Про свято 9 травня

Бог допоміг батькові пройти весь довгий шлях війни
У нашій родині це свято Перемоги особливе, і тому мені хочеться поділитися спогадами.
Так склалися обставини, що для мого батька війна тривала 7 років — його після закінчення вишу було призвано до війська 1939 року (фінська війна), а коли прийшов наказ про «дембель», то почалася нова — Велика вітчизняна війна. І його додому не відпустили. Оскільки він мав вищу освіту, то проводив навчання з молодшим складом, навчав новачків. Служив він «аеростатником» — координація нападів з повітря. Тому весь час на лінії фронту і постійно — в повітрі. Які почуття при цьому переживав, описав у листах, що надсилав нам із мамою додому. Всі листи з фронту мама зберегла, і перечитували ми їх усі й багато років потому. Вони всі збереглися й досі, і світлини — теж. Кожен підйом у небо і спуск, перемоги і поразки батько описував дуже детально і дякував Господу за приземлення. Звичайно, вірив, що молитви мамині та бабусині були почуті янголом-захисником і допомагали йому пройти той довгий шлях, що було на роду написано, пережити всі поранення і дійти до Берліна! Світлини все це підтверджують і всі нагороди шанобливо зберігаються вдома. Природно, наш — батько, дід, улюблений викладач — завжди одягав парадну форму і завжди велике свято відзначалося, і не лише вдома. А в школі мені всі заздрили, що мій тато повернувся з фронту живим, бо у класі серед 42 учениць (у нас був дівчачий випуск) 17 осіб було сиротами.
У травні 1945 року, частина, де служив батько, розташовувалася в лісі за 20 км від Берліна. І коли поширилася звістка про перемогу, всі армійці вирішили з’їздити до міста, на вантажівку сіло багато солдатів, а тато просто не встиг. Був дуже засмучений, що машина поїхала без нього. Але... до Берліна вони не доїхали. Підірвалися на міні за 10 хвилин і загинули всі. Це було 5 травня, і цього дня він писав нам з мамою: «Бог знову врятував мене для Вас!».
Додому він приїхав на початку 46-го року, коли я була вже в школі.
Дитя війни ЛАНТУХ, Київ
Два риторичні запитання
Багато років поспіль у СРСР, а потім у його правонаступниці, Російській Федерації, 9-го травня урочисто і помпезно відзначають велике свято — День Перемоги над гітлерівською Німеччиною. В ейфорії всезагального торжества мало хто задумується над двома риторичними питаннями:
1. Як таке могло статися, що наймогутнішу у світі Червону армію, яка значно перевершувала своєю бойовою потужністю армію агресора, протягом декількох тижнів було майже повністю розгромлено та відкинуто на декілька сотень кілометрів від західних кордонів?
2. Що ж це за Перемога така, заради здобуття якої потрібні були чотири довгі роки колосальної напруги сил 200-мільйонного народу та заради досягнення якої на полях битв полягли або стали каліками понад тридцять мільйонів чоловіків і жінок — громадян тієї великої і, в той же час, нещасної країни?
Гігантські матеріальні та моральні втрати — результат тієї війни — не в змозі підрахувати й осмислити, а їхню згубну дію ми відчуваємо і переживаємо до цих пір, так і не з’ясувавши до кінця причин і наслідків жахливої бійні вселенського масштабу під назвою Друга світова війна.
Історична наука, попри розбіжності в окремих питаннях, у головному прийшла до єдиної думки: Друга світова виникла як продукт зіткнення двох злочинних ідеологій — фашизму та комунізму. З одного боку, Гітлер — фюрер німецького народу і лідер націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини, який мріяв про світове панування під егідою Третього Рейху, а з другого боку, Сталін — очільник СРСР, вождь радянського народу і лідер партії більшовиків, одержимий ідеєю світової революції. Два дияволи зійшлися в смертельній сутичці, втягнувши в її орбіту десятки країн і сотні мільйонів людей. Як результат — увесь світ опинився біля розбитого корита.
Але... Ніщо не нове під місяцем. І ось уже новий загребущий «збирач земель», тепер уже під гаслом захисту «русскоговорящих», намагається втілити свої імперські амбіції, провокуючи тим самим Третю і останню світову війну. І, дай Боже, прогресивному людству вчасно дати по копитах новітньому дияволові «во плоти» і не дати йому дотягнутися до ядерної кнопки.
А що стосується свята... То цей день доречніше було б назвати Днем примирення та скорботи, як це практикують у європейських країнах-учасницях. І відзначати його слід покладанням квітів на могили загиблих у тій війні, а не багатотисячними парадами і гуркотом танків по брухівці плаців.
Олег КОРШУНОВ, заслужений штурман-випробувач СРСР
Випуск газети №:
№82, (2014)Рубрика
Пошта «Дня»