Не-дипломатично відверта розмова

Слухачі курсу «Зовнішня політика» Дипломатичної академії України при Міністерстві закордонних справ запросили головного редактора «Дня» Ларису Івшину на відкриту лекцію. Майбутні дипломати виявили велику зацікавленість у розмові щодо нинішньої ситуації в країні, репутаційних втрат, реакції світу на останні події на Євромайдані. Лариса Олексіївна погодилася поспілкуватися, привітавшись зі слухачами академії словами: «Дипломати — це ті люди, які професійно зацікавлені в існуванні Української держави».

— Ми багато говорили про інформаційне забезпечення зовнішньої політики, але сьогодні нам було б цікаво дізнатися про досвід газети «День», її проекти, професійні пріоритети. У потоці життя газета обираєте для матеріалів такі теми, що формують громадянство, «вирощують» його, робить вас модераторами у суспільно-політичному процесі країни, — розпочала зустріч модератор, викладач Дипломатичної академії Валентина РУДЕНКО, представляючи Ларису Івашину. — Важливо розуміти слухачам, що «День» виходить з... 1996 року! І видання не просто «на плаву», а стало головним рупором у друкованому інформаційному полі. Якщо говорити образно, то український ринок ЗМІ — це своєрідний «цвинтар можливостей». Стільки було прекрасних проектів, які уже «відпочивають». А ви й досі видаєте цю прекрасну газету і до вас тягнуться все нові читачі.

— Дякую Валентині Степанівні за запрошення. Якби не її наполегливість, я б ще довго думала, чи вже в мене є нове відчуття, що є про що говорити.

Всі ці події, що зараз відбуваються в країні, вкладалися в мої передбачення, які сформувалися ще дуже давно. Ті, хто вчився в радянський час, бачив розпад Союзу, міг собі уявити, скільки часу нам відведено для того, щоб опритомнити, дуже швидко взятися за створення власної держави. Тому мені здавалось, що час у новітній історії країни треба використати максимально ефективно. Ми поставили собі за мету видавати газету, яка дійсно, як зазначила пані Валентина, «підтягує» людей, допомагає сформувати громадянське суспільство, — зауважила Лариса ІВШИНА. — Що в Україні відбувалося за цей час, наскільки глибоко змінилася країна і зрештою, де ми перебуваємо сьогодні? Для того, щоб це зрозуміти, варто, мені здається, послідовно читати газету «День». З нашими читачами я говорю про це, розуміючи з якого місця треба починати, а в якому закінчувати. Але інколи аудиторії, які теж живуть своїм цікавим життям, але якось обходяться без газети «День», не розуміють елементарних речей. Думаю, це через те, що ми всі разом вчасно не прочитали певного мінімуму важливих книжок. Ми їх не засвоїли і не осмислили. У нас чим тільки хочеш  нафаршировані  голови, але часто не тим, що потрібно. Ми повинні ставити запитання: якщо Україна — не Росія, то чому сьогодні вона не там, де Польща? І приємно, що молодь, яка сьогодні вийшла на Майдан, ставить собі це запитання. В Україні знайшлося дуже багато людей з таким гострим відчуттям гідності. Підросла розумна молодь. Коли був перший Євромайдан, у мене було відчуття обов’язку бути з ними і прийти туди, бо я відчувала, що серед них є моя аудиторія — ті, з якими я зустрічалася й ті, хто читає газету або беруть участь у наших проектах. Тоді я відчула, що до цих студентів треба прийти. У мене там відбулася цікава розмова. Один хлопець до мене підійшов і попросив автограф. Я йому кажу: «Ви точно переконані, що це в мене хочете взяти автограф? Я — не телевізійна людина». Він каже: «Ні, я знаю і читаю газету «День» і дякую вам за книги». Може він там один такий був на Євромайдані, але він саме мені зустрівся і мене це дуже зігріло. Я подумала: «Може, й справді — десь ці книги трохи попрацювали і проросли новими знаннями і розумінням нашого світу». Тому, з одного боку, пишаюсь людьми, які є на Майдані. Але з іншого -вважаю, що ненормально кожні дев’ять років народу підриватися і виходити протестувати в таких умовах. Це — свідчення непрацюючої політики. Я б хотіла, щоб українці колись жили у такій країні, де все вирішується на виборах... Звичайно, пікети і демонстрації теж дуже потрібні, бо вони є в усьому світі, але це не повинно мати такого надривного характеру і не повинно бути таким серйозним катаклізмом. За допомогою всіх своїх проектів ми намагалися сприяти розумінню суспільством самого себе, спільного національного організму. Чи правильно в нас викладають історію? Куди рухається країна? Які цінності нам дорогі? Все повинне бути перебудоване абсолютно інакше — під функціонально-ціннісну потребу. Якщо люди хочуть мати розуміння своєї країни, їм треба дати засвоїти спецкурси з історії та державотворення. І ми в цьому допомагаємо.

Виступ Лариси Івшиної переріс у діалог. Майбутні дипломати прагнули якомога більше розпитати відомого редактора про своє бачення «внутрішньої кухні» українського політикуму, «сценарії» та «дійових осіб» Євромайдану.

Пропонуємо читачам фрагмент розмови.

Оксана ВАСИЛЬЄВА, слухач академії:

— Місія Вашої роботи — просвітницька. По суті, «День» та проекти газети знайомлять українців з... Україною. А як, на Вашу думку, вибудовується сьогодні імідж нашої країни за кордоном? Як країні правильно себе позиціонувати?

— Багато є способів правильного позиціонування, якщо є держава. Інша справа, коли це, за великим рахунком, імітація держави. Розгін студентського Євромайдану — безумовно, це жахлива подія. Але реакція українців, коли мільйон людей вийшов на вулицю, — це іміджеві програма на десятиліття. Головне — не втратити цей моральний капітал. Щоб це потім не стало цирком «Шапіто», коли немає реальних вимог та розуміння ситуації. Треба вчасно вийти, але й вчасно піти... Скільки триватиме Євромайдан, і чим саме закінчиться — питання відкрите. І це так само має іміджевий характер. Я б дуже не хотіла, щоб ті іноземці, хто приїздив у захваті сюди фотографуватися, як на сафарі, потім говорили, що нам знову не вдалося. Це несправедливо. Українці показали миттєву реакцію на серйозний подразник. Це шалений вияв гідності.

УВАЖНО!

   Імідж країни, яка бореться за свободу, але не вміє жити в повсякденні, це поганий імідж. Він нетривкий. Треба навчитися робити не лише емоційні інформаційні приводи, але й раціональні. Якщо говорити про життя країни в нормальному ритмі, то я переконана, що це має бути система інститутів, які заохочують людей навколо нас глибше пізнавати України. Нам потрібно мати свої а-ля Гете-інститути.

Ганна ЗВОНКОВА, слухач академії:

  — Ларисо Олексіївно, захоплюємося об’ємом і якістю проектів «Дня». Але зізнайтеся, які плани маєте на майбутнє — про кого ще хочете розповісти, чиї книги перевидати в Бібліотеці «Дня»?

— Першочерговість проектів залежить від гострої потреби суспільства. Є такі тексти, які можна десять разів надрукувати і доведеться робити це ще раз. Їх треба розтлумачувати. Країна така, що в кожну аудиторію треба йти, брати людей за руку і пояснювати — чому так, а як могло бути...

Ми підіймали планку далі, до таких висот, що в нас взагалі може залишитися три читачі. А може, варто піти від зворотного — видавати комікси? Світ ускладнюється, а люди спрощуються. Треба шукати адекватні прийоми, щоб людей не відлякувати. Ми робили товсті книги, типу «Сили м’якого знака» зараз — серії тонких «Підривна література» та «Бронебійна публіцистика». Перестануть читати тонкі книги — почнемо видавати комікси (посміхається).

У мене є ще одна ідея — написати книгу «Новітня історія для «чайників». Українці не знають своєї історії, не знають того, що відбувалося буквально вчора, наприклад, за яких обставин ми вступали в Раду Європи.

Також я давно хотіла зробити книгу, яка б замкнула наш цикл про сусідні країни. У нашій Бібліотеці вийшла «Україна Incognita», «Дві Русі», «Війни і мир, або «Українці — поляки: брати/вороги, сусіди...». Але в нас є ще важливий сусід — Туреччина. І книгу про нашу спільну непросту історію треба ще написати.

Тетяна НАУМЕНКО, слухач академії:

  — Росія веде з нами не лише політичну, інформаційну та економічну співпрацю. Вона веде агресивну політику знищення нашої національної свідомості. Наприклад, у нас було Євро-2012, що відразу підняло відчуття гордості за країну, а потім — це відчуття опустили «мовним законом». Національна свідомість українців готова яскраво себе проявити, але цьому заважають політики — старе покоління. Як правильно культивувати позитивні смисли — смисли національної гідності?

 — Кожен має почати з себе. Ми, наприклад, використовуємо усі можливі плацдарми. Орієнтири сьогоднішньої еліти — матеріальний світ. На якийсь час нам потрібна була ця, принаймні відносна, стабільність. Але з другого боку — безкінечна турбулентність теж шкідлива. Ті, хто так завзято валить Януковича, але не знає, що робити далі, працює на кого? Всі хочуть, щоб напряму керував тут Путін. Боротьба — так. Але з розумом. Потрібно знати, за що тиснути, коли і скільки. Знати, коли домовлятися, які вимоги висувати та умови перемовин. У Росії великі плани щодо України, і не тільки щодо нас. Але що українці зробили для кращого розуміння ситуації і зосередження уваги щодо правильних орієнтирів? Нещодавно була річниця Юрія Шевельова. А чи всі перечитали його «Москва, Маросєйка» — у наших книгах, на нашому сайті. Прочитайте і зрозумієте, наскільки глибоко і далеко бачили наші інтелектуали. Цей твір написано в 1954 році в Бостоні. Вже тоді він назвав трьох основних ворогів України — Москва, «кочубеєвщина» та провінціалізм. Ми повинні долати ці хвороби, адже вони й досі живучі.

ВРАЖЕННЯ

Ігор ЖАЛОБА, завідувач кафедри дипломатичної і консульської служби академії, професор:

 — Для слухачів — це друга освіта. І важлива складова — інформаційна насиченість. Зустрічі з практиками такого рівня, як Лариса Івшина, дають майбутнім дипломатам не якісь віддалені теоретичні поради, а відверто розповідають, як функціонує газета сьогодні, в яких умовах, як здійснюється висвітлення міжнародних новин? Зустріч була цікавою, інформаційно-насиченою та корисною не лише для слухачів, а й професорсько-викладацького складу. Будемо раді подальшій співпраці та майбутнім зустрічам.

Анна СІРЕНКО, слухачка академії:

 — Розмова вийшла дуже раціональною та важливою. Про конкретні проблеми та правильну реакцію на них. Куди йде Україна? Маршрут від Лариси Івшиної — чіткий і зрозумілий. На таких людей, як редактор «Дня», молодь сьогодні рівняється. Побільше б таких відвертих розмов — було б інше розуміння країни. Я прочитала статтю у «Дні» про зустріч Путіна та Януковича. Від влучної назви «Переяслав-2?» до аналітичного змісту матеріалу — все спонукає до глибоких роздумів.

 Просто дивує, як одна людина може керувати не лише якісною щоденною газетою, але й десятками не менш важливих соціальних проектів. Чого варта тільки Бібліотека «Дня», яку треба нашій молоді перечитати?

Тетяна ІВАЧЕВСЬКА, слухачка академії:

 — Газету «День» знаю давно. Не один рік слідкую за діяльністю Лариси Івшиної. Вона мені передусім цікава, як велика інтелектуалка. Вона робить з суспільством те, що наші політики тільки намагаються зрозуміти. Її проекти, зокрема Бібліотека «Дня», допомагають зародити в Україні громадянське суспільство, надихають до вивчення історії та заглиблення в свою сутність. Хто читає «День», той не просто отримує інформацію, а знаходить для свого мозку серйозну поживу. Переконана, що газета розвиває імідж України, зокрема, на це спрямована англомовна версія. Приємно було познайомитися, почути враження від актуальних подій в країні, «сценарії» та «дійових осіб» Євромайдану.