Територія інтелекту, що скорочується...
Давно не заглядав на канал «Інтер», оскільки там усе дуже передбачувано, а коли йдеться про новинні передачі або політичну аналітику, то нерідко хочеться вживати ненормативну лексику. Ось і цього разу «Інтер» з болем душевним розповідав про те, як постраждали Ляльковий театр і Театр російської драми в центрі Києва через відсутність глядачів, яких, певна річ, відлякав Майдан. Я все чекав, що й більш ніж блідий виступ нашої національної збірної на Олімпіаді в Сочі пояснять і виправдають барикадами в Києві. Адже пояснив в.о. прем’єра С.Арбузов падіння гривні конфліктною ситуацією в Україні. От тільки не сказав пан Арбузов, а хто ж винен у цій конфліктній ситуації... От у балканській країні Боснії та Герцеговині народ вийшов на вулиці, й уже через три дні влада активно заворушилася, почалися відставки, переформатування уряду, переговори з протестантами тощо. А у нас «попєрєднік» Сергія Арбузова до останнього судорожно тримався за прем’єрське крісло. Наразі ж верхи не вигадали нічого кращого, ніж провокувати війну всіх проти всіх, нацьковуючи один на одного регіони й озлоблюючи одні групи населення проти інших. Чому? А тому, що нинішній правлячий клас стоїть на донаціональному рівні самосвідомості, коли головним виступає збереження за будь-яку ціну власної влади, привілеїв, можливостей збагачення, а зовсім не доля країни й громадян.
ПІКЕТ НАЦРАДИ
Народ Майдану пікетував Національну раду з телебачення та радіомовлення, висуваючи чимало справедливих, але важких для реалізації вимог. Жодна національна рада не зможе перевиховати реальних господарів України. Олігархів, для яких наша країна не Батьківщина, а тільки місце заробляння грошей. Вони абсолютно байдужі до української історії, культури, традицій, мистецтва. То яким же буде телебачення, що належить їм? Доки їхні можливості не будуть обмежені сильним і повноправним середнім і дрібним бізнесом, кровно зацікавленим у процвітанні країни, будь-які заклики й вимоги до «акул великого капіталу» виявляться голосом волаючого в пустелі. Можна було б покладати деякі надії на державу, але вона ще має спочатку стати цивілізованою й українською. А поки навіть найгірший олігархічний телеканал виглядає кращим, ніж Перший національний...
Лише адекватна держава, що належним чином виконує свої функції, матиме моральне право закликати до порядку «капітанів» суспільної економіки. А то деякі провідні підприємці виступають меценатами, але чомусь не в своїй країні. Один такий, особливо відомий за часів Л.Д. Кучми, спонсорував московські театри. Справа непогана, але в Москві й своїх спонсорів вистачає. Але щось не було чути про такі ж прояви нечуваної щедрості по відношенню до театрів України. А це ж як-не-як співгромадяни, співвітчизники, земляки... Тим, хто відчуває спокусу звинуватити мене в «хуторянстві», «містечковості», «вузькості поглядів», нагадаю, як свого часу британська преса терзала сина баронеси Маргарет Тетчер, який дозволив собі придбати автомобіль небританського виробництва. Патріотизм — він і на Заході патріотизм.
Ну, а чиновникам Національної ради корисно зайвий раз переконатися, що дуже багато українців незадоволені їхньою роботою. До речі, під час імпровізованого мітингу під будівлею ради на вулиці Прорізний від нардепа Ігоря Мірошніченка, котрий виступав там, дізнався цікаву інформацію, що пролила нове світло на засилля у нас російського ТБ. Виявилося, що якщо майже всі європейські країни, зокрема й Україна, підписали договір про трансграничне телебачення, що регламентує присутність іноземних телемовців на території іншої держави, то Російська Федерація учасником цього договору не є. А це означає, що по відношенню до російських телекомпаній в Україні наша країна жодними зобов’язаннями й нормами не пов’язана й має право чинити з власної волі. Ці обставини слід використовувати для захисту країни від телевізійної війни з боку РФ, коли в нашому телеефірі лунають заклики до розчленування України й постійно російські телеканали грубо втручаються у внутрішні справи нашої країни, даючи поради й вказівки антиукраїнським силам.
Водночас перебування РФ за межами договору про трансграничне телебачення дає їй можливість закривати свою територію для іноземних мовців. Це вже щось дуже знайоме: так само РФ неодноразово вимагала від України ратифікувати Європейську хартію мов і врешті-решт свого добилася, результатом чого став і сумнозвісний закон Ківалова-Колесніченка. Сама ж Російська Федерація Європейську хартію не ратифікувала досі й, швидше за все, не ратифікує в найближчому майбутньому.
«HOMO SAPIENS» ЗАКРИЛИ
На каналах ТВІ в програмі «Homo Sapiens» Мирослава Барчук спілкувалася з істориком і блогером Андрієм Плахоніним (з минулого тижня Андрій — блоггер «Дня», його матеріали щодня читайте на сайті газети й у тижневому підсумковому номері в авторській рубриці. — Ред.). Йшлося про актуальну ситуацію в Україні. Пані Барчук поцікавилася думкою історика про висловлювання відомої англо-американської дослідниці Енн Еплбаум, яка вважає, що мирні кольорові революції себе вже вичерпали. Плахонін погодився з тим, що якщо режим не хоче йти, він використовуватиме весь арсенал насильницьких засобів. Співбесідник пані Мирослави скептично висловився про поширений у ліберальних колах культ Махатми Ганді. Ганді мав справу з ліберальною британською імперією, що внутрішньо вже змирилася з неминучістю свого розпаду. Ну, а якби Ганді довелося мати справу з Партією регіонів, то він був би вимушений визнати свою поразку... Про що казати, якщо в ЗМІ пройшло повідомлення, що нібито В.Ф. Янукович натякнув, що закон Колесніченка-Олійника (карально-репресивний, що спровокував зіткнення на вулиці Грушевського) може бути ухвалений повторно. Так, це вам не Британська імперія...
Андрій Плахонін заявив, що опозиція, яка виступає сьогодні від імені Майдану, є частиною системи влади. І не набагато краща за неї. Але з нею, якщо вона стане владою, легше буде боротися. Історик вельми скептично ставиться до політичної обдарованості вітчизняної опозиції. У момент найвищого сплеску народної активності вона примудрилася програти вибори в чотирьох з п’яти проблемних округів. Опозиціонери бояться величезних мас людей, оскільки не знають, що з ними робити. Скептично гість студії поставився й до вимог повернутися до Конституції 2004 року, мовляв, була вже у нас ця Конституція й нічого хорошого не принесла.
МАЙДАН МАЄ СТОЯТИ
На думку хазяйки студії, вибір у країни обмежений: або переговори, або кровопролиття, третього не дано. Гість сказав, що президент на поступки не піде, а на переговорах опозицію, швидше за все, обдурять. Таким чином, у заручниках — уся Україна. Та й частина еліти ПР у якому-небудь регіоні може організувати щось подібне до Придністров’я. Проте чим більше регіонали тиснуть на людей на Сході, тим більше зростає опір. Але потрібні результати.
Обговорювали й причини міліційної жорстокості. Річ у тім, що за роки незалежності репресивна комуно-совєтська система нікуди не поділася. Ні Кравчук, ні Кучма, ні Ющенко нічого не зробили для десовєтизації правоохоронних органів. Та й охороняють вони не право, а владу від громадян. Що сьогодні можна зробити? Без відставки президента, без повного перезавантаження влади — нічого.
На переконання Андрія Плахоніна, Майдан має стояти. А піти з нього можна буде лише тоді, коли він зможе функціонувати без барикад, як інститут безпосередньої, прямої демократії. Він навіть висловився так: даремно 2004 року ми пішли з Майдану. Мирослава Барчук розповіла, що її гість опублікував дуже гострий текст про ставлення Європи до України.
У публікації Плахонін звернув увагу на те, що можна скільки завгодно закликати до боротьби з відмиванням грошей, боротьби з корупцією, але при цьому зберігати у своїх банках вивезені з України й здобуті нечесним шляхом капітали, й заклики будуть марними. За словами автора, бій за Європу йде в Україні. Звісно, свої проблеми ми повинні розв’язувати самі, але Захід може дати гарантії деяким людям в українській владі, щоб вони залишили країну у спокої. І ще, на думку Плахоніна, для нас набагато важливіше вступити в НАТО, ніж у ЄС, враховуючи геополітичне сусідство на сході. А маючи якісь можливості підтримувати свою безпеку, ми зможемо самі вилікуватися від своїх цивілізаційних недуг, а вже потім йти в ЄС.
Мирослава Барчук повідомила, що це останній випуск програми «Homo Sapiens». Проект закінчився. Дуже шкода. Наш інтелектуальний простір ще більше звузився.
Але, як казав герой Шолом-Алейхема, «ну що ми все про сумне та про сумне. Давайте поговоримо про щось веселе».
ПОВЕСЕЛИВ КАНАЛ «РОСІЯ»
Повеселило сусіднє телебачення. Телеканал «Россия» показав свіжий псевдоісторичний фільм «Російська Аляска. Продано! Таємниця операції». Імперська ностальгія досягла апогею. Скорботний голос диктора навіював глядачам: «Яку Аляску ми втратили!» Час від часу автори фільму рясно посипали національні рани куховарською сіллю: «Адже нам належала не лише Аляска, а й Каліфорнія, й частина Гавайських островів!» Дикторський текст вкрадливо навіював: «У продажу Аляски явно щось нечисто». А якщо так, можна повернутися до цього питання... Та й саме провидіння було проти, глядачам вкрадливо повідали, що коли імперський прапор спускали в центрі колонії, в Новоархангельську, він застряг. Така надихаюча геополітична містика... Але довелося визнати, що Росія сама ініціювала продаж території й довго вмовляла американців купити. Багато хто в керівництві США був проти операції, називаючи Аляску «скринею з льодом», Виявилося, що в усьому винна — «антидержавна змова у найвищих колах Російської імперії». «Вищими колами» був імператор Олександр II, «цар-визволитель». Чи не бажання це дискредитувати натхненника багатьох антифеодальних реформ у Росії, улюбленця російських лібералів? І тим самим вбити останній цвях у труну тамошнього лібералізму?
P.S.: Куди поділися гроші за продаж Аляски — не знає ніхто. Ну, це звичайна російська історія, від Аляски до Олімпіади...
