Сергій КЛЮЄВ: «Війну проти нас затіяли ті люди, які не хочуть відкритої, демократичної, розвиненої країни»

Чому було зірвано переговорний процесс, і чи відчуває влада свою відповідальність за те, що учора почалося в урядовому кварталі? Ці запитання ми намагались поставити нашому інтерв’юєру народному депутату, члену фракції Партії регіонів Сергію Петровичу Клюєву. Адже в переддень цих подій, коли ми записували інтерв’ю,  він був чи не на 100% упевнений, що ситуацію вдалося стабілізувати, повернути практичну політику з вулиці в парламент, тішився, що Закон про амністію працює, і міжнародна спільнота бачить поступальний рух...

Але, на жаль, його мобільний не відповідав, у парламенті його не бачили, і помічники повідомили, що не мають з ним зв’язку...

— Ви нещодавно повернулися зі США. З ким зустрічалися? Про що говорили?

— Я зустрічався з багатьма конгресменами, сенаторами, представниками держдепу. Зокрема — з сенатором Крісом Мерфі і Джоном Маккейном, які приїжджали до України на початку грудня. Я й тоді з ними бачився. Ми обговорювали політичну ситуацію. Це була друга зустріч. Основний момент, який ми обговорювали, це недопущення ескалації конфлікту та застосування сили проти мирних демонстрантів.

Президент і уряд роблять усе можливе для того, щоб знайти вирішення питання мирним шляхом. Підтвердження цього — і відставка уряду, і готовність сісти за стіл переговорів для проведення Конституційної реформи, і Закон про амністію, в який не вірили, а ми його прийняли. І я дуже радий, що у нас інтерв’ю саме сьогодні, а не в п’ятницю, або суботу минулого тижня, бо зараз я вже можу вам показати результат. Ми дуже послідовні і миролюбні в процесі пошуку розв’язань, досягнення компромісу.

— І що Вам на ці успіхи відповіли в США?

— Я вам кажу те, що я говорив їм. Я розповів, що уряд зробив, що Президент. І вони це дуже схвалюють. У США бачать просування вперед.

Гарячі голови зараз ставлять питання запровадження санкцій. Я вам відповім спокійно: ніхто там жодних санкцій не збирається запроваджувати. Це останнє, що можна зробити. Після того, як запровадили санкції, залишається лише закрити амбасади і оголошувати війну. Але я не думаю, що це конструктивний підхід.

Я б міг зрозуміти гарячі голови у випадку, якщо ми ведемо політику загострення, і ситуація нагнітається. Але ж ми щодня робимо крок назустріч, поступаємося де можливо і де неможливо. Я  вважаю, що на тлі цього позитивного руху питання санкцій є просто недоречним.

Я зустрічався з лідерами громадської думки, колишніми амбасадорами, керівництвом політичних інституцій, з Головою комітету з міжнародних відносин у Конгресі Ед Ройсом, з Дане Рорабахером, він член комітету з міжнародних відносин у Конгресі. Зустрічі були досить високого рівня. І зазначу, що всі дуже глибоко в темі. Я з ними розмовляю не як з американцями, які живуть проблемами лише Техасу та Арізони, а — як із людьми, які дуже глибоко в темі і розуміють що відбувається, і глибоко переживають процеси в Україні, кожен — зі своєї причини.

— Це комплімент їм, але не нам. Погодьтеся, не робить честі Україні те, що вона поставила на вуха весь світ, і люди через океан уже практично вивчили топонімію Києва.

— Абсолютно вірно. І це одна з тем, які я ставлю. Наприклад, я зустрічаюся з республіканцями і демократами, одні в опозиції, а інші — в коаліції. Я їм кажу: шановні колеги, ви коли приїжджаєте до нас до України, ви завжди виходите з єдиної позиції щодо Америки. Але чому в Україні ми намагаємося свої внутрішні проблеми вирішити за рахунок когось, виносимо сміття з хати, показуємо світові, яка у нас незгода, конфлікти, проблеми? Нам потрібно бути патріотами своєї країни. Ти повинен все робити, щоб країна жила краще, щоб зростав рівень життя, соціальний захист, економіка розвивалася і країна була незалежною з демократичними принципами життя суспільства. Ось це — головне завдання. І виїжджати за межі України ми повинні з єдиним завданням. Визначити, що корисно нашій країні. І ось це просувати. Наприклад, ми зараз багато говоримо про підтримку МВФ, так разом просуваймо. А не так, що представники влади просять допомоги, а представники опозиції поводяться за принципом: чим гірше, тим краще. У результаті страждають прості люди.

ПРО БЮДЖЕТ

— Вас називають лобістом №1 у парламенті. Адже ваш округ (№46, Донецька область) став «чемпіоном» з бюджетних дотацій і субвенцій (64 мільйони гривень). Розкажіть, як і на що витрачаються ці гроші? І як Вам удалося досягти цього?

— Це завдання будь-якого «мажоритарника» — боротися за інтереси свого округу. Але навіть до того, як я став депутатом Верховної Ради, ми постійно втілювали в життя соціальні програми, вкладали гроші в ремонт шкіл, дитячих садків. Дуже багато я робив за власний кошт, за рахунок коштів «Фонду Клюєва». Багато мільйонів гривень на постійній основі вже кілька років ми виділяємо на різноманітні програми з покращення життя нашого регіону.

А щодо суми, яку ви назвали, то я, чесно скажу, був здивований, коли виявилось, що вийшла така цифра. Однак, заспокою вас, що далеко не факт, що я через місяць залишуся «лідером» у цій сфері, оскільки розподілятимуться гроші на капітальне будівництво. І ці «перекоси», що сталися зараз, будуть компенсовані за іншими статтями іншим регіонам.

Я за те, щоб кожен регіон отримував ті гроші, яких йому вистачатиме для того, щоб розвиватися.

— А як справи з надходженнями з вашого регіону? Вони так само, як і в середньому по країні, зменшуються? Ваш виборчий округ депресивний?

— Ні. Там багато діючих підприємств. Проте, звичайно, у зв’язку з економічною кризою вони мають свої проблеми. Як почалося 2008 року, так і нині з кризи ми ніяк не можемо вийти. Та й зовнішньоекономічна ситуація дається взнаки.

До того ж, скажу чесно, наявність барикад у центрі столиці й захоплення адміністративних будівель у низці областей ніяк не допомагає інвестиційному клімату.

ПРО ПОСТАНОВУ НАЦБАНКУ №49

— Як член Ради Нацбанку Ви знали про підготовку постанови НБУ № 49 чи це стало для Вас несподіванкою?

— Я вже не є членом Ради Нацбанку. 11 січня цього року закінчилися мої повноваження. Вже минуло сім років, коли мене було обрано на цю посаду. Але я все одно прокоментую ваше запитання.

— Тобто Ви не знали про те, що готувалася така постанова?

— Ні, не знав.

— Тож, на Вашу думку, в ній більше плюсів, ніж мінусів, і в чому полягають ті й інші? Чи вважаєте достатньою заяву Арбузова про те, що ситуація на валютному ринку керована? Чи йому слід було б, як лідерові уряду, сказати ще про щось? Чи зможуть керувати своїми фінансами також і прості люди, чиї реальні зарплати вмить «просіли»?

— Це вимушена міра. Як людина, яка знає про ведення бізнесу, скажу, що це не зовсім дружня дія, однак, якщо враховувати, що на тлі політичної кризи з’явилися тенденції до розбалансування банківської системи, то її можна виправдати, як вимушене рішення. І я сподіваюся, що її скоро скасують.

Вже є результати: припинився відтік валюти з країни.

— Але курс гривні продовжує падати...

— Готовий підтримати. Однак загалом постанова дала позитивні результати. Хоча, звичайно, аплодувати їй я б не став.

— Як швидко цю постанову може бути скасовано?

— Все залежить від того, наскільки активно ми буде просуватися в пошуках компромісу в політичних рішеннях; як буде сформовано уряд, і які завдання новий Кабмін перед собою поставить, щоб збалансувати ситуацію.

— Ціна цього «збалансування» може бути дуже висока для ВВП. Ми на редакційну пошту вже отримали багато заяв різних об’єднань виробників, які відзначають дуже високі ризики.

— Треба шукати баланс. Постанова №49 дозволяє розв’язати значно більше проблем. Якщо допустити паніку на фінансовому ринку, то можна отримати дуже плачевні результати як для промисловості країни, так і для кожного мешканця нашої держави.

ПРО НОВИЙ КАБМІН

— Новий уряд працюватиме на утримання курсу гривні?

— Це як міра сьогоднішнього дня. А, загалом, завдання — розвиток економіки, проведення антикорупційних заходів, проведення реформ, які дозволять інтегрувати нашу країну у світову спільноту.

— А де шукати людей під такі завдання?

— Звичайно ж в Україні. У нас достатньо фахівців, які зможуть впоратися з такими завданнями. Потрібно просто, щоб було чітке розуміння стратегії і тактики, і кожен займався своєю справою.

— У цьому уряді Азарова ви бачите таких фахівців?

— З цього уряду хтось повинен залишитися, а хтось піти. Я б не хотів обговорювати кадрові проблеми уряду в персоналіях.

— Одну персону давайте все-таки обговоримо — вашого брата. Його називають явним кандидатом на пост прем’єра.

— Ми за останній час зіткнулися з явною інформаційною атакою на Андрія Петровича безпосередньо, і я, і члени нашої сім’ї теж стали мішенню.

Намагалися звинуватити Андрія Петровича в усіх смертних гріхах, починаючи від того, що він мало не особисто розганяв цих бідних студентів, які і так збиралися розходитися з Майдану через кілька годин, продовжуючи тим, що він — австрійський громадянин і має там якийсь замок... Повна маячня. Цілеспрямовано людину обмовляють. А він нехай потім доводить, що це все неправда.

За останніх років десять Андрій Петрович в Австрії був рази чотири. Паспорт у нього — громадянина України. Так, у нас є будинок в Україні. Його будинок і мій. І ця нерухомість є в наших деклараціях. Усе що у нас є, є в наших деклараціях.

Кажуть Клюєв — «яструб»... Даруйте, нумо дивитися в лице фактам. Як тільки Андрію Петровичу було доручено очолити переговорну групу щодо виходу з кризи, куди пішли переговори, куди рушила Україна? Переговори пішли в конструктивне річище, і прибрали виключно  мирний характер.

ПРО ЗМІ І ПАРТІЮ РЕГІОНІВ

— Зараз не дискутуватиму про порядність колег. Але скажу, що і Партії регіонів слід було б навчитися активніше спілкуватися з журналістами.  Андрія Петровича, зокрема, це теж стосується.

— Скажу вам чесно, Андрій Петрович не дуже полюбляє спілкуватися з пресою. Для нього простіше зробити десять разів, ніж один раз розповісти про це. Я його «знаю»  вже 45 років. І скажу, що це людина високої порядності. Я його глибоко поважаю як людину, люблю як брата і обожнюю як друга. І кожне образливе слово на його адресу я сприймаю як особисту образу.

— Нещодавно один досить видний регіонал у нас в редакції, коментуючи події останніх двох місяців,  сказав: «ми цілковито програли інформаційну війну». Ви згодні? Кому програли?

— Я чекаю від засобів масової інформації подачі об’єктивної інформації.

Стало правилом вже ділити на чорне і біле. Влада, за мовчанням, чорне, а інша сторона — біле. Але життя — це відтінки сірого. Не буває лише білого або лише чорного.

Я закликаю вас показувати життя таким, яким воно є: не додумувати, не перекручувати і не підганяти факти. А нехай люди самі розбираються: хто темно-сірий, а хто світло-сірий.

— Ми б, наприклад, хотіли, щоб високі чиновники нашої держави ставилися до своїх журналістів хоча б не гірше, ніж до іноземних. І, погодьтеся, відвертість влади могла б бути більшою. Досить складно зберігати об’єктивність до особи, інтерв’ю з якою чекаєш майже два роки, а потім дізнаєшся, що він поїхав і дав його німецьким журналістам...

— А я сьогодні даю інтерв’ю вам, а через два дні, в середу, німецьким журналістам.

ХТО ВОЮЄ ПРОТИ ВЛАДИ ПР?

— До речі, природу появи гострої економічної і політичної кризи, яку сьогодні переживає Україна, багато хто пояснює перемогою «проросійських» груп у владі над «про європейськими». Партія регіонів достатньо довго говорила про свою готовність підписати угоду з Євросоюзом про асоціацію. Потім був різкий розворот. Якщо озирнутися на події останніх двох місяців, чи не вважаєте ви, що це було помилкою?  І, взагалі, чому так сталося?

— Ми опинилися в дуже складній ситуації. З одного боку, і це ні для кого не секрет, були певні проблеми з Росією, на її кордоні. Тоді ж, ви знаєте, ми хотіли отримати допомогу Міжнародного валютного фонду. Хотіли також знайти рішення в разі підписання договору про вільну торгівлю з ЄС. Адже в цьому разі українська економіка піддавалася серйозним випробуванням. Були потрібні серйозні і швидкі кроки для того, щоб реконструювати і модернізувати нашу індустрію. Усім відомо, що маємо досить застарілі технології, їх ККД, а також енергоефективність далеко не найкращі. У таких обставинах конкурувати з європейським виробником нам було б украй важко. А в Росії нас взагалі попередили: якщо підпишете угоду про вільну торгівлю з ЄС, то ми будемо змушені ввести мита на ваші товари і продукцію. З МВФ конструктиву не вийшло. З усіх боків проблеми. Причому, треба розуміти, не лише для уряду. Повірте, ніхто не зробив для євроінтеграції, щоб Україна могла її реалізувати, так багато, як Андрій Клюєв. Але паралельно йшли й інші процеси, на які теж не можна було заплющувати очі, потрібно було й їх розв’язувати. Зокрема такий: як нам жити з Росією, як налагодити співпрацю з МВФ. І всі ці відносини слід було розвивати гармонійно.

Я теж душею і серцем за те, щоб українці жили у відкритому суспільстві, щоб наша країна була інтегрована у світову спільноту. І більшість в нашій партії, і в її парламентській фракції налаштовані на це. Але рівень життя наших людей залежить в першу чергу від працюючої економіки. Якщо вона зупиниться, то жодні транші, ні від МВФ, ні від Росії, ні європейські, ні американські, ні китайські нам цього не компенсують, навіть якщо будуть отримані. Ми повинні приймати рішення виключно з погляду розвитку економіки України як джерела соціальних виплат і пенсій, заробітної плати вчителям і лікарям. Особисто я, як і ви, напевно, дуже засмутився, коли уряд  ухвалив рішення про призупинення процесу євроінтеграції.

Але розібратися було потрібно. І думати, якій зробити крок, щоб економіка (читайте: населення) могла працювати і розвиватися. І Потрібен баланс, щоб і з Росією дружба і співпраця зміцнювалися (на російський ринок йде 40% нашого експорту), і  рух у бік Європи не зупинявся... Неможна не рахуватися і з енергоносіями, які йдуть до нас з Росії. А як не зважати на Євросоюз, на який припадає 30% нашого експорту? Ми повинні рахуватися і з Америкою. Ми маємо зробити нашу країну відкритою для інвестицій, для пересування громадян, щоб і наші люди могли подорожувати за кордон без сьогоднішніх проблем. А всередині України ми теж маємо жити за європейськими, загальносвітовими високими стандартами.

— Потім був російський кредит. Чия ідея, до речі? Багато експертів критикували це рішення і стверджували, що, отримавши російські гроші, ми законсервуємо технологічну відсталість, оскільки не буде потреби конкурувати з європейцями, а для цього напружуватися і впроваджувати євростандарти, про які ви говорите.

— Я думаю, що ці порівняно невеликі гроші, які ми отримали, погоди не роблять, і модернізацією так чи інакше займатися вкрай потрібно. Висуваючи таку теорію і перекрутивши факти, якісь «доброзичливці» просто прагнули додати країні проблем.

— А нові транші від Росії ми коли  отримаємо?

— Коли — не можу сказати, але сподіваюся, що це буде. Поки ж нічого не можу сказати — не знаю. Зараз для них головне — Сочі-14. Цим усі зайняті.

Признаюся, і я сьогодні до ночі дивився хокей. Які там швидкості! Мені, як колишньому хокеїстові, це дуже цікаво.

— Експерти, коментуючи сьогоднішні політичні змагання, часто розглядають їх як наслідки боротьби «дніпропетровських» проти «донецьких».  А як ви вважаєте: хто воює проти влади Партії регіонів?

— Війну проти нас розпочали ті люди, які не хочуть відкритої, демократичної розвиненої країни.

— Чи є серед них олігархи?

— Все може бути. Але прізвищ їх я не називаю — не знаю.

— Після подій 30 листопада Сергій Льовочкін написав заяву про відставку, аргументуючи тим, що засуджує насильство і тому не хоче працювати в такій команді. Це дуже похитнуло вертикаль влади? Що ви можете сказати про коментарі, які з’явилися услід за цією заявою?

— Я з сумом зазначаю, що деякі несумлінні товариші вбачають своє завдання в тому, щоб лити грязюку на Андрія Клюєва, демонструючи явну свою заангажованість і не намагаючись навіть виглядати об’єктивними. Вони заточені лише на негатив і нечесну конкуренцію.

— Партія регіонів завжди прагнула створити про себе думку як про професіоналів,  крутих парубків, які все можуть, для яких немає перешкод, які дуже добре знаються на внутрішній політиці, в першу чергу. Але останні події цього, на жаль, не підтвердили. Вам не здається, що ви дещо переоцінили свої сили?

— Життя країни — це динамічний процес. А нам потрібно йти за ним, у ногу із змінами в суспільстві. Ні, ми не переоцінили своїх сил. Проте нам, звичайно, потрібно динамічніше реагувати на тенденції у суспільному житті. І тоді всім було б краще.

ПРО ПІКЕТИ Й РЕПУТАЦІЮ

— Сьогодні  в країні чи не найбільша таємниця: чи зустрічався  ваш брат нещодавно з пані Тимошенко у харківській лікарні?

— Скажу чесно: я про це нічого не знаю. Адже я не можу відстежувати кожен крок Андрія Петровича. Але, наскільки мені відомо, такої зустрічі не було. Про це казала й Тимошенко.

— А кому було потрібно, аби про це заговорили?

— Це чергова хвиля паплюження Андрія Петровича.  А якщо й зустрічалися, то що? Політика — це діалог. Політик повинен постійно перебувати в діалозі з усіма силами.

— Ви гадаєте, що  напруга в країні після 17 лютого почне слабшати, розсмоктуватися?

— Я дуже на це сподіваюся. Але, головне, ми повинні розпочати роботу і пошук компромісів у парламенті. Країна має рухатися вперед. Ми просто зобов’язані знайти спільні з опозицією мету й завдання, які можуть нас об’єднати. Я гадаю, це можливі шляхи виходу України з кризи.

— А чи не здається вам, що Партія регіонів останнім часом зазнала чималих репутаційних втрат. У спілкуванні з європейцями і американцями ви цього не відчуваєте?

— Ні, триває відповідальний діалог. Я вже розповідав про перебування у США. Там було більш як 20 зустрічей. І був конструктив, була повага до партії. Але ми зустрічалися з людьми, які, як мовиться, у темі. І діалог з ними відбувався нормально.

— ЗМІ — це одне. А ось пікети по світу — інше.  Ви, напевно, бачили репортажі, що показували пікет біля будинку Ахметова у Лондоні. Які у вас були  враження, як ви це сприймаєте?

— Сьогодні багатьох пікетують. Я до цього ставлюся спокійно. Тому що совість у мене абсолютно чиста. Я вважаю, що і я, і наша політична сила роблять все можливе, аби  було знайдено мирний конструктивний варіант розв’язання, передусім політичних проблем країни. І ми робитимемо все задля того, щоб вона розвивалася нормально як в економічному сенсі, так і у напрямі застосування євростандартів. А від того, пікетуватимуть мене чи ні, краще працювати і діяти я не стану. Не треба стукатися у відчинені двері. А якщо йдеться просто про те, аби обчорнити чиєсь ім’я, то це вже зовсім інша річ, і це їхній вибір. Уся річ у тому, хто яке завдання перед собою ставить.

— А яке завдання ви ставили перед собою, коли йшли у Верховну Раду?

— Нам у парламенті дуже важливо визначити точки зіткнення з опозицією, аби об’єднатися довкола спільної мети. Потрібно шукати компроміс у втіленні конституційної реформи, до того ж зробити це законним методом, а в результаті стабілізувати ситуацію і збалансувати органи влади.

З другого боку, ми, політики, взагалі повинні підвищувати культуру спілкування. Адже в тому, що до парламентаріїв у нас ставляться досить критично, винні ми самі, ми на це заслуговуємо. І в цьому я не звинувачуватиму ЗМІ. Коли в парламенті бійки, хоч як їх показуй, це погано. Якщо до цього доходить у парламенті, то чого вимагати від наших дітей та онуків (у мене трійко онуків, і я кажу про це із задоволенням). Ми повинні показувати їм не такий приклад життя в суспільстві.

Проблеми країни і суспільства мають вирішуватися не на вулицях і не на барикадах, а в процесі політичного діалогу в парламенті чи на виборах. Це демократичні основи життя суспільства. А барикади ще ніколи до добра не доводили і закінчувалися досить сумно.

ПРО ПАРЛАМЕНТ І ЙОГО ПОЛІТИЧНУ КУЛЬТУРУ

— Як би ви оцінили шанси вашого брата стати прем’єр-міністром? Можливо, він цього й не хоче взагалі? Адже можна спалити себе як політика, йдучи сьогодні до Кабміну.

— Якщо партія і президент  визнають за потрібне, то я не думаю, що Андрій Петрович заявить самовідвід. Він людина відповідальна, досвідчена і знаюча. Зараз він на дуже серйозній посаді, і на ній він також зробить усе можливе, аби країна розвивалася в правильному руслі.

— А чи збере він голоси в парламенті?

— Доживемо до голосування — побачимо. Я за нього проголосую точно.

— Чи згодні ви з тим, що повернення до Конституції 2004 року може розв’язати політичну кризу?

— Не зовсім. Багато що змінилося за цей час. Виборча система інша — з’явилася мажоритарка. І виникає багато інших нестикувань. Якщо намагатися, як мовиться,  через коліно — через барикади і блокування парламенту, провести конституційну реформу, це буде чергова неконституційна дія, яку згодом буде легко оскаржити в будь-якому суді.

— Скажіть чесно, а чи можна такий парламент, з таким рівнем політичної культури в ньому, який є сьогодні, робити головним інструментом влади в країні?

— Якщо зараз оголосити про дострокові парламентські вибори, то я, як і ви, не думаю,  що після них  щось кардинально зміниться.

— Адже ми бачили, що у нас практично півроку парламенту не було. У кращому разі, він збирався і, не приймаючи жодних рішень, розходився.

— Та все ж, згадайте, ми працювали. А владу завжди є за що критикувати. Демократична система має право на життя. І це підтверджує навіть нинішній парламент. Просто культуру  політичних відносин потрібно переводити в кардинально інше русло, русло європейських і загальносвітових стандартів.

— Але чи готові ви, тобто Партія регіонів і її парламентська фракція, працювати не лише з офіційною, парламентською опозицією, а й з вулицею, з тими групами, які заявили про себе на Майдані?

— Наша партія готова працювати з усіма групами, що представляють інтереси суспільства. Ми зобов’язані зробити так, щоб інтереси всіх верств населення і всіх регіонів було враховано. Але все це має відбуватися в руслі законності. Тому що розмова з людьми, в яких у руках бейсбольні біти, на обличчях маски, а на головах каски,  виходить погано. Але, зауважте, навіть і за такої ситуації нам вдається вести діалог  і знаходити компроміси. Я вважаю, представники таких груп мають усвідомити: якщо ми хочемо користі для нашої країни і суспільства, ми повинні вести виключно мирний діалог.

ПРО ВІДКИНЕННЯ ІДЕЙ ФЕДЕРАЛІЗАЦІЇ

— Коли в Україні загострюється політична ситуація, завжди, наче по команді, спливає гасло федералізації.  У неї справді є прибічники чи такі заклики використовуються лише задля того, аби вплинути на якісь інші рішення?

— В Україні дуже важливо мати збалансований державний устрій, як у політичному, так і в економічному плані. Так вже у нас склалося, що частина західних регіонів перебуває на іншому економічному рівні розвитку, ніж східні. Але і львів’яни, і донеччани — громадяни України з однаковими правами. Отже, до питання федералізації слід ставитися дуже обережно: 150 разів зважити і продумати, якщо взагалі думати в цьому напрямі.  Не можна допустити, аби наші громадяни потерпіли, незалежно від того, де вони живуть.

— Партія регіонів зуміла стабілізувати ситуацію в Криму, порозумівшись із кримськими татарами. Але саме в парламенті Криму зараз мають намір просити допомоги Російській Федерації, що фактично можна розглядати як сепаратизм. Але про реакцію на ці заяви з боку влади не чути.

— Це те ж саме питання, про яке ми щойно говорили. Одні звертаються до Америки, Європи, інші — до Росії. А я б їм сказав так: шановні, але ж усе це — наші проблеми. І ми повинні не за океаном, а у себе знайти резерви мудрості і політичної гнучкості і самостійно розв’язати наші проблеми. Ні Росія, ні Америка, ні Європа не думатимуть про інтереси українського громадянина. У них — свої громадяни. І вони передусім дбають про їхні інтереси. Це ілюзія, що якийсь сторонній дядечко до нас прийде й  вирішить усі проблеми. Лише ми самі можемо домогтися, аби наші люди почали жити краще.

ПРО РОДИНУ

— І останнє запитання, скажіть, ваша родина нині перебуває в Україні?

— Вона, звичайно ж, удома, в Києві. Навіть зять — американець вже п’ять років живе з нами в Україні. І зараз також. Дочка із зятем мешкають у мене в будинку з трьома своїми дітьми, моїми онуками (двоє хлопчиків і дівчинка). Я спеціально переобладнав і відремонтував кілька кімнат.