«У інвестуванні в місто мають бути зацікавлені всі»

Промислові регіони сьогодні не є привабливим місцем для життя, тим більше ті, які вже втрачають свої позиції. На думку Тетяни НАГОРНЯК, кандидата політичних наук, доцента кафедри політології Донецького національного університету, сьогодні у великих міст шанси розвиватися значно менші, ніж у маленьких. «Велика частина людей, як показують соцопитування, хотіла б жити у маленьких, затишних містечках або селищах, де все близько, красиво, комфортно, екологічно чисто і стабільно. Міський/сільський успіх не залежить від розміру території, він — продукт вражень його гостей і глибинного самовідчуття його жителів», — упевнена вона. Чи може переорієнтоване промислове місто зруйнувати цей стереотип?

Продовжуючи тему «нового дихання» промислових міст, яку «День» почав у №189 від 19 жовтня 2012, ми звертаємося до питання соціальної відповідальності бізнесу, влади і городян. Всі експерти, опитані раніше, висловили думку, що неможливо тримати місто на плаву, якщо не вкладати в нього економічний ресурс. Але хіба тільки економічний? Чим є сьогодні внески інвесторів у соціальний розвиток міст: пунктами в податковій декларації або чимось більш значимим і важливим?

Сьогоднішній приклад — Артемівськ, місто з величезним потенціалом і ресурсами. Цього року Артемівськ потрапив у ТОП-20 найдоступніших міст за версією журналу «Фокус». Також за результатами дослідження, Артемівськ увійшов до трійки найдешевших міст за ціною споживчого кошика. Єдине, на що варто нарікати артемівцям, за версією журналу, це вартість міського транспорту і послуг таксі, а також тарифи ЖКГ.

З виробництва тут є Артемівський машинобудівний завод «ВІСТЕК», Артемівський лікеро-горілчаний завод, ЗАТ Артемівський завод шампанських вин «Артемівськ Вайнері», ТОВ «Екопродукт» тощо. Серед іноземних компаній-гігантів — ТОВ «Кнауф Гіпс Донбас», ЗАТ «Лафарж Гіпс». Багато хто вважає, що Артемовськ міг би стати однією з винних столиць. Для цього сьогодні робиться багато чого. Зокрема включається у список турів ЗАТ Артемівський завод шампанських вин «Артемівськ Вайнері», що окрім своєї продукції, практикує ще й екскурсії по заводу. При цьому, як відзначив в інтерв’ю «Дню» Ярослав КОЗАК, організатор турів Україною, насправді організувати тур із інших регіонів дуже складно. «Для продажу турпродукту нам потрібно зарезервувати готелі й екскурсії як мінімум за півроку вперед, але невідомо, чи будуть місця в готелі і чи проводитимуться в цей час екскурсії. І найвідоміші туристичні об’єкти Донбасу — Соледар, Артемівськ — лише «на папері» раді зустріти гостей, а на ділі провести там нормальний календарний тур практично неможливо», — повідомив він «Дню». Зрозуміло, що одним туризмом ситий не будеш. «Не все повинно триматися на туризмі. В Італії є Неаполь, який заробляє лише туризмом. Але це дуже старе місто. Я, наприклад, живу в Німеччині у старому районі, де поруч знаходиться студентське кафе, у якому колись пив вино Мартін Лютер. У таких містах, як Артемівськ такого немає», — говорить директор з маркетингу групи КНАУФ СНД ТОВ «Кнауф Сервіс» Йорг ЛАНГЕ.

На думку Й. Ланге, у промислові міста повинен інвестувати, зокрема бізнес, який знаходиться на цій території. «У більшості випадків у таких населених пунктах є одне містоутворююче підприємство, і воно в першу чергу повинне нести відповідальність за благоустрій міста, стан шкіл тощо. У нас в бюджеті є окремий пункт — соціальна відповідальність і спонсорство. Ми часто звертаємося до міста, аби вони самі вибрали, що їм потрібно більше: школа чи парк. Коли вони вибирають, ми реалізуємо проект. Дуже неправильно, коли стоїть завод, а поряд з ним покинуті школи. Діти наших співробітників повинні мати комфортні умови життя. Ми більше працюємо в Росії, зокрема в Тулі. Співпрацюємо з мером Новомосковська. І хочу сказати, що йому така співпраця дуже вигідна, оскільки ми разом реалізуємо проекти і у нього підвищується рейтинг, отже, його виберуть і наступного разу. Це потрібно розуміти. Лише так розвивається регіон. Але інвестиції задля інвестицій не діють, потрібно думати про майбутнє. Гроші повинні повертатися, через п’ять-шість років потоки йдуть назад. Від цього залежить і розвиток країни», — розповідає Й. ЛАНГЕ.

Минулого четверга відбулася презентація проекту, який повністю проінвестувала група «Кнауф». Це медичний діагностичний центр з дуже дорогим устаткуванням. За словами головлікаря Романа ЧЕБОТЕНКА, на сьогоднішній день вже є запит на лікарів, які працюватимуть у центрі. Більшість із них — нові фахівці, випускники вишів, частина — перекваліфіковані співробітники. В цілому на центр вже було витрачено 350 тис. євро. Мер міста обіцяє, що на цьому співпраця не зупиниться.

«Силами бюджету і громади цього року ми закінчимо ремонт цієї будівлі, і з 1 січня 2013 року центр працюватиме. Крім того, ми попрацювали спільно з компанією «Кнауф» зі створення інноваційного навчального центру на базі ПТУ №5. Цього року ми почали цю роботу, думаємо, що в наступному — завершимо, і в училищі з нових будівельних технологій здобуватимуть освіту молоді люди нашої громади» — заявив мер Артемівська Олексій РЕВА.

«Перший крок вже зроблено, і я це бачу як стимул і як основу для продовження інвестицій в надії, що й інші фірми, які тут мають своє виробництво, побачать це і продовжуватимуть заданий нами напрям. Я розумію, що хороше життя — це не лише робота, але й умови довкола, те, що гарантує здоров’я. Адже зберегти здоров’я — це найцінніше», — коментує цей проект Й. ЛАНГЕ.

Але на будівництві медичного центру в місті життя теж не закінчується. На сьогоднішній день йде будівництво ще одного великого об’єкта — легкоатлетичного стадіону, який входить у відповідний комплекс. Перша частина комплексу — манеж стадіону «Металург», якому присвоєно статус бази олімпійської і паралімпійської підготовки спортсменів — була відкрита в березні 2009 року. При цьому роботи з реконструкції почалися ще 2004 року. На сьогоднішній день займатися в манежі можна безкоштовно. Мер міста підкреслює, що багато в чому це заслуга артемівських спортсменів, які відстоюють честь країни на європейських і світових змаганнях, а також на олімпіадах. За його словами, цю традицію варто продовжувати. Варто відзначити, що цей об’єкт реалізується вже за рахунок бюджетних коштів. Міські чиновники впевнені, що після будівництва такого центру спортом займатиметься набагато більше людей, це стимулюватиме молодь до розвитку.

Тетяна НАГОРНЯК вважає: «Бізнес, влада і городяни відіграють однаково важливу роль в брендингу міста. Жоден суб’єкт самостійно бренд не реалізує, навіть за наявності готової стратегії. Значить, потрібен компроміс. Без влади брендинг неможливий, бо державні інститути виступлять модераторами процесу, оскільки лише у них є можливість «натискувати на всі кнопки міського пульта» одночасно для запуску і реалізації стратегії брендингу. Жителі — носії бренда і комунікативний канал його поширення. Хто стане любити місто, якщо його жителі байдужі до нього? Бізнес повинен грати одну з ключових ролей як у фінансуванні, так і в отриманні права на додаткову вартість на все, у що вони вклали гроші. Європейські три ціни на каву (на барі, за столиком і на літній веранді з особливим видом на міський пейзаж) — приклад додаткової вартості на бренд — приклад економіки вражень, яку слід реалізовувати в українських містах, селах, селищах».

На думку Романа ЗІНЧЕНКА, співорганізатора проекту «Greencubator», має бути нова формація економічних стосунків у маленьких містах, селищах тощо. «Контекст стійкого розвитку, який має три ноги: економічна, екологічна і соціальна. На одній встояти складно, на трьох легше. Власне розуміння того, що хочуть люди зробити, хто вони, для чого це їм потрібно, і найголовніше, все, що вони можуть зробити, вони повинні робити разом, дає результат», — вважає він.

Сьогодні Артемівськ позиціонується як «улюблене місто», у якому кожен повинен усвідомити своє місце і свою роль. Важливість всього цього — бути відповідальним за свій вибір.

«ХХІ ст. — епоха технологій та ідей, які здатні принести місту більшу капіталізацію і ліквідність, ніж конкретний розкручений курорт, театр з великою історією або промисловий об’єкт світового значення. Важливіше використовувати вказане в ідеї унікальності території і подати промислове місто як світ образів, а не фактів. Промислове місто може бути успішним як завдяки своїй промисловості, так і без неї. Все залежить від того, що вже є в уявленнях городян і гостей про нього, що з цього можна підсилити, уточнивши імідж акцентами, а головне — якій ідеї це підпорядкувати. Це можуть бути міста ковалів, і сталеварів, «чумацького шляху» і шоколадної казки, а може бути «місто, де все починається» або «місто, яке вирішує все«», — вважає Тетяна НАГОРНЯК.

«В Україні є декілька цікавих прикладів громад, де ця самосвідомість почала себе проявляти («День» писав про деякі з них у № 197 від 31 жовтня. — Ред.). Якщо поглянути на менші міста або села, то прикладом може бути Петро Пригара із Закарпаття, який створює культуру органічного сиру. Він не лише піднімає якість українського сиру, але й допоміг односельцям купити по корові чи теляті, аби вони могли здавати молоко на його сироварню. Чи не створює це додаткові економічні можливості? Так, створює. Я думаю, що головний аспект в цьому — питання самосвідомості людини. Тому що люди, які не сприймають себе громадою, не сприймають себе як чинники створення того або іншого регіону, зазвичай мають ще одну негативну рису — синдром жертви. Чим більше люди отримували державного патерналізму, тим більша їхня схильність до віктимності. Насправді це важка радянська спадщина, від якої можна позбавитися. Для цього потрібно зрозуміти, що ніхто не прийде і не дасть тобі роботу, не дасть можливості, нових шляхів рішення тощо. Все залежить від того, відчуває себе громада центром ефективності чи ні. Якщо люди не прагнуть до цього, якщо вони продовжують сидіти в постсоціалістичній моделі, вони отримують свої дотації від держави, яка не функціонує в інших основах. Люди думають: ось завтра нам побудують новий завод. Але завод ніхто не будуватиме», —говорить Роман ЗІНЧЕНКО.

Пострадянські принципи змісту і розвитку сьогодні як і раніше діють. Ніхто ніколи не відмовлявся від принципів лобіювання або кумівства і, швидше за все, просто так не відмовиться. На це може бути безліч причин. Але в сьогоднішньому світі комунікацій та інновацій цьому можна протистояти і знайти можливості для створення чогось нового і по-справжньому важливого. Не лише бізнес має бути соціально відповідальним, але й саме суспільство. Бенджаміну Франкліну належить фраза про те, що лінь плентається так повільно, що бідність швидко наздоганяє її. Але усвідомлення городянами свого впливу і, найголовніше, перехід до активного захисту своїх інтересів, вимагає значних зусиль і сміливості.