За Майдан

Цього вівторка у Київському будинку вчителя вручали премію ім. В. Стуса. Уже стало доброю традицією присуджувати нагороду на Свято різдвяних Василів та згадувати не тільки Стуса, а й інших його тезок-письменників — Симоненка, Чумака, Еллана-Блакитного. Заснована ще 1989 року Українською асоціацією незалежної творчої інтелігенції, Премія присуджується авторам, які мають видатні успіхи у своїй галузі й займають виразну громадянську позицію. На відміну від попередніх років, цього разу вона, за словам Євгена Сверстюка, — «безсеребряна».

Захід розпочався веселим щедруванням і віншуванням під звуки бубна і дзвоників. Це дитячий фольклорний театр «Дай Боже» привітав усіх із початком нового року та побажав усіляких гараздів.

На думку організаторів, цього року на премію ім. В. Стуса заслуговують мітингувальники, тому на свято були символічно запрошені «усі майдани України».

Для урочистого нагородження на сцену вийшов один із засновників премії відомий дисидент Євген Сверстюк. Він вручав цю громадську відзнаку ще в радянські часи, коли отримувати її було заборонено — тоді вона була політичним викликом. «Премія дається людям різного віку і за такими трьома критеріями, — наголосив Сверстюк. — Перший і головний критерій — присутність імені кандидата в українському духовному просторі. Майдан дав дуже багато таких людей. Але за традицією ми обрали трьох. Другий критерій — культура Василя Стуса. Цього — до всіх не прикладеш... І третій — дух Василя Стуса». Щоб пояснити, що це таке, Сверстюк послався на спогади Романа Корогодського, якого кагебісти викликали на допит, щоб дізнатися, ким є Стус. І чоловік відповів, що Василь — це голуб. «Але з другого боку, Стус — непохитний і безкомпромісний, — додав пан Євген. — Він ішов своєю дорогою до кінця — дорогою свідомої жертви. Це — людина героїчної дії. Дивіться: що могло змобілізувати Майдан? Сюди без високого духу, без волі й без зухвальства, лише раціональними методами, людей не приведеш».

Цьогорічних лауреатів премії ім. В. Стуса — Руслану Лижичко, Святослава Вакарчука та Сашка Положинського, окрім спільного «стусового» або ж «майданного» духу, об’єднує те, що всі вони народилися у травні, всі — в 1970-х і всі — співаки.

Для вручення премії першою запросили Руслану, яка залишила біля портрета Стуса ліхтарик як символ вічного світла, а також нічних чергувань на Майдані. Вона зачитала вірш поета «Як добре те, що смерті не боюсь я...» та згадала, що 1972 року Стус звернувся до Верховної Ради СРСР із заявою про відмову від радянського громадянства. У ній були такі слова: «Бути радянським громадянином — значить бути рабом». «І я ніколи не думала, що у 2014 році ці слова знову будуть актуальними, — зауважила співачка. — Це означає, що країна — в постійній небезпеці. Майдан потрібен не для того, щоб змінити політику чи політиків. І не для того, щоб змінити одну систему на іншу, як зараз говорять. Майдан є для нас великою еволюцією». Співачка виконала Гімн України під сяйво ліхтариків із залу та заспівала попурі з колядок, які підхоплювали глядачі.

Наступним на сцену запросили Вакарчука. «Я не великий любитель премій, — зізнався він. — Вони у своїй більшості не дуже важливі для мене. Але через два імені, пов’язані з цією премією, я не міг сьогодні не прийти сюди. Це — імена Василя Стуса й Євгена Сверстюка. Їхнє життя показує своїм прикладом, як у важкі часи люди можуть не лише не опускати голову, а й не тримати язика за зубами». На завершення промови Святослав розкритикував українців. «Хоча руками ми є дуже працьовитими, але інтелектуально — лінива нація, — сказав він, на що дехто в залі зреагував несхвальними вигуками. — А лінивий народ — це прекрасна умова для зародження авторитаризму й корупції, — продовжив співак. — Усередині ми повинні мати принципи, які за жодних умов не можна порушувати. У мене не було ілюзій щодо 2004 року, немає їх і зараз. Але сам факт того, що є люди, які не готові опускати голову і що кількість цих людей зростає, є запорукою того, що в цій країні колись настане і соціальний, і матеріальний, і духовний добробут».

Сашко Положинський вийшов на сцену з наплічником, оскільки одразу після вручення премії мав їхати до Луцька — працювати над записом нової пісні. Цю патріотичну композицію співак речитативом виконав зі сцени. За його словами, премія ім. В. Стуса важить для нього не менше, ніж перемога на фестивалі «Червона рута-97».

Наприкінці вечора Євген Сверстюк підписав усім лауреатам книжки із віршами Василя Стуса та спогадами про поета.