Навальний кинув рукавичку Путіну

Відомий російський блогер Олексій Навальний у прямому ефірі телеканалу «Дождь» заявив про намір балотуватися на пост президента Росії 2018 року. Заява одразу ж привернула велику увагу і викликала активне обговорення в інтернеті. Слід сказати, що про неї повідомляла преса, принаймні московська, її коментували не лише експерти й оглядачі, а й політики.

Зауважимо, що Навальний висловився досить радикально. Так він чинив неодноразово. Його мем про партію «Единая Россия» як «партію шахраїв і злодіїв» став вельми поширеним. До того ж його використовують не лише стосовно адресата, а й в інших випадках. Очевидною є певна популярність. Що й проявилося на мітингах взимку-навесні минулого року. Тоді Навальний явно випередив за популярністю інших опозиційних лідерів Росії. Немає нічого дивного, що влада відреагувала відповідно. Проти нього було порушено кримінальні справи за фактом корупції під час перебування радником губернатора Кіровської області Нікіти Білих, позови так званих скривджених тощо. В ефірі телеканалу «Дождь» Навальний пояснив причини порушення кримінальних справ. «Їм важливий не вирок, а важливо показати, що цей ваш борець із корупцією сам шахрай». При цьому він безпосередньо пов’язав результат судового процесу з остаточним рішенням президента Росії. Також опозиціонер спрогнозував велику кількість політичних справ найближчими роками. «Вони посадять велику кількість людей. Не хочу давати прогнозів, але все йде за білоруським сценарієм».

Із зрозумілих причин депутати від партії «Единая Россия» вбачають у цьому піар-акцію аби, по-перше, привернути додаткову увагу і, по-друге, заполітизовувати кримінальне переслідування. Так сказав на «Коммерсантъ FM» депутат від партії «Единая Россия» Володимир Бурматов. «Є, на мій погляд, цілком чітке медійне завдання і медійна стратегія заполітизовувати цю справу, тому що Навальний, звичайно, дуже не хоче постати в цій ситуації шахраєм і злодієм... Він хоче, аби його в середині квітня судили медійно, умовно кажучи, судили не за те, що він украв там щось у Кіровській області, а за те, що він сказав, що я висуватимуся на пост президента Російської Федерації, і тепер мене почала переслідувати влада». Наголошується, що за п’ять років до президентських виборів такі заяви не робляться, начебто ще зарано. Той самий Володимир Бурматов сказав і про це. «У форматі президентських кампаній, за п’ять років до кампанії такі заяви серйозно не робляться, це теж слід розуміти, це певний жанр політичної стратегії».

Слід зауважити, що аргументація таких коментарів видається вельми слабкою. Про своє бажання балотуватися в президенти Навальний говорив досить давно й відкрито. Схоже, що владу дещо заскочили зненацька, і вона зовсім не чекала, зокрема, медійного ефекту від останньої заяви Навального.

Саме тому в хід пішов інший аргумент. Навального знають, але здебільшого в Інтернеті, він широко відомий у вузьких ліберально-націоналістичних колах. Як обѓрунтування наводять нещодавнє опитування «Левада-центру». З березня 2011 року по квітень 2013 року кількість громадян, що знають, хто він такий, зросла з 6% до 37%. Але зростання впізнаваності аж ніяк не трансформувалося в підвищення популярності. Позаминулої весни з тих, хто знав про Навального, 5% твердо мали намір підтримати його кандидатуру на президентських виборах і 28% не виключали такої можливості. Зараз лише 1% твердих прибічників опозиційного лідера і 13% тих, хто вагається у своїй підтримці.

Вельми суперечливий, на перший погляд, результат, має цілком зрозуміле пояснення. Дав його і сам Навальний. «По всіх чотирьох програмах центрального телебачення постійно розповідають історії про те, як «блогер Навальний» украв мільйони, незаконно став адвокатом, та ще й до того ж наклепник. А також екстремістом. Услід запитання: проголосуєте за нього чи ні? Тут радше дивно, звідки взялися ці 14%».

Поза сумнівом, масована пропаганда з екранів телебачення дає свої плоди. Особливо у провінції, де практично немає доступу до ліберальної преси, що хоч якось збереглася в Москві. Проте не слід цей чинник і переоцінювати. Люди, які хоч трохи відрізняються від маргіналів, ще з радянських часів чудово знають ціну інформації державних і контрольованих адміністрацією президента телеканалів.

Набагато важливіше те, що влада останнім часом перехопила антикорупційну складову і розвернула відповідну кампанію в пресі й по телебаченню. Щодня надходять повідомлення про арешт якогось чиновника. Пропагандисти постаралися на славу. Якщо все це приймати за щиру правду, то російські правоохоронні органи, виконуючи вказівки президента, який стоїть на сторожі, лише тим і займаються, що ловлять нечистих на руку чиновників і депутатів. Президент і прем’єр пропонують заборонити чиновникам мати власність і грошові рахунки за кордоном. Буквально істерика охопила досить багатьох, коли з’явилася пропозиція контролювати не лише доходи, а й витрати. Кажуть, що Москву і обласні центри охопила епідемія розлучень. Чиновники готуються і винаходять способи зберегти нажите непосильною працею. Нічого дивного, що за даними «Левада-центру», «2011 року його (Навального. — Авт.) викриттям корупційних витівок російських чиновників довіряло або швидше довіряло 68% громадян, обізнаних з існуванням Навального. Зараз ця цифра знизилася до 54%».

Друга проблема Навального полягає в тому, що вороги його — не лише в адміністрації російського президента, а й усередині опозиції. Саме звідти на Навального нападають не менше, а значно більше, ніж з урядового табору.

Його політична програма досить еклектична. Вона складається зі шматків ліберальних гасел і відверто націоналістичних пасажів. Економічна програма — з одного положення — корупціонери мають сидіти. Але цього дуже мало. Про решту Навальний не каже, схоже, що про економіку і керування нею у нього досить нечіткі уявлення. І багато невдоволених владою або розуміють це, або відчувають. Звідси зростання впізнаваності і зниження підтримки.

Цікаво, що незрозумілі внутрішньополітичні положення в Навального в зовнішньополітичній частині набагато чіткіші. На жаль, відверто імперські. Досить пригадати, що він говорив про Україну в одному з ток-шоу на «Інтері». Ті ж самі розмови про наше спільне коріння, братерство і необхідність бути разом. Слід розуміти, що в єдиній російській державі. Це вельми поширена хвороба російської опозиції. На неї хворіють практично всі, незначні винятки лише підтверджують це невеселе для України правило.

Поки що особливих політичних перспектив у Навального немає. Річ не лише в тому, що за п’ять років дуже багато може змінитися. Набагато важливіше те, що російська опозиція не лише роздроблена, її демократична оболонка не відповідає внутрішньому змістові. Вона багато в чому є дзеркальним відображенням влади. І якщо остання не знає інших методів, окрім силового тиску, то й опозиція, передусім Навальний, обіцяє, в разі своєї перемоги, те ж саме. Він вже загрожував тюремними нарами Путіну і близьким до нього олігархам Ротенбергові й Тимченку.

Ось і думає багато хто в Росії, навіщо міняти одну проблему на іншу. Іншими словами, авторитарне путінське шило на начебто демократичну швайку за Навальним.

Проте, схоже, що це чекає самого опозиціонера. У статті, опублікованій в журналі The New Times, Навальний зізнався, що готовий до того, що отримає реальний термін ув’язнення. Він висловив переконаність у тому, вказівки у його справі йдуть особисто від Путіна і що за ѓратами опиниться багато хто. Є шанс, що мене посадять у справі Кировлеса, пише Олексій Навальний. Але насправді Путін і Бастрикін, вважає опозиціонер, мріють про те, аби він утік. Проте виїжджати за кордон Олексій Навальний наміру не має. За його словами, Олександр Бастрикін не дозволить, аби справа, яку він особисто курирував, розсипалася в суді. Тому існує два варіанти: умовний термін і в’язниця. Перший позбавить Навального як людину, засуджену за особливо тяжкий злочин, можливості будь-куди обиратися. Тому й виникла цифра 16 мільйонів рублів, вважає опозиціонер. Другий варіант — реальний термін до 10 років. Навальний зізнається, що внутрішньо він до цього готовий. Ув’язнять то ув’язнять, захищатимете мене, пише творець проекту «РосПил». Треба бути готовими, що влада кине за ѓрати ще багатьох, і поки не злякаються, вони продовжуватимуть саджати. «Змінювати свою позицію, через те що в’язниця на горизонті показалася, я не буду», — підсумовує Олексій Навальний.