Поплічники Геббельса: новітня реінкарнація

Ви ще дивуєтесь, що нацисти змогли майже безперешкодно захопити кілька європейських держав і вести необмежену пропагандистську війну, успішно розкладаючи демократичний світ зсередини? Ви ще дивуєтесь, що відомство Геббельса тривалий час успішно дурило не тільки німців, а  й представників інших країн та народів? А час би вже припинити дивуватися. Адже сьогодні на наших очах деякі міжнародні організації, покликані захищати демократію і свободу слова, насправді захищають брехливі пропагандистські служби російського «національного лідера». Того самого, який зараз добиває у своїй країні останній незалежний телеканал «Дождь» і за допомогою вже підготовленого у Думі закону про «антиросійську діяльність» має намір затиснути рота останнім чесним журналістам...

Утім, замість переповідати читачам те, що вони й самі знають, краще процитую трьох «недобитків» — отих самих чесних російських журналістів. Мовою оригіналу, оскільки цього разу російська мова є не мовою Путіна, а мовою опору Путіну і всій його репресивно-пропагандистській раті.

«НЕ НАРОД, А ТЕЛЕЗРИТЕЛИ»

Слава Тарощина, оглядачка московської «Новой газеты», пише у статті «Про мистецтво жити по лжі»: «Я много всякого разного писала о пропагандистах от ТВ, но теперь должна смиренно признать: они молодцы... С их помощью сформировалась новая общность людей — не народ, а телезрители. Новую общность долго обучали жить в мире, где информация вытеснена эмоциями. Сейчас это искусство жить по лжи неожиданно оказалось самым массовым из искусств. Новостное вещание обернулось нескончаемым липким абсурдом, где неутомимо, по кругу, крутятся одни и те же кадры с диким Сашком Билым, сумрачным Ярошем, горящими покрышками в центре Киева и вдохновенными пророссийскими митингами... Это наш Достоевский первым сказал: «Весь вопрос в том и состоит, что считать за правду». И вот уже какое по счету поколение отечественных бесов воспринимает афоризм писателя как руководство к действию».

Це москвичка пише про російське телебачення — державне і «приватне». А ось на що звертає увагу у черговій статті з циклу «Медіафренія» в «Ежедневном журнале» екс-голова Спілки журналістів Росії Ігор Яковенко: «В «Воскресном вечере», который Соловьев назначил на пятницу 7 марта, Песков (прес-секретар Путіна. — С.Г.) говорил долго и сказал много важных вещей. На вопрос Соловьева, есть ли наши войска в КрымЕ (Соловьев почему-то упорно склонял несчастный полуостров так, как будто он был женского рода, я даже сначала не понял, что же это за «Крыма» такая), Песков решительно поддержал своего работодателя и заявил, что никаких наших войск там нет. При этом глаза у Пескова были совершенно круглыми от честности. Потом он сказал несколько удивительных вещей, которые надо просто цитировать, поскольку понять их совершенно невозможно. Первое: «То, что происходит на востоке Украины и в Крыму, не имеет никакого отношения к России». Конец цитаты. «Никакого отношения», видимо, означает, что парламент Крыма не инициировал присоединение полуострова к России, а по городам России не проходят народные сходы бюджетников в поддержку этого процесса. То есть Песков, по сути, опроверг все то, что путинские телевизионные войска показывали последние несколько дней. Но потом Песков сказал очень важную вещь. Он, на самом деле, сформулировал новую геополитическую топологию. Судите сами. Цитирую: «Сможет ли Россия остаться безучастной, если где-то ущемляются права русских? Россия — это страна, на которой зиждется «Русский мир». Путин — гарант «Русского мира». Конец цитаты. В древности люди думали, что земля покоится на трех слонах, которые, в свою очередь, стоят на спине черепахи. Песков знает, что огромный «Русский мир» опирается на Россию, а всю эту громоздкую конструкцию, Россию плюс «Русский мир», держит на своих плечах один человек — Путин». Що ж, це справді дуже важлива річ: офіційний речник «національного лідера» Путіна дещо іншими словами озвучив класичну формулу: «Айн Райх, айн фолк, айн фюрер». Нагадаю, що Fuhrer — це, за тлумачниками, німецьке слово, яке означає «вождь», «лідер», «ватажок»...

«ИММУНИТЕТ ПРОТИВ ЗОМБИРОВАНИЯ»

І, нарешті, Лев Рубінштейн у «Гранях.Ру» пише — попри все, у Росії наразі «не так мало людей, имеющих иммунитет против тотального зомбирования, людей, не— восприимчивых к массовому гипнозу, людей, которые не могут смириться с оскорбительным, наглым и циничным враньем, исходящим из государственных СМИ или, тем более, из уст первых лиц государства, людей, не разучившихся отличать фашизм от воли к свободе».

І от за обставин, коли проти України розв’язана пропагандистська війна, коли за допомогою московського телебачення Путін прагне розкласти зсередини українське суспільство і сформувати «п’яту колону», коли в самій Росії чесні журналісти ведуть нерівну боротьбу проти новоявленого фюрера, прямими союзниками російського імперського тоталітаризму виступають структури ОБСЄ — організації, покликаної захищати європейську безпеку, співпрацю між народами та права людини. У відповідь на вимогу української Нацради з питань телебачення і радіомовлення до провайдерів припинити ретрансляцію російських каналів «Вести», «Россия 24», ОРТ («Первый канал. Всемирная сеть»), «РТР Планета», «НТВ-Мир», представниця ОБСЄ у сфері свободи слова Дуня Міятович висловила занепокоєння з цього приводу: «Я повторюю мій заклик до влади не запроваджувати ці репресивні заходи... Турбота про національну безпеку не повинна реалізовуватися за рахунок свободи ЗМІ».

І не думайте, що ця офіційна особа не знає, що коїть російська пропаганда. Ні, вона все добре знає, але вважає вільне поширення такої пропаганди запорукою свободи слова: «Доводиться жалкувати про державну пропаганду і мову ненависті як частини поточної інформаційної війни, але кожен має право отримувати інформацію з усіх бажаних джерел. Відключення і заборона каналів не є шляхом вирішення цих проблем, будь-які потенційно проблемні промови мають рахуватися з аргументами і подальшим обговоренням», -наполягає представниця ОБСЄ. Тобто відверта і цинічна брехня, наклепи та розпалювання ненависті — це речі, рівнозначні пошуку істини, знаходженню правди та обстоюванню гуманізму. А на додачу все це вимагає «подальшого обговорення»: якби йшлося про часи гітлеризму, то пані Міятович, мабуть, вимагала б неупередженої дискусії між наглядачами та в’язнями таборів смерті і між карателями та жертвами Бабиного Яру...

Воістину: безберега демократія перетворюється на свою протилежність.

А ви ще дивуєтесь, як міг так успішно діяти на світовій арені «вождь німецької нації» та його пропагандистський апарат.