У непростій ситуації

Увійти всередину просто так не можна — тут пропускний режим. Комунальне підприємство «Донецький обласний соціальний центр матері і дитини» хоч і не режимний об’єкт, але без документа, що засвідчує особу, вам не сюди увійти. «У нас же маленькі дітки», — говорять нам на вході. Відомості вносять до журналу відвідин, і нам одразу видають бахіли. Це один із нових подібних соціальних центрів у Донецькій області, який після тривалої історії з фінансуванням введено в експлуатацію 2012 року. Тому тут ще свіжий ремонт, нові меблі, не поламані іграшки і не розмальовані шпалери. Про те, що центр побудовано нещодавно, свідчить і той факт, що всі дверні отвори першого поверху ширші, ніж зазвичай, вхід оснащено пандусом, у кімнатах сантехніка, меблі і вікна призначені для комфорту людей з особливими потребами. Уявити собі таке ще десять років тому було складно. Лише нещодавно увага до цієї категорії людей зросла — і почали створювати для них повноцінну інфраструктуру.

Центр призначено для соціальної, психологічної, правової і побутової допомоги молодим мамам, які опинились у складних життєвих ситуаціях. І незважаючи на те, що кількість мам, які відмовляються від дітей через деякі причини, стає меншою, чиновники області говорять, що досі це число їх не влаштовує.

За словами директора Донецького обласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді Юрія Балаболки, кількість відмов за останні три роки зменшилася втричі. За перші півроку 2013-го до них надійшло 48 заяв про відмову, з 11-ма сім’ями уклали контракти про соціальну підтримку. Решта — відмовились. «Якщо є можливість залишити дитину в біологічній сім’ї, ми це робимо», — говорить директор центру. Олена Лиховід, головний фахівець департаменту охорони здоров’я ДонОДА, називає такі дані: за останній час кількість дітей-сиріт до трьох років зменшилася з 86 осіб 2010 року і 96 осіб 2011 року до 83 дітей 2012-го. За перші півроку 2013-го ця кількість становила 43 дитини. Причини, через які мами збираються відмовлятися від своїх дітей, найрізноманітніші. «Це не залежить від соціального становища, віку матері і статусу сім’ї. У всіх бувають різні ситуації. Це й економічний чинник, відсутність житла, неприйняття дитини сім’єю або батьком дитини, народження небажаної дитини, поза шлюбом, відсутність прописки тощо», — говорить Балаболка. «Ви зрозумійте, є різні складні життєві ситуації, ці мами просто інколи не можуть знайти виходу зі становища. Ми їм допомагаємо і підтримуємо, надаємо допомогу, врегульовуємо їхні конфлікти за допомогою психологічної підтримки», — продовжує він.

ІСТОРІЇ ГАЕЛЬ ІЗ КАМЕРУНУ І ЛЮДМИЛИ З УКРАЇНИ

Зараз у Центрі перебуває п’ять мам і шестеро дітей віком до трьох років. «Складні ситуації» насправді бувають різні. Приклад тому — одна з клієнток (а саме так і називають тут молодих мам) Центру — 26-річна Гаель із Камеруну. Ця історія анітрохи не відрізняється від історій із серіалів і цілком гідна екранізації. Рік тому Гаель приїхала до Макіївки з Африки здобувати освіту архітектора. Приїхала за контрактом від університету, тому навчання було бажаним і запитаним. Перший рік навчання — підготовчі курси, на яких іноземців навчають мови й адаптують до місцевого мовного і культурного середовища. Через певний час після приїзду до України Гаель зрозуміла, що вагітна. Батьки ніяк не хотіли прийняти дитину — вона порушувала їхні плани щодо майбутнього дочки, від дитини, яка мала з’явитися на світ, спочатку відмовився і її батько. Незважаючи на це, дівчина народила хлопчика, якого назвала Максим-Габріель. Лікарі поставили йому діагноз «порок серця», але обіцяли, що до шести місяців його здоров’я стабілізується. Зараз йому вже 26 днів, це один із найменших клієнтів Центру. Хлопчик нині отримує громадянство Камеруну, і разом із мамою їх готують до переїзду додому. Після тривалих розмов з батьками і батьком дитини вони змінили своє ставлення до малюка і дочки і тепер чекають на них на батьківщині. Сама Гаель дуже вдячна Центру і особливо його директору Марині Полтораковій, яка була з нею під час пологів. «Після того, як Гаель народила і лікарі займалися її відновленням, вона протягнула мені руку і назвала мене мамою. Це були відчуття, які зараз неможливо передати словами», — згадує Полторакова.

Ще одна історія — 30-річної Людмили. Вона приїхала в Донецьку область із сусідньої Дніпропетровської. Там у неї не склалася доля, і вона розійшлася з чоловіком. Стосунків із ним не підтримує, він не спілкується і з дочкою. Із родичів у дівчини тільки тітка, яка живе в області. Допомогу спочатку Людмилі надала МГО «Мартін-Клуб», потім дівчину перенаправили до Центру. «Я дуже вдячна, що на моєму шляху з’явилися люди із «Мартін-Клубу» і Соціального центру, але треба йти далі», — говорить вона. Наразі її головна мета — придбати житло й опанувати нову професію. Дівчина вже має одну освіту — кухаря-кондитера, тепер у її планах отримати права й освіту перукаря.

До речі, в Центрі якраз можна пройти курси перукарського мистецтва і педикюру-манікюру з можливістю отримання спеціального сертифікату. Це стало можливим після договору з одним із салонів краси Донецька. Але поки що в Центрі на так багато дівчат, щоб фахівець зміг набрати групу на такі курси. Тому дівчата тренуються на собі. До речі, вигляд мають вони тут дуже гарний. «Нещодавно у нас був захід «Краса врятує світ». Адже ми повинні говорити про повну психологічну підтримку. Жінка повинна завжди почуватися жінкою. Бути привабливою і красивою. Бачили б ви, як вони змінились і про що заговорили, коли побачили себе з такого боку», — розповідає Полторакова.

Але незважаючи на те, що дівчатам тут подобається, всі розуміють: це не довгострокова перспектива, і треба займатися вирішеннями своїх проблем і вихованням дітей.

ЩО Є, ЧОГО БРАКУЄ

Цей Центр новий — з прекрасним обладнанням, молодими фахівцями. Але що відбувається в інших? Тільки в Донецькій області таких центрів п’ять, в Україні — 17. І директор Центру в Макіївці, і самі мами констатують: якщо щось і потрібно, то це підгузки, кошти на медичну допомогу тощо. У законі 2005 року, коли вводили соціальні центри, прописали норми, які на сьогодні (та, напевно, і тоді) видаються дикими. Наприклад, згідно з цими нормами, маленькій дитині на один тиждень виділяється два памперси. Але дитині до року цього ледве вистачить на один день. Те ж саме стосується і харчування. Як нас запевнила Марина Полторакова, їхні мами отримують допомогу в повному обсязі: їжі вистачає, а памперсами допомагають небайдужі люди. Як зазначає директор, «таких, слава Богу, вистачає».

Що ж до медичного обслуговування, то такого пункту в програмі взагалі немає. А враховуючи факт наближення холодів, ця проблема загострюється. «Медичне обслуговування включає і здачу аналізів, і придбання медикаментів, і якісь довідки. На все це також потрібні кошти, часто неабиякі. Але законом це не передбачено. Ми ж не медична установа і не можемо надавати таку допомогу. Ми не можемо забезпечити повної чистоти і стерильності приміщення. У нас є медсестра, це високоспеціалізований гінеколог, вона також має освіту масажиста. Є стоматологічний кабінет (гуманітарна допомога), але він не укомплектований. Усього цього замало», — говорить директор Соціального центру.

Програма реалізації подібних центрів в області фінансується за всіма пунктами. Головний фахівець управління ДонОДА з питань сім’ї, молоді і спорту Анатолій Хіміч називає суму в 605,5 тисячі гривень на один центр у Макіївці. В цілому на утримання чотирьох центрів, згідно з програмою «Молодь, сім’я Донецької області на 2013—2017 роки», з обласного бюджету 2013 року виділено 4 мільйони 461 тисячу 542 гривні. Ця сума залишатиметься такою самою і на подальші роки, але з урахуванням інфляції. За словами Хіміча, цієї суми вистачає, щоб покрити всі нормовані витрати. Але практика показує, що норми, написані ще 2005 року, давно не відповідають реальності.