У Чернігові обговорили нову серію з «Бібліотеки газети «День»

— Що спільного між Львовом та Черніговом, крім магдебурзького права? — запитала журналіст Чернігівської обласної держтелерадіокомпанії «Сівер-Центр» Ірина Воробей головного редактора газети «День» Ларису Івшину під час запису передачі студії «Діалог». Виявилося чимало. До речі, повну відповідь Лариси Олексіївни можна буде побачити 18 листопада в ефірі чернігівського обласного телебачення, а також на сайті «Дня». А крім того, в студії говорили про свого роду європейськість, притаманну цим доволі різним, але водночас близьким кожному українцю містам. А минулої п’ятниці, 1 листопада, з’явився ще один ланцюжок: у знаковий для мешканців столиці Галичини день у столиці Сіверщини, вперше після ХХ форуму видавців, було представлено нову серію видань «Підривна література».

У приміщенні Чернігівського обласного художнього музею ім. Григорія Галагана зібралося близько 150 чоловік. Вибір місця обумовлений підходами до організації — всі попередні рази «День» або привозив до Чернігова фотовиставки, або ж проводив зустрічі зі студентством в університетах. Тепер — спроба нового формату: замість світлин — книжки, а на зустріч могли прийти всі, для кого оголошена тема становить інтерес. До речі, нещодавно на Чернігівщині неодноразово або ініціювалися, або ж знаходили регіональний розвиток ініціативи газети «День». Один із найочевидніших прикладів — збірка «Чернігівщина Incognita», підготовлена 2004 р. Нинішня ж акція, підтримана старими друзями видання, стала першою для регіонального представництва Благодійного фонду сприяння ініціативам газети «День», що лише розпочинає свою роботу в Україні.

Інтерес до зустрічі засвідчило близько тридцяти анонсів, розміщених на різних сайтах в Інтернеті, але велике інтерв’ю на першій сторінці, підготовлене найстарішою обласною газетою «Деснянська правда», — так, як має бути напередодні важливої громадської події. А «Підривна література» та її представлення виявились якраз такою для Чернігівщини.

Спочатку із вступним словом виступила Лариса Івшина. Як авторка ідеї вона наголосила: «Бібліотека «Дня» виникла через те, що свого часу політичне лідерство в країні не відбулося. І тому на межі двохтисячних років постало інше питання: потрібно займатися суспільством, хоч ніхто не уявляв — як. В умовах, коли планка дискусії надзвичайно занижена, насправді треба говорити про більш масштабні проблеми, які вирощують суспільну думку. Наприклад, питання з історії: хто мав рацію — Михайло Грушевський чи Дмитро Донцов? Воно так і залишилося непроговореним. Так народилася «Україна Incognita», продовженням якої є серія видань «Підривна література». Остання ще майже не обговорена в загальноукраїнському дискурсі. А ми ж хочемо бачити себе стратегічно мислячим народом, здатним ставити собі складні запитання. До того ж в сучасному світі поряд з економічними чинниками (газом, нафтою) важливим ресурсом стає національна ідентичність. Це — наша альтернатива багатьом речам, адже світ навколо й надалі розвивається за законами конкуренції». Щоправда, років два тому газета відчула посилення інтересу громадськості: відбуваються зміни, народ прагне нової якості розуміння. Це вкрай важливо, адже, на думку головного редактора, наші проблеми зможуть вирішити інші, у розумінні — інакші за мисленням люди. Зрештою, ми маємо справу з чинником внутрішньої мотивації до змін. З чогось треба почати.

Надалі розмова точилася навколо оголошеної теми. Наведемо фрагменти із запитань та відповідей.

Сергій БУТКО, представник Українського інституту національної пам’яті: «Яким є збірний портрет вашого читача з політичної еліти — тих, хто ухвалює рішення? Чи багато їх зараз?

Л.І.: — Дуже ціную вашу роботу: в Україні є справжня патріотична партія — українських істориків. Може, вона й не об’єднана, але робить важливу політичну роботу. Що ж до нашого читача — якби всі українські політики читали газету «День», то політична еліта дійсно була б. Проте в нашому суспільстві є люди, які цікавляться, розуміють. І вони є в різних партіях. У будь-якому разі, починати слід із поглядів та принципів. Це дорога річ — за них треба платити. А хотілося заробляти. Коли атмосфера зміниться — тоді й з’являться справжні партії. На жаль, спостерігається й певна розбещеність у суспільстві — спробуйте зібрати мітинг (чи владі, чи опозиції), та при цьому не заплатити учасникам. І що тоді погляди? Між наведеними підходами — велика дистанція. Як перейти до того, щоб еліта читала, а її розум (а не щось інше) став критерієм вибору? Тобто йдеться про багатостороннє завдання, що може бути розв’язане на засадах самоврядування й поваги до людини. Головний фронт — індивідуальний і колективний опір деградації. Ми не маємо права опускати інтелектуальну планку.

ЩОДО АВТОРІВ «ПІДРИВНОЇ ЛІТЕРАТУРИ» — ВВАЖАЄ ДОЦЕНТ ІНСТИТУТУ ІСТОРІЇ, ЕТНОЛОГІЇ ТА ПРАВОЗНАВСТВА ім. О.М. ЛАЗАРЕВСЬКОГО ЧНПУ ім. Т.Г. ШЕВЧЕНКА, КАНДИДАТ ІСТОРИЧНИХ НАУК ТАМАРА ДЕМЧЕНКО — ДІЄ ПРИНЦИП, СФОРМУЛЬОВАНИЙ РОМЕНОМ РОЛАНОМ: «НЕ ВСЕ СУЧАСНЕ ВІЧНЕ, АЛЕ ВСЕ ВІЧНЕ — СУЧАСНЕ»

Людмила ЗІНЕВИЧ, доцент кафедри гуманітарних дисциплін Чернігівського державного інституту економіки та управління, кандидат філологічних наук: — Ліна Костенко сказала, що українських поетів не чують, Юрій Андрухович — до українських інтелектуалів не прислухаються. Ви багато робите для того, щоб їх почули. Чи не плануєте поширити свою діяльність і в інших країнах? Поясню, чому запитую про це. Нещодавно я повернулася з наукової конференції в Мінську, де мені вдалося здійснити один експеримент: попросила студентів написати асоціативне поле до слова «Україна». Відповідь така: сало, море, хохли. Залишилося дуже прикре враження. А професура бідкалася, що немає старих можливостей щодо передплати літератури з України й, відповідно, ознайомлення з нашим інтелектуальним контекстом. Чи не планується, наприклад, розповсюджувати «Підривну літературу» в країнах ближнього зарубіжжя?

Л.І.: — Мабуть, Україні давно уже варто займатися сусідами. Головне, чим повинен володіти журналіст — розумінням картини світу, бо без цього він ризикує залишатися далеким і від подій у своїй країні. Щодо ж нашої газети — робимо, що можемо. Працюємо з російськими та білоруськими колегами, а надалі — потрібні тисячні зусилля. Потім треба займатися й власною репутацією, бачити себе як країну, щоби протидіяти негативним інформаційним впливам.

Людмила ЧАБАК, директор проектів Сіверського інституту регіональних досліджень, кандидат філософських наук: — Як часто відбуваються подібні зустрічі з читачами в інших містах України?».

Л.І.: — На початку наших культурологічних ініціатив — дуже, дуже часто. І не завжди через велике бажання подорожувати країною, скоріше то була реакція на тодішню «солідарність» колег: коли ми видали перші свої книжки, ніхто не написав ні слова. Зараз атмосфера навколо інтелектуальних справ теплішає, меншає міркувань на кшталт: «А хіба таке цікаво людям? Чому ми повинні піарити наших конкурентів?» На мою думку, перед тим як навчитися конкурувати, треба навчитися співпрацювати. Першим таким містком між різними ЗМІ стала наша фотовиставка, й нині це одна з хороших ознак одужання. А майже півтора десятиліття тому ми застосували метод «від хати до хати» (у часи інформаційного суспільства!), точніше — «від університету до університету». І першим був Ніжинський, знову ж таки, — на Чернігівщині. Потім — неймовірна зустріч у Прилуках».

Дмитро КАЗІМІРОВ, спеціаліст Чернігівського центру перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, кандидат історичних наук: — Під час одного з виступів ви зазначили, що мільйони людей розібрали Берлінський мур по цеглині. Коли ж українці почнуть розбирати свої духовні мури, стануть відкритішими для світу? Як це зробити швидше?

Л.І.: — Народи Центральної Європи виявилися більш готовими до зазначених вами процесів. Україна — набагато складніша країна, з різноманітними впливами, з доволі складною історією. Подивіться, після Першої світової війни всі народи навколо нас збудували свої держави, а ми — ні. Основна наша проблема — в сильному громадянинові. Він став найбільшою жертвою в ХХ ст. Тому зусилля треба вкласти в реставрацію людини. Слова Джеймса Мейса про постгеноцидне суспільство — це не лише наукова формула. Якщо десь з’являється пам’ятник Сталіну чи подібному діячеві — значить, ця територія найбільше «зруйнована». Тож у нас не вийде взяти цеглину та перенести. Треба дуже багато терпіння, освіти, виховання, щоб ситуація змінилася.

ДИРЕКТОР ЧЕРНІГІВСЬКОГО ОБЛАСНОГО ХУДОЖНЬОГО МУЗЕЮ ім. ГРИГОРІЯ ГАЛАГАНА ІРИНА РАЛЬЧЕНКО (ЛІВОРУЧ) ПОДІЛИЛАСЯ: «МЕНІ НАДЗВИЧАЙНО ПРИЄМНО, ЩО ПРЕЗЕНТАЦІЯ СЕРІЇ «ПІДРИВНА ЛІТЕРАТУРА» ВІДБУЛАСЯ В НАШОМУ МУЗЕЇ, ДЕ ЗБЕРІГАЮТЬСЯ СПРАВЖНІ МИСТЕЦЬКІ СКАРБИ. МОЖЛИВІСТЬ СПІЛКУВАННЯ З ТАКОЮ РОЗУМНОЮ ЛЮДИНОЮ, ЯК ПАНІ ЛАРИСА ІВШИНА, КОТРІЙ ПРИТАМАННЕ МИСЛЕННЯ ЗОВСІМ ІНШОГО РІВНЯ, — ЦЕ ТАКОЖ СКАРБ, ЦЕ СПРАВЖНЯ РОЗКІШ У ЧАСИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ДЕГРАДАЦІЇ»

Під час обговорення найдетальніше проаналізувала «Підривну літературу» Тамара Демченко — доцент Інституту історії, етнології та правознавства ім. О.М. Лазаревського ЧНПУ ім. Т.Г. Шевченка, кандидат історичних наук. Вона відзначила абсолютне поєднання праць, уміщених у збірці: йдеться про ідейну близькість позицій людей, розведених у часі та просторі. Наприклад, Степан Бандера розмірковує над тим новим, що принесла світу рання загроза ядерної війни, та над проблемами, що постали у зв’язку з цим перед діячами національно-визвольного руху. І тут же поруч академік Андрій Сахаров на подібних засадах ставить питання про демократизацію радянського устрою, вказує, що продовження використання класової ідеології загрожує всьому людству. Або ще один приклад — щоденник Тараса Шевченка та стаття Івана Огієнка — «Перше видання революційних віршів Тараса Шевченка». Щодо авторів збірки, вважає Тамара Демченко, діє принцип, сформульований Роменом Роланом: «Не все сучасне вічно, але все вічне — сучасне». Наприклад, Борис Грінченко писав наприкінці ХІХ ст.: «Сумно, сумно стане тому, хто подивиться тепер по нашій Україні». Уперше в подібній збірці представлено жінку — Ліну Костенко. Її статті, на думку науковця, — найвище досягнення сучасної української публіцистики поза будь-якими жанровими рамками. Серед закордонних авторів Єжи Гедройц дав високі зразки шляхетності спілкування, думок; Михайло Хейфец — дружби. Потрібно читати, щоб знати минуле, саме на тому може розвиватися національна гідність, а це запорука самоповаги до нас інших народів. І читати всім, а не лише молодому поколінню. Як в тому гаслі, що взяв для свого вкрай підривного журналу Олександр Герцен: «Кличу живих».

Професор Ніжинського університету ім. М.В. Гоголя, доктор історичних наук Сергій Леп’явко нагадав присутнім сучасні й нині слова Антона Чехова: «Треба по краплині видавлювати з себе раба». На його думку, автори представлених творів мали перед собою таке надзавдання, бо принаймні частина з них виявилася причетна до рабства. Скажімо, Віктор Петров, якого завербувало НКВД-МГБ. Мабуть, історику, суспільному діячеві важко було сполучати в собі такі речі. Утім, вони прагнули позбутися рабства, тож авторів серії «Підривна література» об’єднує любов до свободи духу. А вільній людині жити в невільному суспільстві дуже важко. Уявімо собі ситуацію в Російській імперії, тим більше — в Радянському Союзі. Коли хтось не міг жити без свободи, то він вибирав небезпечну волю. Як приклад Сергій Леп’явко навів постаті Тараса Шевченка та Андрія Сахарова. Обидва — до певного моменту люди успішні у своєму суспільстві. Але щось змінило їхню долю, причому свідомо: не що інше, як боротьба за свободу духу. Можемо стверджувати, що одночасно йдеться й про боротьбу за Україну, адже що більше поле свободи в кожного з нас, то більше її в Україні.

У обговоренні також взяли участь: Людмила Зіневич, директор обласного художнього музею Ірина Ральченко, поетеса Надія Галковська.

Кажуть, що не буває однакових зустрічей, але ж є те, що їх об’єднує. Цього разу — акція «Подаруй «Бібліотеку «Дня» рідній школі». Народилася вона, до речі, саме в Чернігові — під час однієї з Фотовиставок газети «День» її запропонував Валерій Коваль. І надалі успішно проходила в багатьох інших містах. Більше того, стіни колишньої чернігівської жіночої гімназії для неї — рідні, бо саме тут, у приміщенні галереї сучасного мистецтва «Пласт-Арт», акція започатковувалася. Цього разу книжки дарували від імені голови ради Асоціації земляцтв України, голови Чернігівського земляцтва в Києві Віктора Ткаченка та депутата Чернігівської обласної ради Анатолія Мірошниченка. Водночас стало відомо про придбання добірок книжок «Підривна література» обласними бібліотеками та про оформлення регіональною торговельно-промисловою палатою тридцяти шести передплат газети «День» для вчителів Чернігова.

На завершення зустрічі радник голови облдержадміністрації Віктор Тканко вручив подяку голови облдержадміністрації Володимира Хоменка журналістському колективу газети «День» — за сумлінну працю, високий професіоналізм, значну увагу до минулого та сьогодення Чернігово-Сіверщини й популяризацію інформації про історико-культурну спадщину.