«Магія слів» від Дмитра Табачника: все ще гірше, ніж видається...
Надія Подоля з Ужгорода у замітці «Про «магію» слів щодо дискусії відносно 22 червня 1941 року» справедливо зауважила: у програмі Шустера, присвяченій початку радянсько-німецької війни, міністр освіти і науки Дмитро Табачник постійно висловлював далекі від істини твердження. «При цьому міністр кілька разів повторював магічні слова: це правда, це правда... Магія цих слів, певно, діяла на присутніх, і ніхто не зміг гідно відповісти міністрові», — пише Надія Подоля.
Так, ритмічно повторювані слова про правду справили воістину гіпнотичний вплив навіть на політиків і науковців. А тим часом Дмитро Табачник за кілька хвилин спромігся подати аудиторії (і тій, що була у студії, і телевізійній) куди більше неправдивої інформації, ніж її зафіксувала пані Надія.
По-перше, він назвав «абсолютно документальним фактом» те, що під час Польського походу Червоної армії не пролунало «жодного пострілу». Але ось донесення наркома внутрішніх справ Лаврентія Берії наркому оборони маршалу Ворошилову: «О 5-й ранку 17 вересня частини РСЧА і частини прикордонних військ НКВД Білоруського і Київського округів перейшли державний кордон з Польщею» і в цей момент «ведуть бій по знищенню польських прикордонних стражниць» (себто застав. — С.Г.). В документі польські війська називалися «противником», ішлося про взятих «полонених». Оперативне зведення Генштабу РСЧА того ж 17 вересня сповіщала: «Наша авіація збила 7 польських винищувачів і змусила до посадки 3 важких бомбардувальника, екіпажі яких затримано». Факт воєнних дій РСЧА проти польської армії був підкреслений головою уряду СРСР Молотовим у його доповіді на сесії Верховній Раді СРСР 31 жовтня 1939 року. Він говорив про «бойове просування» Червоної армії і про захоплення нею бойових трофеїв, які становили значну частику озброєнь і техніки Війська Польського. У наказі наркома оборони маршала Ворошилова N 199 від 7 листопада 1939 року сказано: «Стрімким натиском частини Червоної армії розгромили польські війська, виконавши у короткий строк свій обов’язок перед Радянською батьківщиною». І саме тоді пішли по містах і селах України похоронки на загиблих у боях: за даними польських істориків, Червона армія втратила вбитими під час бойових дій близько 2,5 тисяч солдатів; у складі Війська Польського загинуло до 7 тисяч українців.
І сталінські слова про «дружбу, скріплену кров’ю» виникли не на пустому місці: нацисти та більшовики діяли спільно проти поляків. Так, залишки польських армій «Краків» і «Люблін» були 17—20 вересня розгромлені після тяжких боїв у районі Томашува-Любомльського радянськими і німецькими військами. Так само спільними діями 26—27 вересня в районі Мостиська було розбито польську кавгрупу генерала Андерса, яка проривалася до Карпат.
По-друге, Табачник стверджував, начебто ані польський уряд, ані уряди Франції та Британії не визнали СРСР агресором, нападником. Передусім, тут слід відзначити, що, всупереч історику Табачнику, польський уряд 17 вересня перебував у Коломиї, і тільки після радянського вторгнення у ніч на 18 вересня, перейшов на румунську територію. Маршал Ридз-Сміґли, головнокомандувач Війська Польського, в останньому наказі військам — уже з території Румунії (22 вересня), прямо заявив про «більшовицький напад на Польщу». Польські посли у Парижі та Лондоні (а посол, як відомо, завжди говорить від імені держави, а не від власного імені) офіційно заявили про факт радянської агресії. І хоча уряди Франції та Британії, засудивши дії СРСР, не оголосили йому війну і не виступили з офіційними меморандумами про агресивні дії Кремля, але майбутній прем’єр Великої Британії, тоді — Перший лорд Адміралтейства (очільник військово-морського флоту) Вінстон Черчилль у виступі по радіо недвозначно заявив: «Польща знову зазнала агресії з боку тих самих двох великих держав, котрі тримали її в рабстві впродовж 150 років, але не змогли придушити дух польської нації».
А тепер — про Пакт Молотова — Ріббентропа і про об’єднання на його основі етнічних українських земель. У 1939 році такий «український буржуазний націоналіст», як перший секретар ЦК КП(б)У Микита Хрущов, порушував перед Сталіним питання про включення Брестської області до УРСР як етнічної української території, вимагаючи включення регіону до складу УРСР. Хотів Хрущов створити і Холмську область (ця територія спершу була зайнята Червоною армією, а потім віддана Німеччині в обмін на Литву). Проте «вождь усіх народів» грізно цитькнув на свого київського сатрапа — геополітичні плани більшовицького керівництва мали зовсім інші цілі...
Пакт Молотова — Ріббентропа у частині щодо Польщі денонсовано СРСР ще 30 липня 1941 року підписанням Лондонської угоди з еміграційним урядом (так звана угода «Сікорський-Майський»). І хоча в документі остаточне вирішення проблем кордону відкладалося на повоєнний час, але поділ Польщі було скасовано, а кордони заявлені як проблемні, не визначено. Вони визначалися пізніше — серією угод СРСР та УРСР з комуністичним уже урядом Польщі. Так, 9 вересня 1944 року було підписано угоду між Польщею та УРСР, що звалася так: «Угода між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР». З польського боку договір підписав голова ПНВК Едвард Осубка-Моравський, з українського — голова РНК УРСР Микита Хрущов. Договір надавав можливість виїзду українцям, білорусам, росіянам, русинам до УРСР і повернення до Польщі поляків і євреїв, які станом на 17 вересня 1939 р. були громадянами Польської держави. Договір виходив з факту включення Західної України до УРСР. 16 серпня 1945 року польський прокомуністичний уряд підписав у Москві Договір про радянсько-польський державний кордон, який проходив по «лінії Керзона» (визначеній Антантою ще в 1920 році, етнічно зумовленій східній межі Польщі; «лінія Керзона» стала незаперечним для США і Британії аргументом у встановленні східного кордону Польщі і після Другої світової війни) — з відступами від неї на користь Польщі. Демаркація кордону відбулася 1948 року. А 15 лютого 1951 року Москва і Варшава підписали договір про обмін ділянками державних територій: один чималий шматок від України був переданий Польщі, інший (нинішній Червоноград) — приєднаний до неї. Йдеться про угоди хоча й між комуністичними урядами, але між державами — членами ООН, тому вести мову про Пакт Молотова — Ріббентропа як про щось значуще сьогодні, щонайменше смішно.
І ще одна заувага: саме британському міністру закордонних справ лорду Керзону слід дякувати за обѓрунтування аргументами, зрозумілими західним державам, прагнення українців до соборності своєї країни, а не «вуйкові Гітлерові», як фактично пропонує Табачник, роблячи наголос на Пакті.
