Нова серія у Бібліотеці «Дня» — як мистецтво публіцистики
Погодьтеся, ніхто не очікував, що так станеться. Що після шести років присутності «Дня» на мас-медійному ринку редакція видасть збірник статей про актуальні проблеми стародавньої, середньовічної, нової та новітньої історії України, що були опубліковані на її шпальтах у 1997—2002 рр. Поява книжки «Україна Incognita» стала початком системної видавничої діяльності всеукраїнської газети, яка зосередилася на створенні своєї Бібліотеки. Головний редактор «Дня» Лариса Івшина, котра приділяє надзвичайно багато уваги популяризації історії України, кожного року презентує нові книжки газети на Форумі видавців у Львові, що вже перетворився на привабливий подіум літературно-книжкової моди. За її загальною редакцією упродовж десяти років вийшло чимало цікавих, корисних, мудрих книжок, яким потрібні читачі. На мою думку, прийшов час для запозичення цього цінного досвіду іншими періодичними виданнями.
Уже нині є всі підстави стверджувати, що проект — вдалий. На відміну від раніше виданих великих за обсягом книг, нова книжкова серія «Бронебійна публіцистика», якою нас нещодавно потішила газета «День», належить до унікальної колекції так званих захалявних книжок. У ній представлено найкращу українську публіцистику XIX—XX століть. Вийшло справді добротне читво, задоволення від якого посилюється з кожною новою прочитаною публіцистичною роботою. До цього ніхто не спромігся з таким знанням справи й розумінням гострого дефіциту своїх якісних творів зібрати під однією обкладинкою повчальні праці наших мудрих попередників.
Не оцінюватиму художніх вартостей текстів публіцистів минувшини. Не торкатимуся тут також і ідейно-тематичної спрямованості книжок, що увійшли до збірки «Бронебійна публіцистика». Варто спробувати трохи поміркувати про важливість і можливість її використання для аналізу мистецтва публіцистики наших попередників. Із власного досвіду знаю: популярність справжніх публіцистичних книжок не поступається відомим романам та повістям. Кажу це для тих, хто все ще схильний вважати публіцистику жанром другорядним. Це не так. Із публіцистикою ми маємо справу постійно — і в ранковому номері газети, і коли дивимось телевізійну програму, і в журналі, на радіо, в збірниках нарисів і репортажів, у книжці публіциста... Але публіцистику ми не лише щодня «споживаємо» — її формами, не знаючи того (як мольєрівський Журден не усвідомлював, що говорить прозою), користуємося щодня у листуванні, публічно обговорюючи громадські справи, розмірковуючи про події дня.
Як на мене, сьогодні є нагальна потреба дослідити мистецтво авторів, чиї роботи увійшли до книжкової серії «Бронебійна публіцистика». Що ж, із нашої точки зору, має бути в центрі такого вивчення? По-перше, соціальна спрямованість творчих форм публіцистики. По-друге, громадянська позиція публіциста як рушійна сила його творчості. По-третє, складові публіцистичної евристики. І, нарешті, поетика публіцистики. Звичайно, можна обрати й інші напрями для аналізу. Тож хочеться вірити, що таке дослідження може стати однією з тих наукових сходинок, подолавши яку, наша сучасна українська публіцистика не тільки збагатить свій потенціал, а й стане більш ефективною та впливовою.
Скажіть, хіба можна обійтися без звернення до історичної спадщини? Адже сучасні публіцисти, якщо перефразувати відомий вислів, «стоять на плечах гігантів». Чи уважні ми до напрацьованого в минулому? Чи уроки майстрів публіцистики сприймаємо? Чи збагачуємо їхній спадок? Такі запитання можна було б продовжити. І ще — можливо, дещо ширшим міг би бути культурологічний коментар нового видання, але це безмежна тема, яку в повному обсязі взагалі неможливо втиснути в жорстку систему коментаря.
Упродовж кількох тижнів читаю життєво важливі речі з «Бронебійної публіцистики». Сам факт цього видання переконливо свідчить: сильна публіцистика на теренах України існувала!
Звісно, майстер публіцистики — головний редактор «Дня» — має рацію, стверджуючи у післямові до «Бронебійної публіцистики»: «Якщо Україні й потрібна революція, то — інтелектуальна». І взяти це до уваги читачеві — для якого, власне, й зроблено цю публіцистичну серію — справді потрібно.
Замість остаточного підсумку, варто лише позаздрити й подякувати упорядникам із газети «День» — головному редактору Ларисі Івшиній, редактору відділу «Історія та «Я» Ігорю Сюндюкову, заступнику головного редактора Марії Томак, кореспонденту відділу культури Надії Тисячній — за цю збірку публіцистичних книжечок, таких глибоких і таких актуальних для нашого сьогодення, що ними відтепер справді зможуть користуватися журналісти, політики, громадські діячі, студенти, всі охочі. А тому сьогодні мене абсолютно не дивує ситуація, за якої дедалі більше наших сучасників, шукаючи щось справжнє поміж стосів російської і української макулатури, зупиняє свій вибір на новій книжковій серії «Дня», яка привертає увагу добором авторів.
Українських мислителів.
Інтелектуалів.
Класиків.
