Кримські вояжі академіка Вернадського

Значна частина наукової творчості всесвітньо відомого науковця — геолога і географа Володимира Івановича Вернадського — була звернена до Криму («День» частково писав про це в № 44 від 12 березня). Його перша робота про природу півострова датується 1882 роком, коли він, будучи 19-річним студентом Петербурзького університету, описав знамениту Кримську (Балаклавську) бурю 1854 року і обгрунтував її значення для організації Всесвітньої Метеорологічної служби. А остання прижиттєва згадка академіка про Крим поміщена ним у творі «Декілька слів про ноосферу» (1944 р.), в якому наголошується, зокрема, на ролі Ялти і Сімферополя як місць, де створювалося його велике вчення.

Діапазон у часі між цими працями науковця — 62 роки! Всі ці роки він постійно цікавився природою Криму, але період безпосереднього вивчення природних ресурсів півострова В. І. Вернадським тривав менше — близько 30 років, з 1893 до 1921 р. За цей час він здіснив до Криму сім вояжів (1893, 1898, 1899, 1912, 1914, 1916 і 1920-1921 рр.). Він тісно був пов’язаний з Кримом науковими інтересами, тож не просто епізодично приїздив сюди, але глибоко вивчав природні багатства цього краю, здійснював тут відкриття. Ось тільки один приклад: досліджуючи керченські грязьові сопки, науковець виявив високий вміст бору в продуктах виверження — грязях місцевих сопок (бор застосовується для поверхневого насичення сталі, підвищуючи її міцність, його використовують, зокрема, в регулюючих стрижнях ядерних реакторів). Це було перше відкриття бору в тодішній Росії. Тепер одна із заповідних сопок цього регіону має ім’я В.І. Вернадського.

Перу науковця належить декілька десятків праць, присвячених різним аспектам кримського природознавства.

ДОСЛІДЖЕННЯ І НАУКОВІ ЕКСКУРСІЇ

Вперше В.І. Вернадський побував на кримській землі 1893 року. Він зробив тоді ознайомлювальну подорож: відвідав Ялту, Нікітський ботанічний сад, деякий час жив в Карабаху (Велика Алушта), звідки з науковою метою ходив на екскурсії на сусідній «невдалий вулкан» — гору Кастель, на яйлинський отторженець — гору Парагільмен, до оригінальних форм вивітрювання конгломератів Демерджі.

Маршрути другого і третього, 1898 і 1899 рр., кримських вояжів Володимира Івановича Вернадського пролягли від Севастополя через Бахчисарай, Сімферополь, Феодосію до Керчі, де в пагористих ландшафтах він досліджував рельєф, походження і мінеральний склад 22 грязьових сопок і родовищ керченського залізняку. Пізніше із цього приводу Вернадський зазначав, що тут, на півдні, «...ми маємо величезну область геологічних відкладень, де хімічні процеси досягли грандіозних розмірів... З цієї точки зору необхідно звернути увагу на біохімічні процеси в цих областях, взаємодію між сушею і морем. Серед них особливе значення мають... процеси виділення сірководня у зв’язку з кругообігом сірки... і пов’язані з роботою залізних бактерій. На явище цього ... роду необхідно звернути увагу у зв’язку із загадковим... генезисом керченських і таманських руд, що є продуктом потужного біохімічного процесу...» За цими дослідницькими подорожами науковця послідувала серія наукових публікацій.

Влітку 1912 р. В.І. Вернадський вчетверте приїхав до Криму: він гостював разом із дружиною і донькою на Південному березі, в Гаспрі. Провів низку наукових екскурсій, зокрема піднімався на плато Ай-Петрі, де знайомився з розвитком карстових процесів і явищ на яйлі. Того ж року обговорював в листуванні зі своїм учнем-кримознавцем О.Є. Ферсманом важливу проблему знаходження арсену в керченському залізняку.

Влітку 1914 року, будучи вже академіком (обраний 1912 р.), Вернадський знову подорожує Кримом. Цього разу його маршрути пролягли південним Кримом від Ялти до Батілімана і околиць Севастополя. Тут його особливо цікавила мінералогічна різноманітність древньовулканічного мису Фіолент і урочищ в районі балаклавского Свято-Георгіївського монастиря.

УНІВЕРСИТЕТУ — БУТИ

Весною 1916 року Володимир Іванович здійснює шосту подорож південним краєм. Він побував в Гаспрі й «Гірській Щілині» (над Ялтою), оглядав ландшафт ущелини Учкош, піднімався на яйлу в урочищі Червоний камінь, знайомився з місцевими гірськими породами. За підсумками подорожі обговорював з Ферсманом проблемні питання мінералогії Криму.

Цього ж, 1916 року, коли активно обговорювалося питання про організацію на півострові першого вищого учбового закладу,

В.І. Вернадський, разом з іншими прогресивними діячами підписав проект закону про заснування в Криму університету. Пізніше, 1917 року, як член Тимчасового уряду Російської республіки, будучи заступником Міністра народної освіти (по вищій школі), Володимир Іванович повторно підтримав ідею створення вищого учбового закладу в Криму. Таким чином, академіка по праву можна вважати одним із засновників Таврійського університету.

У січні 1920 року В.І. Вернадський, вже як перший президент Української Академії наук (обраний 1918 р.), повертаючись з наукового відрядження на Кавказ, приїздить до Криму, до Ялти. Тут він оселяється в «Гірській Щілині» (на дачі П.О. і Н.С. Бакуніних), де знаходилася у той час його родина. Цей сьомий вояж Вернадського до Криму тривав більше року і був насичений складними і важливими для науковця подіями. У Ялті він переніс висипний тиф. А після одужання його з великою радістю як професора прийняв до своїх лав колектив молодого Таврійського університету.

«...ЇДУ ДО СІМФЕРОПОЛЯ. ПОЧИНАЄТЬСЯ НОВИЙ ПЕРІОД ЖИТТЯ»

17 квітня 1920 року В.І. Вернадський занотовує у своєму щоденнику: «Завтра їду до Сімферополя. Починається новий період життя...» А далі — активна наукова і учбова діяльність в жахливих умовах розрухи, що панувала у той час в Криму. Протягом певного часу він жив і працював у парку «Салгирка», в колишньому палаці Воронцова, де академік створив університетську наукову лабораторію з проблеми «Роль живих організмів в мінералогенезесі». Саме тут обмірковував і створював фундаментальні праці про біогеосферу, ноосферу, з питань ролі живої речовини в географічній оболонці Землі. У його щоденникових записах від 25 травня 1920 р. читаємо: «...сиджу на балконі старого Воронцовського палацу. Встаю рано, лягаю пізно. Немає достатнього світла — немає гасу, погана лампа. Доводиться пристосовуватися. Лабораторія... темна, сира — але це краще, що є в Сімферополі. Можна працювати, і я сповнений думок і планів...».

Про те, як працював В.І. Вернадський в аудиторії зі студентами, можна дізнатися зі спогадів одного з вихованців Таврійського університету тих років, згодом професора, доктора географічних наук Б.О. Федоровича: «В.І. Вернадський читав студентам вибрані розділи «Мінералогії алюмосилікатів» та «Геохімію», основоположником якої він був у світовій науці. Кожне слово його запам’ятовувалося надовго і приносило завжди максимум нових знань. Вже тоді, 1920 року, перед нами розкривалися глибини природознавства... Він прослідковував закономірність Менделєєвської таблиці і показував єдність будови... речовини. Мова його була плавною і тихою. Не було в ній жодних аффектацій, вона не супроводжувалася жодною жестикуляцією. Зверху застебнутого жилета висів виблискуючий ланцюжок від годинника, який лежав у кишені жилета. Цей ланцюг було виковано з платини і він був подарунком за вивчення цього металу і його родовищ, що принесло величезні прибутки нашій державі. І якщо Володимир Іванович діставав годинника, то це майже точнісінько збігалося із закінченням лекції. А коли уривалася його лекція, виявлялося, що все занурене в абсолютну тишу і ще деякий час ми не могли «прийти до тями» — так діяла на нас глибина таємниць природи, які він розкривав перед нами, точніше, її будови, де все єдине і взаємопов’язане, знаходиться у вічному русі й розвитку, зберігаючи незмінність у самій своїй суті».

ОСНОВА СИЛИ ДЕРЖАВИ

Живучи в Сімферополі, Вернадський багато подорожував зі своїми колегами Кримом. Його науковий інтерес тоді викликала і нежива, і жива природа: від мінералогії і петрографії району Ескіорди (тепер

с. Лозове) до Бешуйського родовища кам’яного вугілля, кілу і рослинних угрупувань Кримського передгір’я.

1920 року академіка було обрано головою Комісії з вивчення природних продуктивних сил Криму (прообраз академічної установи на півострові), яка в складних умовах Громадянської війни прагнула забезпечити розвиток фундаментальних і прикладних досліджень природних ресурсів краю. Володимир Іванович дуже плідно працював на посаді професора кафедри геології, проводив наукові дослідження, його було обрано ректором Таврійського університету. Довкола нього згуртувалася група молодих дослідників, утворивши кримську наукову школу академіка.

Він вірив у науку і перспективи Таврійського університету, пророчо писав тоді, що «університет великий, але не облаштований, з величезним майбутнім».

Детальніше про кримські вояжі Володимира Вернадського читайте на сайті «Україна Incognita» incognita.day.kiev.ua