Росія: маски скинуто

Колись президент Росії вже заявляв, що вважає розпад Радянського Союзу найбільшою катастрофою XX століття. Днями з’явилося ще одне його висловлювання на цю тему. За словами колишнього глави меджлісу кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва, Путін під час телефонної розмови з ним, зокрема, сказав: «...самопроголошення незалежної України не зовсім відповідало радянським нормам, що передбачали процедуру виходу зі складу СРСР». Перший президент України Леонід Кравчук безпосередньо брав активну участь у всіх політичних процесах кінця 1980-х — початку 1990-х років. Чи є підстави у Путіна робити такі заяви? Про що вони свідчать? Що означає псевдореферендум у Криму? Яка головна помилка Януковича і його оточення? Наскільки адекватними є дії нової влади? Про це — в інтерв’ю з Леонідом Кравчуком.

— Леонід Макарович, як ви розцінюєте заяви Путіна?

— У російському політичному бомонді тему незаконності виходу України з СРСР мусують вже давно. Якось мене запросили на одну передачу до Москви, у якій брало участь чимало людей, більшість з яких ностальгує за Радянським Союзом. Вони також говорили, що порушено якісь процедури виходу України з СРСР. На запитання, чи були взагалі такі процедури, чи мали місце затвердження якихось нормативних документів, де було б визначено механізми цих процесів, я отримав однозначну відповідь — ні, такого не було. Отже, в силу того, що жодних механізмів не існувало, щось порушити чи не порушити було неможливо.

Коли ми зібралися у Біловезькій пущі, то перше, що ми зробили, — поклали на стіл конституцію СРСР та конституції республік, де чорним по білому було задекларовано статтю, що кожна нація має право на самовизначення аж до відокремлення. Окрім того, з нами була фахова група із правових питань, адже вирішували долю підписання відповідних документів. Ми звернулися до них щодо оцінки документів з точки зору міжнародного права, а також чи це буде правомірним, виходячи з основного закону Радянського Союзу та союзних республік. Відповідь була однозначною — такий документ матиме правову силу й відповідатиме як внутрішнім вимогам конституції, так і нормам міжнародного права. Як наслідок, підписаний тоді документ був ратифікований українським парламентом. Документ, який ми підписали, не піддавався сумнівам жодною державою світу. Він був ухвалений як документ міжнародного характеру. Ми не тільки дотрималися норм міжнародного права, а й взяли на себе зобов’язання щодо договорів колишнього СРСР — це було принципове питання.

Таким чином говорити зараз про те, що Україна не зовсім законно вийшла з Радянського Союзу, неправильно. З іншого боку, виникає ще одне питання: якщо Україна вийшла з СРСР не зовсім законно, то як вийшла Росія? За логікою Путіна, виходить, теж не зовсім законно, тоді Росія сьогодні теж не зовсім законна держава, а президент Путін не зовсім законний президент. Коли піднімають такі питання, потрібно говорити, спираючись на політичну логіку й фактичні документи міжнародного та внутрішнього характеру, які регулювали тоді і регулюють зараз відповідні відносини між державами та всередині держав. Якщо у Путіна є якісь запитання, хай подає до міжнародних судів.

— Ми також бачимо, що подібна логіка з боку російської влади зберігається і щодо так званого референдуму в Криму.

— Загалом потрібно враховувати, що Володимир Путін завжди говорить так, як йому хочеться, а не так, як є насправді. Наприклад, на запитання щодо легітимності уряду Криму Путін однозначно відповідає, що він легітимний, тому що його обрала Верховна рада АР Крим, яка є легітимною. На питання ж щодо легітимності уряду в Києві він відповідає негативно, хоча цей уряд так само обрала абсолютно легітимна Верховна Рада. Логіки немає жодної.

Що ж до його ставлення до міжнародних документів — воно викликає здивування та небезпеку. Найвищим принципом міжнародного права є спадковість зобов’язань, які давав попередній уряд. Вони не пов’язані тільки з чинним прем’єром чи президентом — це історія, яку задокументовано, і це мають виконувати наступні уряди. Чому Росія не дотримується Будапештського меморандуму як гарант територіальної цілісності й суверенітету України? Путін відповів дуже цікаво, мовляв, у процесі революції у Києві прийшла нова влада, і ми не маємо перед нею жодних зобов’язань, адже з цією владою ми нічого не підписували. Але ж він не підписував і Біловезькі угоди. Так що, це означає, що діють лише ті документи, які підписував Путін?

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Сьогодні ми повинні розуміти, що маємо справу з президентом великої держави, яка може в будь-який час відмовитися від підписаних документів, протлумачити їх чи певні політичні процеси так, як вигідно їй, а не як декларує Конституція чи міжнародне право. Хто може сьогодні сказати, що референдум, який заплановано в Криму, є законним з точки зору нашої Конституції та ситуації в країні? Питання цілісності має вирішувати вся держава, а не якась її частина. На місцеві референдуми виносять питання місцевого масштабу, але закону про місцевий референдум у нас немає. Далі. Хіба десь у світі проводять референдуми, коли на відповідній території перебувають чужі війська і вона практично окупована й анексована. У Криму є якась місцева самооборона, яка їздить на БТРах, літає на літаках, має сучасну зброю. Вона тримає півострів у блокаді, а людей заручниками.

Український уряд сформовано легітимною Верховною Радою, тож чому не сісти з ними за стіл переговорів? Якщо є якісь претензії, то давайте вирішувати, як усунути проблеми та суперечності. У Кремля є питання щодо якогось особливого ставлення до росіян в Україні, але, вибачте, проблеми пограбувань, мародерства, вбивств не мають національної ознаки. Проте російська пропаганда побудована так, що це відбувається лише з росіянами. На додачу: діячі російської культури написали листа, яким засвідчили, що вступили в політичний бруд, від якого не відмиються ніколи. Це — сором.

Зараз цілеспрямована інформаційна війна перетворилася на війну справжню — застосовують тиск через зброю та військову силу. Ми не можемо дивитися на це спокійно. Як людина, яка, зважаючи на геополітичне розташування та особливі відносини з Росією, раніше сповідувала принцип нейтралітету України (я був одним із авторів декларації 1990-х рр. про нейтральний, позаблоковий, без’ядерний статус держави), зараз вважаю, що ми повинні негайно подати заявку на вступ до НАТО. Іншого захисту від «старшого брата» просто не існує. Умовляння, поступки, приниження — все було протягом спільної історії — не діють на Росію. Потрібно або застосовувати силу, або лягати під них і виконувати їхню волю. Але ми не можемо піти на такі умови.

— Який же вихід ви вбачаєте в ситуації з Кримом?

— Для нас існують внутрішні та зовнішні проблеми реагування на події в Криму. На зовнішньому рівні влада реагує активно і позитивно. За короткий проміжок часу змінилося ставлення ЄС, докорінно змінилося ставлення США — Україну сприйняли як державу, яка хоче побудувати правове демократичне суспільство. Із внутрішнім реагуванням гірше. До цього часу не наведено правового порядку на вулицях, у державі. Є питання щодо розстановки кадрів, щодо Криму — ми не визначилися з позиціями, контрінформацією.

Чому ми до цього часу не звернулися до світової спільноти, щоб до Криму ввели миротворчі сили, скажімо, ті ж «блакитні каски»? Потрібно щось робити, а не чекати, доки конфлікт переросте у щось серйозніше із невизначеними наслідками. Чому представники нової влади досі не поїхали до Криму? Найлегше сказати, що влада там незаконна, як це робить Путін щодо київської влади, але ситуація від цього не поліпшується, а загострюється. Коли йдеться про державу, її кордони, амбіції мають бути виключені з процесу спілкування.

Є чимало питань до чинної влади. Швидке скасування законів, порушення питання про мови, яке збурило ситуацію. Потрібно бути дуже виваженим, кожне рішення, яке приймає влада, має бути із урахуванням того, що в Україні є Севастополь і є Львів. Якщо будуть враховані інтереси тільки однієї зі сторін, ми завжди матимемо причину для конфлікту. Кожна посадова особа не повинна робити щось поспіхом, коли йдеться про територіальну цілісність, церкву, мову та міжнаціональні відносини — це найболючіші точки внутрішньої політики. Якщо керуватися емоціями, ми ніколи не досягнемо гармонізації відносин в Україні й не збудуємо держави з єдиною нацією та народом. Такої політики не було при жодному президентові, й зараз її не напрацьовують.

Потребує вирішення й інше питання. Коли ми бачимо, що місцеве самоврядування запущено, повноважень на місцях немає — бо всі намагалися перебрати владу на центр, з регіонів їздили за грошима, посадами, возили хабарі — потрібно чітко визначити, що місцеве самоврядування має бути глибоким та всеохоплюючим. Потрібно сьогодні сказати Криму, які напрямки будуть враховані в новій Конституції. Заразом потрібно негайно почати напрацьовувати текст нової Конституції й навести лад у свої державі.

Зараз нічого не змінилося. Вже сьогодні закладається база для нового Майдану — люди не хочуть знімати барикади, адже вони ще можуть знадобитися. Потрібно змінити систему влади, і якщо людина хоч трохи забруднена якимись зв’язками або історіями, хай займається чим хоче, але до влади її не можна пускати. Інакше ми ніколи не виліземо з цього бруду й будемо жити від Майдану до Майдану. 

— Ви багато разів зустрічалися з колишнім президентом Януковичем, очолювали Конституційну асамблею. На вашу думку, якою була головна помилка Януковича і його оточення?

— Головна помилка Януковича і його оточення — віра в те,  що, взявши владу, можна керувати народом, не питаючи його думки. Вони хотіли робити все, ламаючи через коліно, формувати політику й передавати її як манну небесну, щоб її струнко виконували всі, вони ніколи не рахувалися з тим, що Україна — багатонаціональна держава і є певні історичні, економічні, ментальні особливості певних регіонів. Вони думали, що взяли владу надовго і їхня вертикаль вистоїть. У народі ж накопичилося стільки ненависті до такої влади, що ми побачили відповідні процеси; я їх не виправдовую, коли губернаторів ставили на коліна. Якщо останні хочуть залишитися партією, а не зійти зі сцени як політична сила, яка призвела до такого конфлікту, страждань і жертв, вона повинна провести з’їзд і очиститися. Програма має бути відкрита, чесна й тверда. Тоді минуле стане минулим. Інакше народ ніколи їм не повірить.