Заходу час обходитися без Росії

Ми нещодавно відвідали Норвегію, Естонію, Латвію, Литву і Молдову. І наші союзники у всіх цих країнах хочуть побачити негайну і рішучішу реакцію на анексію Криму Росією і її безперервну підривну діяльність на теренах України. Вони — так само, як і ми — вважають, що недавні агресивні дії з боку президента Росії Володимира Путіна потребують потужної стратегічної відповіді США, Європи і НАТО. Усі повинно зрозуміти, що путінська Росія стала на темний бік. Відновити ці відносини неможливо. Ми не можемо відновити роботу з нею в звичайному режимі.

Західні країни покладали великі надії на наші відносини з Росією після закінчення холодної війни і діяли на основі цих надій. Ми надали Росії мільярди доларів, щоб допомогти їй зробити перехід від комунізму до демократії. Ми створили нові механізми консультування. Ми розширили торгівлю. НАТО виконувало свої обіцянки не розміщувати значний військовий потенціал на території нових членів Альянсу, незважаючи на те, що він продовжував розширюватися. Іншими словами, Захід хотів інтегрувати Росію в надії отримати цілісну, вільну і мирну Європу — і ми досі вважаємо, що така Європа буде корисна всім.

На жаль, надії на конструктивні відносини з путінською Росією загинули. Доброзичливо налаштований конкурент перетворився в кращому разі на недружнього супротивника. Путін не відмовиться від свого прагнення володарювати над своїми суверенними сусідами (він робить це у тому числі і для того, щоб зміцнити свій корумпований і автократичний режим на батьківщині). Можливо, час від часу він підіграє західним дипломатам, які прагнуть уникнути конфлікту, — про це свідчать нещодавні переговори в Женеві — проте лише тією мірою, яка дозволяє йому домогтися своїх цілей, посіяти розбіжності між США і Європою, виграти час і підготуватися до наступного кроку. Слабкість Заходу додає Путіну сил. Єдина якість, яку він поважає і яка може змінити його плани, — це ще більша сила.

І ми маємо вибудовувати свою політику саме на цих засадах. У короткостроковій перспективі США повинні розширити санкції щодо провідних російських банків, енергетичних компаній й інших секторів економіки Росії — таких, як військова промисловість, — які слугують інструментами зовнішньої політики Путіна. Ми також маємо викрити кричущу корумпованість російських чиновників і перекрити їм, їх діловим партнерам і родичам доступ до західних країн і до їх економік. Можливо, деякі наші європейські союзники сподіваються уникнути жорстких санкцій, проте половинчасті заходи не зможуть зупинити Путіна, і їх ціна з часом буде лише зростати.

Дії Путіна в Україні потребують стратегічної відповіді. Це зовсім не означає, що ми стоїмо на порозі нової холодної війни. Проте це потребує від нас визнання геополітичної загрози з боку Путіна тому порядку, який склався в Європі після закінчення холодної війни, і підготовки до більш змагальних відносин з Росією.

НАТО має повернутися до своїх ключових зобов’язань щодо стримування і забезпечення колективної безпеки. А це потребуватиме від альянсу перебалансування його силових позицій і присутності. Військовий потенціал НАТО потрібно збільшити і рівномірно розподілити по всій території держав-членів, забезпечивши при цьому постійну і посилену присутність в країнах Центральної Європи і Балтії. Деякі кроки в цьому напрямі вже здійснюються, і ці кроки мають бути послідовними і рішучими.

Щоб НАТО змогло захистити своїх членів, останні мають активніше брати участь у цьому процесі. США потрібно відмовитися від шкідливої політики скорочення оборонного бюджету. А союзники НАТО мають виконувати свої зобов’язання і почати витрачати на оборону, принаймні, 2% свого ВВП якомога скоріше.

Більше того, нам потрібно визначити трансатлантичну енергетичну стратегію. Європа залишається залежною від російського газу, а обсяги видобутку американського газу зростають набагато швидше, ніж наші можливості щодо його продажу (щодня лише в одній Дакоті нам доводиться позбавлятися — тобто просто спалювати — від газу вартістю до 1,5 млн доларів, тому що у нас немає можливості його транспортувати або переробити). Нам потрібні роки, щоб європейський попит і американська пропозиція зійшлися в одній точці, але починати потрібно вже зараз. Європейські країни мають вкладати кошти в інфраструктуру, щоб отримувати газ із США — Литва вже це робить — і переправляти його всій території Європи. З нашого боку адміністрація Обами має зняти всі обмеження на торгівлю скрапленим природним газом і забезпечити його швидку обробку, щоб приватний сектор міг збудувати нові потужності для його транспортування і зберігання. Ці заходи допоможуть ослабити Путіна, підтримати наших союзників, зміцнити американську економіку, збільшити доходи федерального бюджету і створити тисячі нових робочих місць.

Під час нашої поїздки Європою ми неодноразово чули про те, що Путін  перемагає у війні ідей серед російськомовного населення колишніх радянських республік. Пропаганда Путіна заснована на брехні, проте, вона надзвичайно ефективна, і її дуже важко спростувати. Ми перестали говорити правду — російською мовою — російськомовному населенню європейських країн. Це потрібно змінювати, і основним інструментом зовсім не обов’язково має бути звична суспільна дипломатія, здійснювана державою. Приватний сектор може зіграти не менш важливу роль.

Нарешті, Захід має надати набагато суттєвішу дипломатичну, економічну і військову допомогу Україні, Молдові, Грузії та іншим європейським країнам, які прагнуть стати частиною нашого трансатлантичного співтовариства. Ми повинні показати всім цим державам, що, якщо вони відповідатимуть виправдано високим стандартам членства, двері НАТО і Євросоюзу будуть для них відкриті, і вони зможуть самостійно ухвалити рішення, що стосується їх майбутньої зовнішньої політики.

США і Європа не хотіли і не заслужили на те, щоб зіткнутися з подібною загрозою з боку путінської Росії. Проте ми повинні їй протистояти. Доля наших загальних інтересів і цінностей залежить від нашої рішучості.

Республіканці Джон МАККЕЙН, Джон БАРРАССО, Джон ХУВЕН, Рон ДЖОНСОН представляють у Сенаті штати Арізона, Вайомінг, Північна Дакота і Вісконсін відповідно.

The Washington Post, 28 квітня 2014, переклад inoСМИ.Ru.