнерів. Саме цим, на мій погляд, можна пояснити слова Президента на форумі у Литві про те, що європейське Енергетичне співтовариство ніяк не допомагає Україні вирішувати газові проблеми з Росією, зокрема з боргом у 7 мільярдів доларів. Дуже показовою була відповідь європейців: «Від України ніхто не звертався за допомогою, а якщо виникне потреба — наші експерти готові допомагати». Виходить, що у Президента немає чіткої і ясної картини про те, що відбувається, бо її йому формують ті люди, які не зацікавлені у відстоюванні енергетичної незалежності України. Увесь цей газовий блеф дійсно може призвести до створення двостороннього консорціуму з управління українською ГТС. У відповідь європейці можуть припинити членство України в Енергетичному співтоваристві. Цього не можна допустити. Для України це обернеться ефектом доміно: ланцюжок падіння почнеться з поглинання російськими компаніями енергетичних підприємств, далі — промислових, і, як наслідок, у майбутньому виллється у несамостійність ухвалення економічних і політичних рішень. Аби уникнути такого сценарію, Президент України повинен отримати повну інформацію про реальні можливості України відстояти свої національні інтереси у газових перемовинах. Якщо Президент не стане безпосереднім учасником газового діалогу з європейськими чиновниками рівня єврокомісара Оттінгера, то існує величезна загроза створення консорціуму з управління українською ГТС без участі Європи. Також Президентові потрібні нові газові радники, які не будуть пов’язані інтересами з Групою Фірташа. Більше того, мова може йти про включення в газові перемовини спеціального президентського представника з досить високими повноваженнями, аби відстоювати інтереси країни і сприяти ухваленню якісних рішень.

— А які ще сценарії можливі?

— Найбільш позитивний для України — жодного консорціуму, а самостійний розвиток газотранспортної інфраструктури з відкритим залученням партнерів як зі Сходу, так і Заходу. Це можна зробити, тим більше що у грудні 2012 року «Укртрансгаз» був реорганізований у публічне акціонерне суспільство. Правда, сьогодні це принципово нічого не міняє, адже компанія, як і раніше, підлегла НАК «Нафтогаз», а договір на транзит газу укладений між тим же НАКом і РАТ «Газпром». Потрібно будувати незалежну газотранспортну компанію. На мою думку, такий підхід схвалять і європейські партнери. Швидше за все, можуть виникнути питання з російського боку, адже їх цікавить лише повний контроль і беззастережне панування.

РОСІЯ ВЕДЕ СТРАТЕГІЧНУ ВІЙНУ НА ПОГЛИНАННЯ НАШОЇ ГАЗОВОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ, І КОНСОРЦІУМОМ ЦЕ НЕ ОБМЕЖИТЬСЯ

— Які шанси України вийти переможцем у суперечці щодо претензій «Газпрому» на 7 мільярдів доларів за недобраний газ?

— Відігратися можна. Але потрібно першими йти до Стокгольмського арбітражу, а не чекати, доки це зробить «Газпром». Що для цього потрібно? По-перше, розробити грамотну газову енергетичну стратегію, а також відпрацювати тактику ведення перемовин і судового процесу. По-друге, відновити склад парламентерів, заздалегідь усунувши з нього гравців, які давно грають за українську команду у футболках з іншими національними кольорами. По-третє, пам’ятати — «Газпром» ішов на поступки європейським компаніям в питанні щодо перегляду цін на газ і умов контрактів лише після того, як вони зверталися до суду. Шанси вийти переможцем у ситуації з газовим боргом є. І апеляція до міжнародного арбітражу може бути різною: починаючи з анулювання угоди внаслідок укладання її під тиском в особливих умовах до коректування окремих деталей, включаючи формулу утворення ціни на газ. У разі ухвалення позитивного рішення щодо перегляду газових контрактів, Україна за прикладом європейських країн також може повернути всі надмірно сплачені гроші РАТ «Газпром». Треба навчитися захищати свої інтереси з ясним, холодним розумом і посмішкою на обличчі, як це роблять у всьому світі.

Проте потрібно пам’ятати, що, окрім 7-мільярдного боргу, в України завдяки «харківським угодам» утворився ще один реальний, але широко ще не відомий борг. Це так звані відкладені фінансові зобов’язання, які громадськості піднесли як 100-доларову газову знижку. Але по суті жодної знижки не було. Наслідком «харківських угод» стала домовленість урядів двох країн про те, що російська сторона зменшить Україні ціну газу на суму експортного мита (але не більше ніж на 100 доларів за тисячу метрів кубічних) за умови, що ця заборгованість може використовуватися Росією для виконання фінансових зобов’язань, зокрема і щодо оплати оренди за базування Чорноморського флоту в Криму. Сьогодні завдяки цьому пункту в України за два з гаком роки цей борг склав майже 10,5 мільярда доларів. Зокрема і цю заборгованість, про яку не так широко відомо громадськості, можуть використовувати російські партнери для створення газового консорціуму, аби в результаті перейти від форми управління до реального права власності на українську «трубу». Цілком очевидно, що Росія веде стратегічну війну на поглинання нашої газової інфраструктури і консорціумом це не обмежиться. У мене питання: то хіба цих ризиків не бачить колишній профільний міністр, а нині віце-прем’єр?

— Тобто Україна йде за білоруським сценарієм?

— Так. Але в нашому випадку маємо дещо інший підхід, але напрям той самий.

— Можливо, Україні варто використовувати в суді свій контраргумент: невиконання «Газпромом» за останні три роки умов транзитного контракту від 2009 року?

— А в цій частині газовий контракт виписаний так, що жодної відповідальності за це «Газпром» не несе.

— А як вважаєте, змінилася б сьогоднішня ситуація, якби на місці уряду Тимошенко 2009 року був Кабмін Азарова?

— Якби 2009 року головою «Нафтогазу» був би Бакулін, міністром енергетики — Бойко, а прем’єром — Азаров, то підписання газової угоди відбулося б у такій самій редакції, якщо не ще гіршій. Але тут я б не хотів персоніфікувати, бо слабку стратегічну газову гру вели всі українські уряди. Єдиний виняток — 2000 рік, коли Україна підписала пакет міжурядових угод, які визначали правову базу постачань природного газу до України і ЄС. Прем’єром був Віктор Ющенко, але це не його заслуга, а команди парламентерів, яка проявила бездоганну енергетичну дипломатію. Багато в чому ця дипломатія відбулася і завдяки тому, що новоспечений російський Президент Володимир Путін до кінця не визначився зі стратегію, яка сьогодні реалізується щодо України. І найсумніше, що термін цих угод закінчився у січні 2013 року. А це означає, що якщо завтра Стокгольмський арбітраж або якісь інші дії призведуть до анулювання або втрати чинності газових контрактів, то не буде правої бази, яка гарантує надійний транзит російського газу до Європи, і можливих умов узгодження ціни на природний газ, що поставляється до України. Росія це знала і свідомо до цього йшла.

— Як ставитеся до думки, що Європі вже не цікаво допомагати Україні в газовому питанні, бо все більше енергоносіїв вона купує на спотовому ринку?

— Україна залишається важливим транзитером російського природного газу до Європи, навіть попри зменшення постачань. За підсумками 2012 року, до Європи через Україну «Газпром» поставив 61% усього газу, замість 80%, що постачався раніше. Проте це все ще великі об’єми. Поки що Європа не може обійтися і без українських підземних сховищ, що гарантують у пікові періоди постачання газу споживачам Східної і Південно-Східної частини Європи. Підкреслюю — це все переваги сьогоднішнього дня, але не обов’язково завтрашнього. Тому підтвердження — реалізація Європою планів з диверсифікації: створюється мережа інтерконекторів, що зв’язують Північ і Південь, Схід і Захід єврозони, будуються нові термінали. Україна повинна розвивати свою газову інфраструктуру, пов’язавши це з планами Європи. Інакше ми дійсно ризикуємо втратити інтерес з боку європейців

— Як вважаєте, чи зберігається інтерес інвесторів до реалізації проекту LNG-терміналу?

— Це довгострокова перспектива диверсифікації енергопостачань до України. І всі розмови про його запуск 2014 року — малореалістичні. Навряд чи буде можливість за 2013 рік підготувати портову інфраструктуру і довести трубу для підведення газу в нашу ГТС. У кращому разі це перспектива 2015-2016 років. На мій погляд, дуже великою стратегічною помилкою цього проекту була прив’язка LNG-терміналу до акваторії Чорного моря. Свідомою чи ні — це питання окремого аналізу. Мені здається, що свідомість була у питанні передачі проекту з ведення Міністерства енергетики і вугільної промисловості в руки не дуже кваліфікованої команди під керівництвом Владислава Каськіва. На мій погляд, Україні потрібно було розглядати й інші варіанти, наприклад участь у будівництві такого терміналу в Середземному морі з додатковими інтерконекторами — трубами, що дозволяють транспортувати газ до нашої країни. Йдеться насамперед про польський або хорватський термінали. Участь у європейських проектах дала б Україні гарантії надійності реалізації поставлених планів без сумнівної участі гірськолижного інструктора.

Потрібно шукати оптимальні варіанти для диверсифікації маршрутів постачань газу, але при цьому вирішуючи і завдання завантаження власної ГТС. Як яскравий приклад згадується ідея з постачаннями азербайджанського газу через Трансанатолійський газогін (TANAP). Підтримувати створення цього газогону — все одно, що підтримувати Південний потік. І перший, і другий варіанти означають постачання каспійського газу в обхід території України. А саме цей газ міг би замістити об’єм транзитного російського газу, що зменшується. Як альтернативу TANAP Україні можна реалізувати проект постачань газу з каспійського басейну за наступною схемою: по трубі в грузинський порт Кульові, далі через невеликий підводний газогін від узбережжя Грузії до Криму і, проклавши наземну ділянку труби, направити цей газ в українську ГТС. Це найбільш вигідний і найменш капіталомісткий проект постачань каспійського газу до Європи. Ось про що потрібно говорити.

— Де ж лежать ключі від енергетичної безпеки країни?

— У самостійній реалізації стратегії енергетичної незалежності, яка включає активний, динамічний, невідкладний розвиток газової і електроенергетичної інфраструктури. Це потрібно було зробити ще вчора. Наростити видобуток власного енергоресурсу допоможе освоєння родовищ нетрадиційного (газу твердих порід і сланцевого), а також шахтного метану. Крім того, треба освоювати чорноморський шельф.

КАМПАНІЮ ПРОТИ ВИДОБУВАННЯ НЕТРАДИЦІЙНОГО ГАЗУ РОЗДУВАЮТЬ ТІ, КОМУ НЕ ВИГІДНА ЕНЕРГЕТИЧНА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ

— Проти планів компанії «Шелл» добувати в Україні сланцевий газ сьогодні виступають екологи, які попереджають про величезні загрози для довкілля. А яка ваша думка щодо цього?

— «Шелл» — високотехнологічна компанія, з високою діловою культурою і внутрішніми стандартами. І її прихід принесе нові технології і стандарти до України. Більш небезпечною є китайська технологія газифікації вугілля, яка вже не пропагується, а впроваджується в Україні. У питаннях видобутку нетрадиційного газу я виступаю за те, аби в цьому процесі не було політичних спекуляцій. Треба відштовхуватися від детальних експертних досліджень, аби суспільство розуміло, що компанію проти такого видобутку роздувають насамперед ті, кому не вигідна енергетична незалежність України. Якщо ж до України прийдуть кращі світові компанії, не заангажовані політичними інтересами, то наша країна зможе не лише забезпечити свою незалежність, а й стати експортером енергоресурсів.

Потрібно першими йти до Стокгольмського арбітражу, а не чекати, доки це зробить «Газпром». Що для цього потрібно?

• По-перше, розробити грамотну газову енергетичну стратегію, а також відпрацювати тактику ведення перемовин і судового процесу.
• По-друге, відновити склад парламентерів, заздалегідь усунувши з нього гравців, які давно грають за українську команду у футболках з іншими національними кольорами.
• По-третє, пам’ятати — «Газпром» ішов на поступки європейським компаніям в питанні щодо перегляду цін на газ і умов контрактів лише після того, як вони зверталися до суду.