Читацькі парадокси

— Ви тривалий час викладаєте польським студентам, україністам і славістам, орієнтуєтеся в культурному житті, зокрема міста Ольштина. Що читають ваші студенти поза обов’язковою програмою? Загалом польська молодь?

— Нині доволі часто доводиться чути: ми є тим, що їмо та п’ємо. Натомість нашу культурну свідомість формує пожива, складниками якої виступають не лише книжки, але й музика, образотворче мистецтво, фільми, вистави тощо в довільних пропорціях і поєднаннях. На споживання літературно-мистецького меню, однак, істотно впливає стиль і ритм життя. Студенти-гуманітарії нашого університету нерідко поєднують навчання за двома спеціальностями, а крім того — працюють. За таких обставин читання поза обов’язковою програмою може здаватися феноменом із галузі «наукової фантастики»... Але й на це молоді люди якось примудряються знайти час, сягаючи по книжки найрізноманітнішої тематики. Діапазон їхніх зацікавлень доволі широкий — психологічні та історичні детективи, фентезі, екзотичні подорожі, біографії зірок, родинна педагогіка в контексті морально-етичних проблем постгуманістичного суспільства, література щодо жіночої ідентичності у західному й мусульманському світі тощо. Не забувають і про класику — з поезією включно.

— Як би ви окреслили книжково-видавничу ситуацію на польських теренах порівняно з ситуацією в Україні?

— Це питання могло б стати предметом спеціального аналітичного дослідження. Та обмежмося лише деякими спостереженнями. Скажімо, українські інтелектуали цілком небезпідставно нарікають на хаотичність книжкового ринку в своїй незалежній країні, загалом на брак продуманої видавничої політики. Зміни на краще у цій справі, безперечно, можна зауважити, але про них чомусь не люблять говорити. У Польщі ніколи не було таких проблем із вітчизняною книжковою продукцією, як в Україні. Та гуманітарна еліта і тут не криє свого незадоволення актуальним станом справ. Предметом критики є, серед іншого, деморалізуючий вплив засобів масової інформації на читача. Він убачається в маніпулюванні його свідомістю, в нав’язуванні сумнівних «середньостатистичних» пріоритетів і стереотипів сприйняття, у байдужості до високої літератури, яку правдами й неправдами витісняють на периферію культурного процесу. Дістається й читацькому загалу — за його інтелектуальну неспроможність, примітивний естетичний смак, а особливо за те, що майже 90 відсотків суспільства, як свідчать статистичні дані, взагалі не читають. Остаточно вимальовується доволі парадоксальна картина. Незважаючи на досить різні історичні й ментальні передумови, видавці поважної літератури як в Україні, так і в Польщі фактично змагаються з тим самим демоном маскульту, що його експансія у випадку кожної конкретної національної культури посилюється відповідно тенденціями русифікації чи американізації.

— Ви досліджуєте літературу і сучасну, і класику. Що нині викликає ваше особливе зацікавлення?

— У монографіях, присвячених дослідженню духовних традицій вітчизняного красного письменства (Біблійні сюжети і мотиви в українській поезії ХІХ — початку ХХ стст. — Київ, Зєльона ґура, 1999; Українська релігійно-філософська поезія. Етапи розвитку. — Катовіце, 2003; На шляхах духовної інтеграції. Глибиннопсихологічні, релігійно-філософські та ритуально-міфологічні мотиви в українській постмодерній прозі. — Ольштин, 2010), я намагалася подати більш-менш цілісний аналіз деяких проблем і явищ. При цьому здавала собі справу, що неодмінно повертатимусь пізніше до окремих аспектів, які потребують значно глибшого вивчення. Відтак протягом довшого часу намагаюсь збагнути неймовірні таємниці деяких заповітних художніх текстів, власне українських та іншомовних, не лише «канонічних», внесених до скарбниці світової літератури, але й «заблокованих». Нинішній рік надзвичайно щедрий на цікаві літературознавчо-культурологічні конференції, що відбулися в наукових осередках Києва («Література в колі медій») та Ольштина («Казка і міф», «Польсько-східнослов’янські культурні контакти»), Вроцлава («Великі теми культури у слов’янських літературах») й Ополе («Жіноча ідентичність: між традицією і сучасністю»). Тож можливостей до апробації нових ідей, концепцій та інтерпретацій не бракує.