Як музейний простір перетікає у віртуальний світ

«День» продовжує поповнювати фонд віртуальних екскурсій, що їх ми публікуємо на сайті «Україна Incognita» в рубриці «Музеї онлайн». Цього разу ми вдруге поїхали до Батурина. Читачам нашого видання не потрібно нагадувати історію козацької столиці та відродження тут національного історико-культурного заповідника. Адже в Батурині уже побувала Літня школа журналістики «Дня»; віртуальну екскурсію палацово-парковим ансамблем Кирила Розумовського можна подивитися на сайті incognita.day.kiev.ua. Та попри це, в Батурині — ще багато цікавого і нерозкритого.

Через деякий час у рубриці «Музеї онлайн» з’являться віртуальні екскурсії будинком генерального судді Василя Кочубея, музеєм археології Батурина та цитаделлю. До слова, приїхавши до Батурина цієї суботи, ми потрапили на відкриття нової експозиції в будинку Кочубея.

— Це єдиний будинок у Батурині, який зберігся із часів Івана Мазепи, — розповідає генеральний директор заповідника Наталія РЕБРОВА. За переказами, саме так Петро І розплатився з Василем Кочубеєм «за послугу»: його маєтки не були знищені царським військом та вогнем. — Він є пам’яткою національного значення та об’єктом, який пов’язаний із музейною справою ще з 1923 року.

За словами пані Наталії, перший музей відкрився тут 1972 року і був присвячений основоположникові раціонального бджільництва Петрові Прокоповичу. А згодом саме будинок Кочубея став першим завершеним об’єктом у створюваному заповіднику «Гетьманська столиця».

— Тоді експозиція музею розповідала про всю історію Батурина, — каже генеральний директор. — Сьогодні нам складно уявити, що 2005 року ми мали лише один музей. А потім у нас один за одним відкривалися інші об’єкти, нові експозиції — і ми зрозуміли, що експозиція в будинку Кочубея застаріла. А тому доклали максимум зусиль, щоб створити нову.

Нова експозиція присвячена родині Кочубеїв та особливостям посади генерального судді в козацькій державі. Звісно, Василь Кочубей — постать суперечлива. Тому ми не могли не запитати, як це вплинуло на формування експозиції.

— Це питання виникало під час обговорення. Безумовно, ми сьогодні розуміємо ті протиріччя, що існували за часів Мазепи. То були справді драматичні події. Але в межах вузького музейного простору розкрити таку масштабну тему нам видалося неможливим, — розповідає Олександр АНТОНЕЦЬ, дизайнер та архітектор, котрий працював над більшістю музейних проектів Батурина. — Коли ми почали опрацьовувати матеріал, то зрозуміли, що повинні сконцентруватися на тому, що пов’язано з Батурином. Найбільшу цінність тут представляє сам будинок, хоч він не зберігся у своєму первинному вигляді, зокрема, не збереглися склепіння. Загалом на цьому об’єкті можна проаналізувати проблеми подібних об’єктів по всій Україні. У старій Європі таких проблем менше, тому що багато об’єктів збереглося в їхньому первинному вигляді. Велика втрата України в тому, що наші історичні споруди були понівечені, а потім їх відновлювали за архівними джерелами. Меморіальне те, що всередині, якийсь шар цегли. Все решта — лише напластування. Але цінно, щоб людина прийшла сюди і замислилася над історичними подіями, які пов’язані з цим місцем. Чи не сфальсифікували ми історії, створюючи експозицію практично з нуля? Гадаю, що ні. Хоча багато істориків та археологів ставляться до комплексу як до новобудови. Я теж схиляюся до того, що дійсно варто зберігати те, що було. Це європейський принцип реставрації та консервації. І попри це, коли все знищене у Батурині знову відродилося, сюди одна за одною приїжджають екскурсії, і люди дізнаються ту історію, про яку в школі й не чули. Отже, така матеріалізація себе виправдовує. Матеріалізована експозиція пробуджує інтерес до потрібних історичних тем. І як наслідок, ми краще усвідомлюємо себе як українці.

14 червня Національному історико-культурному заповідникові «Гетьманська столиця» виповниться 20 років. Напередодні ювілею «День» запропонує своїм читачам детальнішу розповідь про те, як заповідник завойовує увагу туристів, з якими труднощами стикається та як їх переборює. Приклад Батурина — надзвичайно цікавий, адже масштабний музейний комплекс розташований у маленькому містечку, а тому його працівники мусять бути активними, пристосовуватися до вимог часу, шукати партнерів і пропонувати відвідувачеві нові й нові цікаві проекти. А саме цього досвіду часто бракує українським музеям.

Кілька світлин із подорожі до Батурина наразі можна переглянути тут.