ЖЕНЕВА: момент істини

Сьогодні за чверть до 12-ї за київським часом у Женеві розпочнуться чотиристоронні переговори між шефами дипломатії США, Росії, ЄС та України. Eперше після повалення режиму Януковича за стіл переговорів у такому чотиристоронньому форматі сядуть представники України та Росії: Андрій Дещиця і Сергій Лавров. Посередниками будуть держсекретар США Джон Керрі та Верховний представник ЄС із закордонних справ та політики безпеки Кетрін Ештон. Заплановано, що за підсумками двогодинних переговорів Ештон і Керрі дадуть спільну прес-конференцію, а Дещиця та Лавров проведуть прес-конференції окремо.

Нагадаємо, що Росія, яка й досі вперто не визнає нової української влади, при цьому визнавши нелегітимну владу Криму, намагалася створити контактну групу, яка без України мала б обговорювати українське питання. Тому можна вважати факт проведення такої зустрічі прогресом, хоча існує ймовірність, що Москва в останній момент може проігнорувати цю зустріч.

Учора прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк заявив, що уряд підготував директиви голові МЗС. «Директива тільки одна й основна: російський уряд має відкликати свої диверсійні групи й засудити терористів. Якщо Росія зацікавлена в стабілізації ситуації», — наголосив він. Прем’єр висловив сподівання, що зустріч у Женеві стане початком стабілізації в усій Європі, але сумнівається в щирості Росії.

Верховна Рада на своєму засіданні учора теж дала свою настанову українському міністрові. «Предметом міжнародних переговорів не можуть бути питання, які належать до внутрішньої компетенції України, зокрема які стосуються конституційного ладу і адміністративно-територіального устрою; визначення статусу та порядку застосування мов в Україні; термінів і порядку проведення виборів президента і парламенту України, а також права самостійно визначати напрям своєї зовнішньої політики і свободи участі в міжнародних організаціях та союзах», — зазначається у заяві, яку підтримало 232 депутати.

Як відомо, Росія постійно наполягає на федералізації України, запровадженні російської мови як другої державної та закріплення нейтралітету в Конституції.

Зважаючи на те, що після анексії Росією Криму й використання кримського сценарію для ескалації ситуації на сході України, досить дивною виглядає заява комісара з питань розширення ЄС Штефана Фюле. Виступаючи вчора в Страсбурзі в рамках останньої пленарної сесії Європейського парламенту в ході дебатів «Російський тиск на країни Східного партнерства і, зокрема дестабілізація Східної України», він сказав: «Події найближчих днів продемонструють вибір Росії. Це може також вимагати від нас зробити однозначний вибір».

Хіба після анексії Криму європейцям не стало зрозуміло, який вибір зробив Путін? Тут, мабуть, справа в іншому, — неспроможності Європи, попри наполягання США, збільшити тиск на Росію, або, інакше кажучи, збільшити плату за те, що Росія вже накоїла, а не чекати, коли вона перетне червону лінію, — вторгнеться своїми військами на українську територію.

До речі, західні ЗМІ вже чітко наголошують, що російська тактика щодо України поглибила розкол в ЄС щодо майбутніх санкцій. Зокрема після засідання міністрів закордонних справ ЄС у понеділок виникло три табори. До першого, який виступає за жорсткі санкції проти Росії, входять: Британія, Франція, Польща, Швеція, Данія, Чехія, Естонія, Латвія і Литва. До тих, хто найбільш не бажає запровадження санкцій, входять: Італія, Греція, Кіпр, Болгарія, Люксембург, Австрія, Іспанія, Португалія та Мальта. До табору, який ще не визначився, входять: Німеччина, Нідерланди, Бельгія, Фінляндія, Ірландія, Румунія, Словаччина, Словенія і Хорватія.

Заступник головного редактора журналу The Economist Едвард ЛУКАС сказав «Дню», що нічого не очікує від цієї зустрічі. «Все це трюк Росії, щоб створити ілюзію дипломатичного процесу. Одним словом — маскування», — підкреслив він.

«День» звернувся до українських і зарубіжних експертів і запитав їх, якими є очікування сторін щодо переговорів у Женеві та яким може бути їхній результат.

«РОСІЯ НАМАГАЄТЬСЯ ДЕМОНТУВАТИ УКРАЇНУ»

Аманда ПОЛ, політичний аналітик і програмний директор Центру європейської політики, Брюссель:

— Чесно кажучи, я не думаю, що Києву варто багато очікувати, враховуючи, що Росія намагається демонтувати Україну і, здається, налаштована збільшити свої зусилля у цьому плані напередодні президентських виборів.

Основна мета конференції полягала в деескалації та зниженні напруженості. У світлі останніх подій у Східній Україні зараз це дуже важке завдання, і здається дуже малоймовірним. Багато що залежатиме від того, що станеться в найближчі години, коли продовжуватиметься антитерористична операція України, як Росія реагує і якими будуть наслідки.

Існує ймовірність того, зустріч не може й не відбутися, враховуючи, що Росія уже погрожувала це зробити. У будь-якому випадку я не думаю, що є якийсь шанс, що Росія змінить свою позицію і порядок денний щодо України. Москва продовжуватиме наполягати на федералізації України, референдумі з цією метою — нейтральному статусу України через її федералізацію, — що призведе до розпаду країни. Москва не матиме жодного інтересу говорити про Крим, оскільки вона вважає, що з цим питанням покінчено. А Україна, звісно на це дивиться зовсім по-іншому.

ЄС-США мають на порядку денному такі питання, як конституційна реформа, економічна ситуація, вибори, але, враховуючи утаємниченість, у якій, швидше за все, переговори відбудуться, буде дуже важко, якщо й зовсім не неможливо досягти будь-яких компромісів і зустріч може стати чимось на зразок дискусійного клубу. Я вважаю, що слід обговорити питання направлення більше міжнародних спостерігачів від ООН або від ЄС, оскільки існує гостра потреба в них.

У ЄС, безумовно, існує бажання побачити готовність до деескалації, бо ЄС не хоче, щоб йому довелося посилити санкції проти Росії.

«ІЗ БОКУ ЗАХОДУ БУДЕ МАЛО КОНКРЕТНОЇ ДОПОМОГИ»

Д-р Метью РОЖАНСЬКІ, директор Інституту Кеннана у міжнародному центрі науковців ім. Вудро Вільсона, Вашингтон:

— Я очікую, що на цій зустрічі з боку Заходу буде сильна риторична підтримка суверенітету України, але дуже мало конкретної допомоги або важелів, які можуть бути застосовані проти Росії. Причому із дуже простої причини: Росія діє в просторі, де вона має набагато більше влади і впливу, ніж США чи Європа, і Росія готова йти так далеко, чого ми не можемо зробити.

Це добре, що принаймні вищі керівники розмовляють, але я не очікую багато. Можливо, США зможуть домогтися обіцянки від Росії виносити будь-які проблеми до Ради Безпеки ООН, перш ніж діяти в односторонньому порядку.

Я сумніваюся, що Росія після цієї зустрічі деескалує ситуацію в Україні і біля українського кордону в цьому. Зрозумійте, Росія виграє в будь-якому випадку від ескалації, хаосу і безладу в Україні: 1) Росія може мати хороший привід для вторгнення, щоб захистити «російськомовних», як у Криму, АБО, і це, швидше за все, Росія використовує привід, щоб зажадати демонтажу української політичної держави. Конфедерація служитиме інтересам Москви.

Навряд чи на цій зустрічі буде досягнуто компромісу.

Напевно, учасники просто зосередяться на безпосередній короткостроковій прозорості. Спостерігачам ОБСЄ має бути дозволено доступ до всіх місць, і сторони мають дійти згоди стосовно того, що, перш ніж вдаватися до односторонніх дій, вони повинні виносити будь-які проблеми в ООН.

«РОСІЯ НЕ МОЖЕ НАВ’ЯЗАТИ СВІЙ ПОРЯДОК ДЕННИЙ ДЛЯ ЄВРОПИ»

Володимир ОГРИЗКО, екс-міністр закордонних справ України:

— Я не вірю в результативність цієї зустрічі, якщо вона навіть відбудеться. Тому що Росія не налаштована на те, щоб проблема була розв’язана. Зрозуміло, що вона відмовиться обговорювати ключове питання порядку денного, а саме виведення військ з Криму і припинення анексії на Сході України. Тому очікувати продуктивної зустрічі, значить бути наївним. Не має сенсу мета, щоб за одним столом зупинилися Україна і Росія, тому що діалог агресора і жертви навіть за участі представників ЄС і США є безперспективним.

Я думаю, що представники дають собі звіт щодо справжніх намірів Росії, тому жодних сюрпризів від сьогоднішньої зустрічі очікувати не варто.

Якщо Росія намагається сформувати порядок денний для цієї зустрічі, але порядок денний для Європи вона не зможе сформулювати. Вона можливо хотіла б це зробити, але навіть млява реакція Заходу все одно демонструє, що Росія не матиму успіху у своїх намаганнях зламати ту систему взаємовідносин між країнами, яка вже склалася. Хоча з іншого боку такі намагання продовжуватимуться, але я сподіваюсь, що на Заході повідкривалися очі в багатьох політиків після останніх подій у Криму і теперішніх на Сході України. Тому я не думаю, що Росія матиме успіх від своїх спроб нав’язати свій порядок денний.

«...РОСІЯ ВИМАГАТИМЕ КОНТРОЛЮ НАД СХІДНИМИ РЕГІОНАМИ УКРАЇНИ БЕЗ БУДЬ-ЯКИХ УМОВ»

Микола ПЕТРОВ, політичний аналітик, Москва:

— Хоча переговори відбудуться у форматі 3+1 (Україна, ЄС, США і Росія), російське керівництво відчуває, що їхня позиція сильна. До того ж Росія вже багато зробила для того, щоб продемонструвати, що Київ не повністю здатен контролювати ситуацію в країні.

Від цих переговорів Москва чекає компромісу щодо позаблокового статусу України та здобуття певного контролю над політичним розвитком в Україні. Цих домовленостей Москва хоче досягти із Заходом на своїх умовах, але навряд чи це можливо.

Якщо це не вдасться, Росія вимагатиме контролю над східними регіонами України без будь-яких умов. За такої різниці в позиціях Заходу та Росії компроміс навряд чи досяжний.

Якщо ж Росії та Заходу й про це не вдасться домовитися, то ставка буде зроблена на те, щоб вибори президента України в травні або не відбулися, або, відбувшись, не могли б розглядатися як легітимні й такі, що відображають волю всього населення України.

Процес оголошення відносної незалежності в східних регіонах України триватиме. Якщо ці області не візьмуть участі у травневих виборах, ситуація буде законсервована в її нинішньому стані. Для України будь-яке зволікання посилює ситуацію. Через економічні причини це означає подальшу дестабілізацію і, можливо, зміну влади в Києві.

Ті санкції, що поки були оголошені проти Росії, й ті, що можуть бути в третьому пакеті, легко прораховувалися й навряд чи являють для Москви пряму й негайну загрозу. Проблема в тому, що той вплив, який Захід може чинити на Росію, — не миттєвий. Приєднання Криму — це певна розстрочка, коли позитивні результати: зростання легітимності режиму, популярність лідера тощо, отримані вже зараз. Але платити за рахунками доведеться дуже довго й не обов’язково скоро. Загальний розвиток конфронтації із Заходом небезпечний для Росії. Проте санкції, які є й будуть, не являють для неї прямої загрози.

«ПОКИ НЕ ЗРОЗУМІЛО, ЩО ЄВРОПА ГОТОВА ЗРОБИТИ ДЛЯ ЗАХИСТУ СТАРОГО ПОРЯДКУ...»

  Аркадій МОШЕС, директор дослідницької програми Східного партнерства ЄС і Росії Фінського інституту міжнародних відносин, Гельсінкі:

— Я не впевнений, що Росія на цій конкретній зустрічі намагається як би вийти за межі двостороннього контексту. Росія намагається послати такий меседж, що в цьому випадку йдеться про двосторонню кризу, яка може й має бути вирішена. І якщо Європа не втручатиметься, то нормалізація російсько-західних відносин буде не лише можливою й бажаною. І це може статися досить швидко. Головне — розв’язати проблему на Сході України. Думаю, що сьогодні західна дипломатія вже таку постановку питання не приймає. Тому що Європа не хоче вести мову виключно про Схід України, а бачить, що треба, принаймні, говорити й про Крим. Крим в юридичному й дипломатичному плані аж ніяк не виглядає, як уже забута й відіграна історія. Але поки абсолютно не зрозуміло, що Захід у цілому, й у першу чергу Європа, готовий був би зробити для захисту ось того старого порядку в системі європейської безпеки, який з анексією Криму, безумовно, зламався.

З другого боку, не зрозуміло, як Європа реально готова була б допомогти Україні. Вийти за межі символічних заяв і якоїсь мінімальної економічної допомоги Європа поки, напевно, не дуже може й абсолютно не хоче.

Європа також не готова вдаватися до економічних санкцій. Вона не зацікавлена й не готова йти на порушення економічних відносин з Росією в ім’я того, щоб якимсь чином допомогти Україні. Але причини тут не лише пов’язані з Росією й економічними речами. Річ у тому, що в Європі не спостерігається нічого близького до того, що було після Помаранчевої революції. Європа не пережила свою втому від України, від постійних чвар її політиків, від корупції, що постійно відтворюється, й упевненості в тому, що нова влада в Україні може це порочне коло розірвати, абсолютно немає. А якби така впевненість була, або ставлення було б таким, як на початку 2005 року, готовність Європи йти на певні жертви була б вищою. Сьогодні цього немає. Так виходить, що Україні доведеться перестрибувати цю прірву в два стрибки. І спочатку доводити свою спроможність нової державності, й тільки потім можна буде розраховувати на дійсно серйозну допомогу.

Підготували Микола СІРУК, Ігор САМОКИШ, «День»